26 листопада 2020 року м.Київ №320/6620/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визнання відмову у доступі до публічної інформації за його заявою №01-32/419 від 30.07.2020 щодо наявності вільних земельних ділянок в межах м. Ірпеня Київської області, які можуть бути відведені під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та зобов'язання надати таку інформацію протягом 10 робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду та подати звіт про виконання судового рішення протиправною.
Свої вимоги обґрунтував тим, що він звернувся до відповідача з запитом на доступ до публічної інформації, оформленим належним чином, проте відповідач протиправно відмовив у наданні такої інформації. Позивач наголошує, що саме виконком Ірпінської міської ради є розпорядником запитуваної інформації, яка за своїм правовим статусом є публічною, а тому зобов'язаний надати повну відповідь.
Ухвалою КОАС від 19.10.2020 було відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, своєчасно отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі, не скористався наданими йому правом подачі відзиву на позовну заяву.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З урахуванням викладеного, суд вирішив розглядати справу за наявними у ній матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 15-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне:
ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 .
Позивач 28.07.2020 звернувся до виконкому Ірпінської міської ради Київської області з запитом про надання публічної інформації щодо наявності на території м.Ірпінь Київської області ненаданих у користування земельних ділянок, які відповідно до містобудівної документації (генерального плану) міста можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Проте, виконком Ірпінської міської ради Київської області листом від 30.07.2020 №01-32/419 позивачеві відмовив в наданні інформації, оскільки на час надання відповіді в Ірпінській міській раді служба містобудівного кадастру не сформована, інвентаризація земель м.Ірпеня не проводилась, в Ірпінській міській раді відсутня відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях запитувана інформація.
На думку позивача, дії виконкому Ірпінської міської ради є протиправними та такими, що не відповідають Закону України "Про доступ по публічної інформації", що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з такого:
відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI.
Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Таким чином, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Дослідивши інформаційний запит позивача, беручи до уваги характер запитуваної інформації, її походження та зміст, суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача із проханням надати йому саме публічну інформацію.
Одночасно, встановивши приналежність запитуваної інформації до публічної, важливим є також ідентифікація відповідача як розпорядника цієї публічної інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Підстави для відмови у наданні інформації на відповідний запит є вичерпними.
Відповідно до вимог частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою у наданні інформації.
Згідно з вимогами частини третьої статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Відповідно до статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Згідно із частиною п'ятою статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах. До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
З огляду на зазначені норми суд дійшов висновку, що передусім саме зазначені органи згідно з їхньою компетенцією зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Правова позиція з цього питання була висловлена у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29 вересня 2016 року "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації".
Крім того, аналогічна правова позиція викладена в постановах ВАСУ від 12.03.2015 у справі за № К/800/41032/14, від 22.07.2015 за № К/800/41647/14, в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 369/5491/16-а від 07 лютого 2017 року.
Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що в Ірпінській міській раді відсутня інформація на паперових чи інших носіях про вільні земельні ділянки комунальної власності, що можуть бути використані під забудову, оскільки орган місцевого самоврядування або ж його виконавчий орган є, в силу закону, розпорядником такої інформації.
Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Таким чином, виходячи з вимог статті 12 Земельного Кодексу України, фактично до повноваження міської ради відносяться земельні питання.
Ведення реєстру земельних ділянок, суд вважає, не можна ототожнювати з обов'язком володіння інформацією про земельні ділянки комунальної і державної форм власності, які не надані у користування та можуть бути використані під забудову і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
У даному випадку, суд виходить із того, чи є відповідна міська рада розпорядником такої інформації, в тому числі і після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів.
Водночас, враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація у запиті від 28.07.2020 за вхід.№419/01-32, віднесена до публічної інформації, розпорядником якої є Ірпінська міська рада Київської області, а тому, на відповідача поширюються вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, у даному випадку, є спонукання відповідача надати всю наявну повну, достовірну інформацію про усі вільні земельні ділянки земель державної та/або комунальної власності в межах м.Ірпінь Київської області, які не надані у власність та користування, що можуть бути використані для реалізації права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з метою нанесення відповідних даних на графічні матеріали.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 22 Законом України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. Однак, як свідчать наявні матеріали справи, відповідачем вищевказані приписи вимог Закону також залишені поза увагою.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності дій (бездіяльності) в частині відмови у доступі до публічної інформації та останнім не заперечувався факт відмови в доступі до публічної інформації шляхом не надання повної та достовірної інформації.
Відповідачем не надано жодних доказів наявності підстав для відмови у наданні інформації на відповідний запит, що передбачений положеннями частини першої статті 22 Закону № 2939-VI, зокрема, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Крім цього, суд не приймає до уваги, як доказ на підтвердження правомірності дій відповідача інформацію про те, що останнім не проведена інвентаризація земель, оскільки вказана обставина свідчить лише про бездіяльність відповідного органу місцевого самоврядування. Крім цього, як вже було зазначено судом, у випадку, якщо відповідач вважає, що запитувана позивачем інформація знаходиться у розпорядженні іншого суб'єкта, то він зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем було заявлено дві вимоги немайнового характеру, за які потрібно було сплатити судовий збір у загальному розмірі 1681,60 грн. Проте, позивачем під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 879,00 грн. згідно з виписки з карткового рахунку позивача від 31.07.2020. Несплаченим залишився судовий збір за другу вимогу немайнового характеру у розмірі 802,60 грн.
Оскільки у спірних правовідносинах права позивача були порушені виконкомом Ірпінської міської ради Київської області внаслідок не надання доступу до публічної інформації, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню у розмірі 879 грн. на користь позивача та у розмірі 802,60 грн. до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Київського окружного адміністративного суду за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) , - задовольнити.
Визнати протиправною відмову виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ - 05408846, Київська область, м.Ірпінь, вул.Шевченка, 2-а) щодо надання інформації ОСОБА_1 , оформлену листом від 30.07.2020 № 01-32/419.
Зобов'язати виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області надати у строк 10 робочих днів ОСОБА_1 інформацію про усі вільні земельні ділянки земель державної та комунальної власності в межах м.Ірпінь Київської області, які не надані у власність чи користування та які можуть бути використані під забудову житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області судовий збір у розмірі 879 (вісімсот сімдесят дев'ять) грн.
Стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Київського окружного адміністративного суду за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області судовий збір у розмірі 802,60 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.