26 листопада 2020 року
м. Рівне
Справа № 572/1699/20
Провадження № 22-ц/4815/1216/20
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач - АТ КБ "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 26 серпня 2020 року (ухвалене у складі судді Слободянюка Б.К.) у справі за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
06 липня 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 25267 грн. 67 коп. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_2 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, в зв'язку з чим підписала заяву №б/н від 15.09.2008 року. При укладанні договору, сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Вказує, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між нею та банком договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідач умови договору щодо належного виконання зобов'язань порушила, оскільки не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, які передбачені договором, в зв'язку з чим просить стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість по кредитному договору.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 26 серпня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18 648 грн. 52 коп. та 1551 грн. 28 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, АТ КБ "ПриватБанк" подано апеляційну скаргу на рішення суду.
У поданій апеляційній скарзі стверджує про безпідставність посилання місцевим судом на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки цей висновок був зроблений у іншій справі за інших правовідносин сторін, де відповідачем заперечувалися умови договору.
Місцевий суд, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а остання його не повернула, не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту, що призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг.
Вважає, що сплата відсотків та неустойки за несвоєчасну сплату кредиту були погоджені з відповідачем, оскільки вона своїм особистим підписом в анкеті-заяві підтвердила, що ознайомилася та надала згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку.
Відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладення договору. Відповідач підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловила свою згоду з формою договору та його умовами.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за тілом кредиту - не оскаржується, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Судом встановлено, що 15.09.2008 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Погодилася із тим, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
На підставі зазначеної анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт у розмірі 100,00 грн..
В подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався та зменшувався. Станом на 11 жовтня 2018 року кредитний ліміт на картковий рахунок ОСОБА_1 складав 18 930,00 грн..
Відповідач зобов'язувалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлено договором.
Відповідач своїх зобов'язань за договором належним чином не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка станом на 10 червня 2020 року становить: 18 648,52 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4939,74 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, 1179,41 - штраф (процентна складова), 500 грн. - штраф (фіксована складова).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "Приватбанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 15.09.2008 року не вказано розміру наданого кредиту, термін та його умови, в тому числі умови відповідальності у вигляді відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить стягнути з відповідача відсотки за несвоєчасну сплату кредиту та штрафи, посилаючись на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, викладених на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору. При цьому, до позову долучений витяг з Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Водночас, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов відповідач ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Надані позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору, не містять підпису відповідача, а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідач була ознайомлена з Тарифами та Умовами та правилами надання банківських послуг.
Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
В даному випадку не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яку було взято за основу оскаржуваного судового рішення місцевим судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про неправомірність застосування зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до даного спору є необґрунтованими, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на його характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним чи заперечень позичальника щодо його умов не може бути перешкодою для врахування інтересів останнього при вирішенні справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом та штрафів, оскільки такі вимоги не доведені та безпідставні.
За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 26 серпня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.