Справа № 510/1792/19
Провадження № 2/510/390/20
(заочне)
24 листопада 2020 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- за участю секретаря Арабаджи Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, -
Відповідачка ОСОБА_2 у судові засідання, які призначалися на 23.07.2020р., 27.08.2020р., 10.09.2020р., 28.10.2020р., 24.11.2020р., будучи належним чином сповіщена, не явилася, про причину неявки суд не сповістила, відзиву на позов не надала, була попереджена, що на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки без поважних причин або неповідомлення суду про причини неявки, справа буде розглянута у її відсутності на підставі даних, що є в матеріалах справи.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , діючий від імені та в інтересах позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути без його участі.
Згідно із ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: копія свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; копія рішення виконкому Ренійської міської ради від 26.03.2004р. №137 про надання дозволу на реєстрацію квартири АДРЕСА_1 ; копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.08.2004р., оформленого на ім'я ОСОБА_2 ; копія договору купівлі-продажу від 23.02.2004р. № 408 квартири АДРЕСА_2 ; копія договору дарування від 28.08.2000р. № 2568 квартири АДРЕСА_1 ; копія звіту про проведення незалежної оцінки вартості ј частки квартири АДРЕСА_1 ; копія акту від 23.08.2019р. про фактичне проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 .
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 04.07.1995р. уклав шлюб із відповідачкою ОСОБА_2 . В 2000р. відповідачка, мотивуючи тим, що необхідно оформити субсидію, запропонувала позивачу формально оформити розірвання шлюбу, без припинення шлюбних відносин. 20.06.2000р. шлюб між сторонами було розірвано, однак, вони продовжували мешкати однією сім'єю, вести спільне господарство.
28.08.2000р. відповідачка за договором дарування № 2568 придбала квартиру АДРЕСА_1 . 23.02.2004р. за договором купівлі-продажу №408 відповідачка придбала квартиру АДРЕСА_2 . Таким чином, за вищевказаними правочинами відповідачка набула право власності на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .
В 2004р. сторонами у справі було вирішено об'єднати в одну квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , у зв'язку із чим 26.03.2004р. виконкомом Ренійської міської ради було надано дозвіл на реєстрацію квартири № НОМЕР_1 замість об'єднаних квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , а 09.08.2004р. на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що квартира АДРЕСА_2 була придбана відповідачкою ОСОБА_2 у період, коли вони мешкали разом однією сім'єю, вели спільне господарство, спільні сімейні справи, хоча юридично і були розлучені. З цих підстав та у відповідності до ст. 74 Сімейного кодексу України, в редакції, що діяла станом на 23.02.2004р., позивач вважає, що квартира АДРЕСА_2 є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Тобто, позивач мав право на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 (станом на 26.03.2004р.), а з урахуванням того, що ця квартира була об'єднана із квартирою АДРЕСА_3 із присвоєнням загального поштового номеру нерухомості - АДРЕСА_1 , - в даний час має право на ј частину вже об'єднаної квартири АДРЕСА_1 .
Позивач зазначив, що протягом сімейного життя у нього не виникала необхідність у визнанні права спільної сумісної власності, вся правовстановлююча документація на нерухомість була оформлена на відповідачку. Однак, в період, коли позивачкою за договором купівлі-продажу набувалася квартира АДРЕСА_2 , вони мешкали спільно однією родиною за цією адресою без реєстрації шлюбу. В даний час відносини позивача із відповідачкою погіршилися, відповідачка самостійно прийняла рішення про продаж квартири АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що квартира повністю належить їй на праві приватної власності, вона просить позивача звільнити квартиру, право позивача на частку у спільному сумісному майні ОСОБА_2 не визнає.
Таким чином, позивач вважає, що має всі законні підстави для визнання за ним права власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 , що виникло у нього за час спільного проживання із відповідачкою без реєстрації шлюбу і просить задовольнити його позовні вимоги.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки його доводи знайшли своє належне підтвердження в судовому засіданні.
Як було встановлено судом та підтверджено належними доказами, 20.06.2000р. сторони у справі розірвали шлюб, однак, продовжували спільно мешкати за спільною адресою в квартирі АДРЕСА_1 . У цей період позивачка за договорами дарування (у 2000р.) та купівлі-продажу (у 2004р.) придбала квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 . 26.03.2004р. виконкомом Ренійської міської ради було надано дозвіл на реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , як об'єднаної квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , 09.08.2004р. на ім'я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . З тих підстав, що квартира АДРЕСА_2 була придбана відповідачкою у період, коли вона спільно мешкала із позивачем без реєстрації шлюбу, позивач вважає, що вона є об'єктом права їх спільної сумісної власності, та вирахувавши свою частку у вже об'єднаній нерухомості, просить визнати за ним право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 .
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Така сама позиція викладена в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2011р.
За частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до положень статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд вважав доведеним той факт, що в період після розірвання шлюбу, тобто з 20.06.2000р. тривалий час сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах. Факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу був встановлений лише на підставі письмових тверджень позивача, яких-небудь спростувань, додаткових доказів, які б підтверджували зворотне - суду не було надано. Підтверджено судом і факт того, що позивач дійсно по теперішній час мешкає у квартирі АДРЕСА_1 .
Разом із тим, позивач зазначав, що в указаний період (моменти придбання квартир) він мав із ОСОБА_2 спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов'язані виконанням взаємних прав і обов'язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, сторони після розлучення не перебували у будь-якому іншому шлюбі.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що дійсно після розлучення сторін у 2000р. вони продовжували спільно мешкати однією сім'єю і квартира АДРЕСА_2 була придбана у цей період стосунків сторін, отже являється об'єктом спільної сумісної власності.
У відповідності до ст. 60 СК України, яка є складовою глави 8 цього Кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання,ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається,що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Отже, оскільки, як було встановлено судом, квартира АДРЕСА_2 була об'єктом права спільної сумісної власності, позивач мав право на Ѕ її частину, а після її об'єднання із квартирою АДРЕСА_3 за цією ж адресою, набув право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 .
З урахуванням викладених позивачем та досліджених у судовому засіданні обставин, суд вважає можливим задовольнити його вимоги щодо визнання за ним права власності на відповідну частку у спільному нерухомому майні.
Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 258, 259, 264 - 265, 268, 280-289, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 60, 69, 74 Сімейного Кодексу України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 26.09.1996р. Ренійським РВ УМВС України в Одеській області, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
В разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду в загальному порядку.
Суддя В.І. Дудник