Справа № 591/3505/17 Головуючий суддя І інстанції Пашнєв В. Г.
Провадження № 22-ц/818/4046/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
19 листопада 2020 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Яцини В.Б.
суддів: -Бурлака І.В., Котелевець А.В.,
за участю секретаря : Семикрас О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Пашнєва В.Г., по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Прокуратури Сумської області, третя особа: Головне управління Державної податкової служби у Сумській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури,
встановив:
05 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби у Сумській області, Прокуратури Сумської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позовна заява мотивована тим, що Наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України № 79-0 від 28.03.2012 він був призначений на посаду начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах, звільнений в порядку переведення з посади начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ в м, Суми, та встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом. Прокуратурою Сумської області йому було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 364 КК України, та наказом Державної податкової служби у Сумській області ДПСУ від 03 травня 2012 року №111-0, винесеного на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області ОСОБА_2 від 24.04.2012, ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади - начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах, до скасування відсторонення від посади відповідною постановою слідчого (прокурора).
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 він був визнаний невинним у пред'явленому звинуваченні за ч. 3 ст. 364 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком був скасований обраний під час досудового розслідування у відношенні нього запобіжний захід - підписка про невиїзд з постійного місця проживання, скасований арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення позивача від посади, скасовано арешт, накладений постановою слідчого на його майно, та арештоване майно повернуто ОСОБА_1
Наказом Головного Управління Міндоходів у Сумській області Міністерства доходів і зборів України від 30.07.2015 №20-о у зв'язку з набранням чинності вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 позивач був зарахований у розпорядження Головного Управління Міндоходів у Сумській області. Наказом Головного Управління ДФС У Сумській області №195-о від 25.08.2015 його було призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом. В цьому наказі ОСОБА_1 визначено стаж для виплати винагороди за вислугу років станом на 25 серпня 2015 року - 22 роки 06 місяців 07 днів. Згідно наданих довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 20.09.2016 № 42939/8/18-19-05 та від 25.10.2016 № 10975/ 10/19-29-05-56, в період відсторонення від займаної посади (з 03.05.2015 по 24.08.2015) нарахування оплати праці не проводилось. Оскільки він був звільнений незаконно наказом Державної податкової служби у Сумській області ДПСУ від 03 травня 2012 року №111-0 (що підтверджується виправдовувальним вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 ) термін вимушеного прогулу повинен рахуватись - з дня відсторонення з 03.05.2012 по день поновлення на роботі 24.08.2015. Згідно листа ХНДІСЕ ім. проф. Бокаріуса від 19.12.2016 був наданий висновок експертного економічного дослідження № 13915 від 28.02.2017, у відповідності до якого станом на лютий 2017 року грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.05.2012 по 24.08.2015 з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати обчислено в загальній сумі 136447, 26 грн., оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 роки обчислена в загальній сумі 9593,34грн., матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 роки обчислена в загальній сумі 8338,14 грн. За проведення зазначеного експертного дослідження позивачем були сплачені кошти в розмірі 3963,60 грн. З ГУ ДФС у Сумській області ДФС України позивач отримав відмову в відшкодуванні заробітної плати за час вимушеного прогулу. Для захисту прав позивач звертався за правовою допомогою до адвоката, вартість послуг якого склала 10000 грн. Таким чином, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу була спричинена матеріальна шкода в розмірі 168342,34 грн.
Позивачу було завдано моральної шкоди, яка виразилась в наступному. Позивач був відсторонений від займаної посади та відносно нього було застосовано запобіжний захід - підписка про невиїзд, що спричинило моральні страждання, порушило його нормальні життєві зв'язки. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразилось на його кар'єрі, та позбавило подальшої реалізації як службовця. Під час досудового розслідування та слухання справи в суді позивач вимушений був заробляти на життя випадковими заробітками, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя родини. Притягнення до кримінальної відповідальності призвело до зниження престижу позивача та ділової репутації, що постійно супроводжувалось відчуттям принизливості, розчарування, несправедливості. Обраний у відношенні нього запобіжний захід - підписка про невиїзд позбавляла позивача можливості вільно пересуватись , розпоряджатись своїм майном, що створювало дискомфорт та порушувало звичайний уклад життя. Крім того, позивач у зв'язку зі звільненням не міг надавати своїм двом на той час неповнолітнім дітям нормальне необхідне для їх віку забезпечення, не міг забезпечити необхідний відпочинок родині влітку, що негативно впливало на його стан здоров'я, оскільки постійно знаходився у стресі та дуже нервував. Враховуючі період перебування позивача під слідством та судом - 2 роки 10 місяців 14 днів, та враховуючі конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки, та інші негативні впливи внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності, ОСОБА_1 оцінює розмір відшкодування не менше 1500000 грн., які вважає разом з сумою матеріального відшкодування у розмірі 168342,34 грн. за необхідне стягнути з Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області за рахунок Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просив стягнути суд з Державної казначейської служби України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області за рахунок Державного бюджету України 168342,34 грн. матеріальної шкоди та моральної шкоди 1500000,00 грн, а також 10000 грн витрати, пов'язані із наданням йому правової допомоги.
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 181678 грн. 02 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
В решті вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суперечить вимогам закону, оскільки при його винесенні судом зроблені помилкові висновки та невірно застосовано норми матеріального права.
Зауважено, що судом не було належним чином мотивовано розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
Вказала, що відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України 31.03.1995 №4 „Про судову практику в справах про відшкодування мораль (немайнової) шкоди” розмір відшкодування такої шкоди визначається з урахувань суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити рішенні відповідні мотиви. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом першої інстанції застосовано положення частини 3 статті 13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду”, а саме: відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімальні розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Водночас судом першої інстанції не враховано, що згідно пункту Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахунки величини вона застосовується в розмірі 1600 грн. Тому, внаслідок недотримання вищевказаних вимог, присуджена сума відшкодування моральної шкоди, на їх погляд, є завищеною, а оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права.
Зазначила про неможливість стягнення коштів на відшкодування шкоди безпосередньо з органу Казначейства. Відповідна позиція міститься Постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 199/6713/14-ц, де зазначено що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивній частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з буде здійснено безспірне списання коштів. За результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідно зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти перераховуватись, процесуальний закон не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Також подав апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якій просить в частині відмови про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 154 378,74 грн., з яких грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.05.2012 но 24.08.2015 з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати в сумі 136 447,26 грн., оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 в розмірі 9593,34 грн., матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 року в розмірі 8 338,14 грн. та ухвалити рішення про задоволення позовної заяви в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 154 378,74 грн., з яких грошове забезпечення ОСОБА_3 11, за період з 03.05.2012 по 24.08.2015 з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати в сумі 136 447,26 грн., оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 в розмірі 9593.34 грн., матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 року в розмірі 8 338,14 грн.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення заробітку та інших грошових доходів, які ОСОБА_1 втратив внаслідок незаконних дій, у зв'язку з недоведеністю розміру матеріальної шкоди, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Вказує, що заробіток а також інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, при розгляді справи в суді першої інстанції, ні третя особа ГУ ДПС у Сумській області, де зокрема працював позивач, ані відповідачі не заперечували проти відповідних розрахунків проведених експертом та не надано жодного документу на спростування відповідних сум розрахованих експертом. Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів позивача щодо розміру матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Прокуратура Сумської області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і залишити оскаржене рішення суду без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим, відповідає обставинам справи.
На обґрунтування зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на доведення розміру втраченого заробітку та інших грошових доходів. Наданий позивачем висновок, складений 28.02.2017 за листом позивача від 19.12.2016, не може бути визнаний належним і допустимим доказом на підтвердження суми матеріальної шкоди. у висновку експертного економічного дослідження №13915 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Надані для дослідження матеріали не містять необхідних первісних даних, у довідках про розмір нарахованого заробітку зазначені неоднозначні дані, а тому вказаний висновок не може бути беззаперечним доказом у вказаній справі.
09 листопада 2020 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від ОСОБА_1 , у яких він вказав, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» виникає зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду п. 1 ст. 2 вказаного Закону. Оскільки вказаний Закон не містить імперативних вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень ст.15,16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
При цьому відсутність повідомлень (роз'яснень) особі порядку та строків звернення за відшкодуванням шкоди, попереднього визначення розміру такого відшкодування, не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 686/23731/15-ц від 20.09.2018 р. Виходячи з наведеного, безпідставними є доводи Державної казначейської служби України з приводу порушення установленого порядку відшкодування шкоди, як і доказів звернення до таких органів із відповідними питаннями, оскільки ОСОБА_1 право звернутись до суду за свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень ст. 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Щодо відшкодування втраченого заробітку, зазначає, що судом першої інстанції не перевірено та не витребувано інформації у роботодавця позивача з приводу недоотриманої ОСОБА_1 заробітної плати за період з 03.05.2012 року по дату звільнення 24.08.2015 року у зв'язку незаконним відсторонення від роботи. Слід зазначити, що в зв'язку з чим, було безпідставно не стягнуто суми заробітку, які склали 154 378,74 грн., які і повинні бути стягнуті на користь ОСОБА_1 . Крім того, слід зазначити, що Великою палатою Верховного суду України в постанові від 25.09.2019 року по справі №522/1021/16-ц сформовано правову позицію стосовно розрахунку середньомісячного заробітку для визначення розміру відшкодування шкоди. Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. У зв'язку з неврахуванням судом першої інстанції експертного економічного дослідження від 28.02.2017 року №13915 та не витребуванням інформації у роботодавця стосовно недоотриманої заробітної плати, з метою всебічного та об'єктивного вирішення справи, до суду надано висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи №5 від 28.08.2020 року по справі 591/3505/17.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України та апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що права позивача порушені і підставою для відшкодування шкоди є те, що позивач незаконно перебував під слідством з 03 травня 2012 року, тобто з дати пред'явлення обвинувачення, до 16 липня 2015 року, тобто до дня набрання чинності виправдовувальним вироком, що у сукупності становить 3 роки 2 місяці 14 днів. Внаслідок тривалого (більше 3 років) безпідставного перебування позивача під слідством та судом відбулися вимушені зміни в його житті, пов'язані з необхідністю захисту власних прав та інтересів. У зв'язку з обранням щодо позивача запобіжних заходів та накладення арешту на належне позивачу майно в рамках здійснення кримінального провадження призвело до обмеження його права власності на це майно.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешті на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.
01 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн.
Разом з тим, відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Таким чином, право на звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, виникає у зв'язку з настанням певної події: набранням чинності виправдувального вироку суду.
Тому на правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII не поширюється.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
В постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної податкової служби у Сумській області Державної податкової служби України № 79-0 від 28.03.2012 ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах, звільнений в порядку переведення з посади начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ в м. Суми, та встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом.
Прокуратурою Сумської області ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 364 КК України, та наказом Державної податкової служби у Сумській області ДПСУ від 03 травня 2012 року №111-0, винесеного на підставі постанови слідчого прокуратури Сумської області ОСОБА_2 від 24.04.2012, ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади - начальника відділу протидії незаконному обігу підакцизних товарів ГВПМ ДПІ у м. Сумах, до скасування відсторонення від посади відповідною постановою слідчого (прокурора).
Вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 ОСОБА_1 був визнаний невинним у пред'явленому звинуваченні за ч. 3 ст. 364 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком був скасований обраний під час досудового розслідування у відношенні нього запобіжний захід - підписка про невиїзд з постійного місця проживання, скасований арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення позивача від посади, скасовано арешт, накладений постановою слідчого на його майно, та арештоване майно повернуто ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Отже, виправдовувальний вирок, ухвалений відносно ОСОБА_1 , дає підстави позивачу вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Той факт, що позивач за відсутності повідомлень (роз'яснень) особі порядку та строків звернення за відшкодуванням шкоди, попереднього визначення розміру такого відшкодування у порядку кримінального судочинства звернувся до суду в порядку цивільного судочинства - не можна вважати порушенням закону, внаслідок чого він втрачає право на розгляд його позову в порядку цивільного судочинства, оскільки кожних з названих судів мають повноваження щодо розгляду цього спору, а закон не містить обов'язкової вимоги для досудового розгляду цього спору.
При цьому відсутність повідомлень (роз'яснень) особі порядку та строків звернення за відшкодуванням шкоди, попереднього визначення розміру такого відшкодування, не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом. Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 686/23731/15-ц від 20.09.2018 р.
Виходячи з наведеного, дійсно є безпідставними доводи скарги Державної казначейської служби України з приводу порушення установленого порядку відшкодування шкоди, як і доказів звернення до таких органів із відповідними питаннями, оскільки ОСОБА_1 право звернутись до суду за свого порушеного права в порядку цивільного судочинства згідно ст. 55 Конституції України має конституційні гарантії.
Наказом Головного Управління Міндоходів у Сумській області Міністерства доходів і зборів України від 30.07.2015 №20-о у зв'язку з набранням чинності вироку Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 позивач був зарахований у розпорядження Головного Управління Міндоходів у Сумській області.
Наказом Головного Управління ДФС У Сумській області №195-о від 25.08.2015 його було призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом. В цьому наказі ОСОБА_1 визначено стаж для виплати винагороди за вислугу років станом на 23 травня 2017 року - 24 роки 01 місяців 13 днів.
Згідно наданих довідок про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 20.09.2016 № 42939/8/18-19-05 та від 25.10.2016 № 10975/ 10/19-29-05-56, в період відсторонення від займаної посади (з 03.05.2015 по 24.08.2015) нарахування оплати праці не проводилось. Оскільки він був звільнений незаконно наказом Державної податкової служби у Сумській області ДПСУ від 03 травня 2012 року №111-0 (що підтверджується виправдовувальним вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 ) термін вимушеного прогулу повинен рахуватись - з дня відсторонення з 03.05.2012 по день поновлення на роботі 24.08.2015.
28 лютого 2017 року ХНДІСЕ ім. проф. М.С.Бокаріуса був складений висновок експертного економічного дослідження № 13915, згідно якого станом на лютий 2017 року грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.05.2012 по 24.08.2015 з урахуванням індексації та компенсації за затримку виплати обчислено в загальній сумі 136447,26 грн., станом на лютий 2017 року оплата щорічних відпусток за 2012, 2013, 2014 роки обчислена в загальній сумі 9593,34 грн., матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток за 2013, 2014, 2015 роки обчислена в загальній сумі 8338,14 грн.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний висновок, складений 28.02.2017 за листом позивача від 19.12.2016, не може бути визнаний належним і допустимим доказом на підтвердження суми матеріальної шкоди.
Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Однак, у висновку експертного економічного дослідження №13915 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Отже, можливість складання висновку за зверненням учасника справи на момент складання вказаного висновку передбачена ще не була, оскільки така можливість була передбачена з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності такими змінами до ЦПК України, в тому числі, в частині викладення ст. 106 цього Кодексу у вищевказаній редакції.
Так, заявлену позивачем до відшкодування суму моральної шкоди у розмірі 1500000 грн колегія суддів вважає надмірною, та такою, що не є належним чином доведеною, а отже, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), справедливості та розумності, відповідно до норми ст. 23 ЦК України, суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством 3 роки 2 місяці і 14 днів, оскільки вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 17.01.2015 він був визнаний невинним у пред'явленому звинуваченні за ч. 3 ст. 364 КК України, та виправданий у зв'язку з недоведеністю вини. Вказаним вироком був скасований обраний під час досудового розслідування у відношенні нього запобіжний захід - підписка про невиїзд з постійного місця проживання, скасований арешт, накладений постановою слідчого прокуратури Сумської області про відсторонення позивача від посади, скасовано арешт, накладений постановою слідчого на його майно, та арештоване майно повернуто ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті й цього Закону випадках.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахування обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.
Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що діяла на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» установлено з 01 січня 2020 року мінімальну заробітну плату в розмірі 4723 грн.
Колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.
Посилання апеляційної скарги про те, що позивачем необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки визначення її розміру слід здійснювати відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, є безпідставним, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов'язаних з оплатою праці.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Доводи скарги ДКСУ, що суду першої інстанції не враховано, що згідно пункту Прикінцевих положень Закону України від 06.12.2016 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахунки величини вона застосовується в розмірі 1600 грн. Тому, внаслідок недотримання вищевказаних вимог, присуджена сума відшкодування моральної шкоди, на їх погляд, є завищеною, а оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, колегією суддів не приймаються та спростовуються вищевикладеним.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скарги ОСОБА_1 та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків судів першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах, а доводи, викладені у скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Доводи скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження при перегляді справи в апеляційному суді. Суд першої інстанції правильно послався на те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.
Всупереч передбаченого ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов'язку відповідачі не надали до суду належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та спростування презумпції за завдану позивачу моральну шкоду, яка у даному випадку полягає у його душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України). Позивач був відсторонений від займаної посади та відносно нього було застосовано запобіжний захід - підписка про невиїзд, що спричинило моральні страждання, порушило його нормальні життєві зв'язки. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразилось на його кар'єрі, та позбавило подальшої реалізації як службовця. Під час досудового розслідування та слухання справи в суді позивач вимушений був заробляти на життя випадковими заробітками, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та життя родини. Притягнення до кримінальної відповідальності призвело до зниження престижу позивача та ділової репутації, що постійно супроводжувалось відчуттям принизливості, розчарування, несправедливості. Обраний у відношенні нього запобіжний захід - підписка про невиїзд позбавляла позивача можливості вільно пересуватись, розпоряджатись своїм майном, що створювало дискомфорт та порушувало звичайний уклад життя. Крім того, позивач у зв'язку зі звільненням не міг надавати своїм двом на той час неповнолітнім дітям нормальне необхідне для їх віку забезпечення, не міг забезпечити необхідний відпочинок родині влітку, що негативно впливало на його стан здоров'я, оскільки постійно знаходився у стресі та дуже нервував. Враховуючі період перебування позивача під слідством та судом - 2 роки 10 місяців 14 днів, та враховуючі конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки, та інші негативні впливи внаслідок притягнення його до кримінальної відповідальності. Порушення нормальних життєвих зв'язків, виникла необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку із чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 181678,02 грн, яка визначена з урахуванням усіх обставин справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, який належним чином обґрунтований і доводами скарги не спростований, про наявність передбачених у ст.ст. 23, 1167 ЦК України правових підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування, прокуратури.
Разом з тим, суд припустився помилки щодо визначенні порядку стягнення моральної шкоди. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), а не орган Державного казначейства України, яке не є учасником спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
З огляду на вищевикладене, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене рішення суду підлягає зміні в частині викладення порядку стягнення моральної шкоди.
Керуючись п. 2 ч.1 ст. 374, ст.ст.376, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року - змінити.
Резолютивну частину рішення викласти у такій редакції.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, спричинену незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратури, в розмірі 181678 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн. 02 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 26 листопада 2020 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді І.В.Бурлака.
А.В.Котелевець.