Рівненський апеляційний суд
Іменем України
24 листопада 2020 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
За участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне кримінальне провадження № 12015180000000246 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Степань, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за участю учасників судового провадження: прокурора - ОСОБА_6 , обвинуваченого - ОСОБА_5 , захисника - адвоката ОСОБА_7 , представника потерпілої - адвоката ОСОБА_8 , -
Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з призначенням покарання - три роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Прийнято рішення рахувати строк відбуття покарання ОСОБА_5 з моменту приведення вироку до виконання. Судом вирішено питання щодо речових доказів у справі та постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь Державного бюджету 3684,60 грн процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Як визнав доведеним суд, ОСОБА_5 17 серпня 2015 року близько 18 год. 15 хв, керуючи в світлу пору доби технічно несправним автомобілем ( несправність гальмівної системи) марки «ЗАЗ 968М» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по пішохідній зоні зі сторони Степанської селищної Ради до проїжджої частини вул. Новохатської в смт. Степань Сарненського району Рівненської області, в порушення п.10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, невірно її оцінивши, перед початком зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не надав переваги в русі мотоциклу марки «ММВЗ Мінськ Лідер» д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9 , який рухався проїжджою частиною вказаної вулиці в напрямку вул. Майдан Незалежності смт. Степань, і, виконуючи маневр повороту праворуч, виїхав на проїжджу частину вул. Новохатської, де неподалік буд. № 4, допустив зіткнення з мотоциклом «Мінськ Лідер», водій якого не мав технічної можливості уникнути зіткнення.
В результаті ДТП пасажир мотоциклу ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
У поданій на вирок суду апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на незаконність і необґрунтованість вироку суду першої інстанції, доводить, що висновки суду, на його думку, не відповідають фактичним обставинам справи, а здобуті докази не дають підстав стверджувати про наявність в діях ОСОБА_5 порушень Правил дорожнього руху, які знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з виникненням ДТП. Вважає, що з врахуванням особи обвинуваченого ОСОБА_5 , його щирого розкаяння, активного сприяння в розкриттю злочину, часткового відшкодування завданої шкоди та характеризуючих даних, його можливо звільнити від призначеного покарання з випробуванням.
Просить змінити оскаржуваний вирок і звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, застосувавши положення ст. 75 КК України.
Потерпіла ОСОБА_11 , будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду апеляційної скарги, про що ствердив представник потерпілої - ОСОБА_8 , який представляє її інтереси, в судове засідання не з'явилася.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника - адвоката ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора щодо законності вироку і залишення його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю доказів, розглянутих в судовому засіданні, яким дана правильна юридична оцінка, що при апеляційному розгляді не оспорюється ніким з учасників провадження.
Із апеляційних вимог захисника вбачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог щодо призначення ОСОБА_5 , котрий повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та частково відшкодував завдану шкоду, покарання, яке, на його думку, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м'якого покарання.
Так, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: “Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі “Довженко проти України”) зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття “особа обвинуваченого” вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття “особа винного”.
Термін “явно несправедливе покарання” означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При обранні покарання обвинуваченому суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та роз'яснень, що містяться в п.п. 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) „Про практику призначення судами кримінального покарання”, згідно яких, судам, з урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків, і даних про особу ( поведінку до вчинення злочину, як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле ( зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї ( наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), матеріальний стан, тощо, належить обговорювати питання про призначення більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на грунті пияцтва, наркоманії, за наявності рецидиву злочину та у складів організованих груп, і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочин, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, тощо.
Зокрема, врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, який, згідно ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, внаслідок якого настала смерть людини, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, ряд обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння в розкриттю злочину та часткове відшкодування завданої шкоди шляхом оплати витрат на поховання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілої ОСОБА_11 , на утриманні якої залишилося двоє малолітніх дітей, яка наполягала на застосуванні покарання у виді позбавлення волі, та призначив ОСОБА_5 за скоєне мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до вимог закону судом призначено і додаткове покарання у виді позбавлення права ОСОБА_5 керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом”якшують покарання.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і наголошує, що ОСОБА_5 , керуючи в населеному пункті технічно несправним автомобілем (несправність саме гальмівної системи), грубо порушив Правила дорожнього руху, проявивши байдуже ставлення до життя і здоров'я громадян, що призвело до смерті ОСОБА_10 .
Також при апеляційному розгляді представник потерпілої - адвокат ОСОБА_8 зазначив, що ОСОБА_5 протягом п'яти років з дня вчинення ДТП сплатив потерпілій ОСОБА_11 та двом її неповнолітнім дітям, які залишилися без батька, в рахунок відшкодування заподіяної шкоди лише 38000 грн, і ці платежі йдуть лише під загрозою покарання, оскільки ОСОБА_5 , будучи звільненим від відбування покарання з випробуванням вироком суду, який скасовано, жодних платежів не надсилав, тобто, реального відшкодування не має, що, на його думку, та переконання його довірительки ОСОБА_12 , виключає реальне каяття, і є лише намаганням пом'якшити своє становище.
Правових підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає, істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б слугували безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 18 грудня 2019 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду засудженим протягом трьох місяців з дня вручення йому копії судового рішення, а іншими учасниками судового провадження - в цей же строк з дня його проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Рівненського
апеляційного суду ОСОБА_1 . 25.11.2020 року