Справа № 623/4811/18 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/3267/20 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту
16 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши в режимі відео конференції у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2020 року про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 ,-
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ізюм Харківської області, громадянину України, з повною загальною освітою, який не працює, не одружений, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою : АДРЕСА_2 , раніше судимий : 1) 27.10.2003 року Ізюмським міським судом Харківської області за ч. 1 ст. 122 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік; 2)06.12.2004 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 309, ст. 71 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі ; 18.03.2005 року умовно-достроково звільнений від відбування покарання на невідбутий строк 7 місяців 27 днів; 3) 08.02.2006 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 309 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; 4) 07.09.2010 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки; 5) 27.11.2012 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області за ч. 2 ст. 307, ст. 71 КК України до 7 років позбавлення волі, звільнений 02.02.2016 року за відбуттям строку покарання ,
який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 307, ч. 2 ст. 309 КК України, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 10 жовтня 2020 року.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на те, що ризики можливості переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, які існували на час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися та продовжують існувати.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою та обрати відносно нього більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт.
Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що ризики, заявлені у клопотанні прокурора ним не доведені та не підтверджені в суді. Зазначає, що його вина не доведена, обвинувачення ґрунтується на припущеннях та фактах, здобутих злочинним шляхом. Вказує, що судом не враховано, що він має постійне місце проживання та реєстрації, позитивну характеристику за місцем проживання, також має позитивні характеристики з виправних установ, у нього є матір, брат та вітчим, він має цивільну дружину, з якою у обвинуваченого є спільний син, 2010 року народження. Крім того, зазначає , що він ніколи не ухилявся від органів досудового розслідування та суду, у розшуку не перебував. Також посилається на те, що не підтверджений ризик можливості впливу на свідків, оскільки майже всі свідки у справі допитані, крім основних, які були понятими та яких прокурор не може доставити до суду.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих йому злочинів може вдатися до відповідних дій.
Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, продовжити злочинну діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, які поряд із ризиком можливості переховуватися від органів досудового розслідування та суду теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високою.
Крім того, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні нетяжкого, а також тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, раніше судимий, в тому числі за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, що беззаперечно свідчить про стійку антисоціальну поведінку обвинуваченого, який на шлях виправлення не став та продовжує вчиняти злочини.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, даних про його особу - раніше неодноразово судимий, не має міцних соціальних зв'язків, не працює, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Доводи обвинуваченого в частині недоведеності його вини, колегією суддів не приймаються, оскільки на даній стадії кримінального провадження суд не наділений повноваженнями перевіряти належність та допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, робити відносно них свої висновки. Зазначені обставини, повинні бути оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
Твердження, що обвинувачений має матір, брата, вітчима, цивільну дружину та неповнолітнього сина, постійне місце проживання та реєстрації , а також позитивну характеристику з місця проживання та виправних установ, є тими обставинами, які враховуються при застосуванні, зміні, продовженні запобіжного заходу, вирішенні питання про призначення покарання, однак такі не є безумовною підставою для застосування іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. При цьому, зазначені доводи матеріалами кримінального провадження не підтвердженні, а згідно з ч.2 ст. 92 КПК України обов'язок доказування даних, які характеризують особу обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає. За відсутності доказів вказаних обставин, колегія суддів вважає ОСОБА_7 таким, що не має стійких соціальних зв'язків.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 серпня 2020 року про продовження запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді -