Іменем України
26 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3597/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
29 вересня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Луганській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо не нарахування у повному обсязі і не доплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у загальному розмірі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 180 711,41 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати у повному обсязі і доплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у загальному розмірі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 180 711,41грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно відповідачем ТУ ДСА України в Луганській області нараховано та виплачено суддівську винагороду з врахуванням обмеження доходу, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ від 14.11.2019 у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення у тому числі частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами.
До теперішнього часу відповідачем ТУ ДСА України в Луганській області в порушення ст. 6, ч.2 ст.19, ст. 130 Конституції України, яка є нормою прямої дії та має найвищу юридичну силу, в порушення ч.2, ч. 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальною нормою, не у повному обсязі нараховано та недоплачено суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно, а саме: за квітень 2020 року не нараховано та недоплачено суддівську винагороду у розмірі 2 661,53грн., за травень 2020 року - у розмірі 10 962,78грн., за червень 2020 року - у розмірі 65 959,40грн., за липень 2020 року - у розмірі 66 412,20грн., за серпень 2020 року - у розмірі 34 715,50грн., а всього за вказаний період з квітня по серпень 2020 року не нараховано та недоплачено суддівську винагороду у загальному розмірі 180 711,41 грн.
Позивач вважає, що виходячи з зазначених висновків Конституційного Суду України бездіяльність відповідача ТУ ДСА України в Луганській області, яка виразилась у не нарахуванні у повному обсязі і не доплаті суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у загальному розмірі 180 711,41грн., порушує ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України, ч.2, ч. 3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та його право власності на належну суму суддівської винагороди, а тому є протиправною.
26.10.2020 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 43673/2020 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України затвердженого Головою ДСА України від 25.09.2015 року, (далі Положення) та статті 154 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII.
Відповідно пункту 4 статті 148 вказаного Закону функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.
Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.
Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Таким чином, відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.
17.04.2020 опубліковано Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ. Цим законом, зокрема (ст. 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій ст. 29, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18.04.2020, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
ТУ ДСА України в Луганській області врахувало рішення Ради суддів України від 24.04.2020 № 22, яким указано, як здійснювати нарахування суддівської винагороди у період обмеження.
Відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.
Також зазначає, що прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 № 10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553- IX, не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону з 01.06.2020 по 31.07.2020, оскільки зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
На підставі викладеного відповідач вважає, що ним не було порушено та обмежено прав ОСОБА_1 , відтак його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними, тому просить у задоволенні позову відмовити (арк. спр. 41-51).
28.10.2020 від позивача до відділу діловодства та обліку громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 44244/2020 надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вважає посилання відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими (арк.спр.60-61).
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, просив розглянути справу без його участі (арк.спр.9,64).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив здійснювати розгляд справи без участі представника (арк.спр.41-51).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в письмовому провадженні.
Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.
- ухвалою суду від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (арк.спр.21-22);
- ухвалою суду від 11.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (арк.спр.71).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Старобільським РВУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) працює на посаді судді Старобільського районного суду Луганської області як обраний безстроково, про що свідчить відповідний запис в трудовій книжці НОМЕР_3 (арк.спр.12-23).
Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 21.10.2020 № 2486/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 склав:
за квітень 2020 року: оклад судді (4 р.д.) - 12011,43 грн., вислуга років 70%-8408,00 грн., доплата за наукову ступінь 15% - 1801,71 грн., відпускні (17 р.д.) - 94439,93 грн., матеріальна допомога на оздоровлення - 63060,00 грн., обмеження доходу -3306,24 грн., разом нараховано - 176414,83 грн., виплачено - 142013,94 грн.;
за травень 2020 року: оклад судді (3 р.д.) - 9956,84 грн., вислуга років 70 % - 6969,79 грн., доплата за наукову ступінь 15% -1493,53 грн., відпускні (16 р.л.) - 98240,80 грн., обмеження доходу - - 10962,79 грн., разом нараховано - 105698,17 грн., виплачено - 85087,03 грн.;
за червень 2020 року: оклад судді (19 р.д.) - 59907,00 грн., вислуга років 70% - 41934,90 грн., доплата за наукову ступінь 15 % - 8986,05 грн., відпускні (1 р.д) - 5833,05 грн., обмеження доходу - - 65959, 45 грн., разом нараховано - 50701,55 грн., виплачено - 40814,75 грн.;
за липень 2020 року: оклад судді (22 р.д.) - 60318,26 грн., вислуга років 70% - 42222,78 грн., доплата за наукову ступінь 15% - 9047,74 грн., відпускні (1 р.д.) - 5072,22 грн., обмеження доходу - - 66412,26 грн., разом нараховано - 50248,74 грн., виплачено - 40450,24 грн.;
за серпень 2020 року: оклад судді (10 р.д.) - 31530,00 грн.; вислуга років 70 % - 22071,00 грн., доплата за наукову ступінь 15% - 4729,50 грн; відпускні (10 р.д.) - 58330, 50 грн., обмеження доходу - - 34715,50 грн., разом нараховано - 81945,50 грн, виплачено - 65966,13 грн. (арк.спр.52-53).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 наступного змісту:
“Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).”.
Разом зі вказаними нормами суд враховує наступне.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі- Закон № 1402).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
З огляду на викладене аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
Тобто Закон України “Про судоустрій і статус суддів” є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 не скасовував норми Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02.06.2016 щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що за приписами статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Дослідженням Додатків № 3 та № 7 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” судом встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870 744,6 тис. грн. Видатки на оплату праці, розпорядником яких є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, залишились незмінними.
Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів.
Отже, беручи до увагу той факт, що до прийняття змін до Державного бюджету України на 2020 рік Законом № 553-IX від 13.04.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась у відповідності до вимог статті 135 Закону №1402-VIII в повному обсязі, а після внесення змін, яким навпаки видатки на оплату праці були збільшені, суд дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.
При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
Також суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання ТУ ДСА в Луганській області, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Верховним Судом було внесено подання до Конституційного Суду України щодо конституційності частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 13.04.2020 № 553-IX “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (постанова Пленуму Верховного Суду від 29.05.2020 № 7), що не потребує додаткового звернення суду першої інстанції з цього питання.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У Рішенні 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон № 553-IX не скасовував норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
У пункті 4.3 Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) Конституційний Суд України наголосив на тому, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що, здійснивши нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року включно з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідачем вчинено дії, якими порушено гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати у повному обсязі та доплатити суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у загальному розмірі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 180 711,41грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, суд зазначає наступне.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем самостійно проведено розрахунок суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно, а саме: за квітень 2020 року не нараховано та недоплачено суддівську винагороду у розмірі 2 661.53 грн., за травень 2020 року - у розмірі 10 962,78 грн., за червень 2020 року - у розмірі 65 959,40 грн., за липень 2020 року - у розмірі 66 412,20 грн., за серпень 2020 року - у розмірі 34 715,50 грн., а всього за вказаний період з квітня по серпень 2020 року не нараховано та недоплачено суддівську винагороду у загальному розмірі 180 711,41 грн.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано довідку від 21.10.2020 за вихідним номером 2486/20-вих про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 , зі змісту якої вбачається, що, зокрема, за квітень обмеження доходу, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, становить - 3306,24 грн.
Оскільки повноваження щодо обчислення розміру суддівської винагороди відносяться до виключної компетенції Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, та матеріали справи містять розбіжності щодо обчислення розміру обмеження доходу позивача за квітень 2020 року, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. Також суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно у відповідності до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
За таких обставин позов належить до задоволення повністю.
Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки зазначеним рішенням суд не стягує суму суддівської винагороди, а зобов'язує відповідача вчинити певні дії, правові підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 371 КАС України щодо негайного виконання рішення суду відсутні.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивачка згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ “Про судовий збір” від сплати судового збору звільнена.
Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Миру, буд. 34) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Старобільського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період квітня 2020 року по серпень 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова