Справа № 532/1410/20 Номер провадження 22-ц/814/2488/20Головуючий у 1-й інстанції Мороз Т. М. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
26 листопада 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Хіль Л.М.,
суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Мороз Т.М. (повний текст рішення виготовлено 23 вересня 2020 року)
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду із вказаним позовом у якому просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини із усіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із дня подачі позову до суду та до досягнення дитиною повноліття та стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.
Позов обґрунтовувала тим, що з відповідачем мають спільну малолітню дитину, дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходиться на повному її утриманні.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 25 березня 2020 року шлюб між ними було розірвано.
Вказувала, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, належним чином не допомагає у вихованні та її натуральному забезпеченні, а також ухиляється від своїх прямих обов'язків.
Через те, що батько належним чином не дбає про дитину та не надає достатніх коштів на її утримання, виникла необхідність стягувати аліменти у примусовому порядку.
Зазначала, що відповідач працевлаштований та отримує постійний дохід, має реальну змогу сплачувати аліменти на утримання дитини, оскільки працює директором Марківського сільського будинку культури, а також працює у Секторі культури і туризму Кобеляцької РДА.
Також зазначала, що аліменти відповідач нікому не платить, інших неповнолітніх дітей та осіб на утриманні не має.
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів - відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення є незаконним та не обґрунтованим, ухвалене внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та неправильного застосування норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що з моменту розлучення, а саме з 25 березня 2020 року відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, хоча проживає разом із нею та дочкою, яка повністю знаходиться на її утриманні.
Вказувала, що її доходів не вистачає, щоб повністю забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Зазначала, що вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням змінити своє ставлення до дочки та надавати матеріальну допомогу, однак він ухиляється від утримання дитини, її виховання та не піклується про її здоров'я, її фізичний та духовний розвиток.
Також зазначала, що суд першої інстанції посилаючись на те, що нею не доведено факт перебування доньки ОСОБА_3 на її утриманні, без належних доказів, беззаперечно прийняв безпідставні твердження відповідача, про те, що він приймає належну участь в утриманні дитини, здійснює витрати на придбання продуктів харчування, одягу, взуття, іграшок, канцтоварів, а також сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги в будинку.
Вважає, що місцевий суд помилково дійшов висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки згідно законодавства кожен з батьків повинен належним чином утримувати дитину, а спільна реєстрація за місцем проживання дитини не є доказом того, що відповідач надає дитині достатню допомогу.
Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не встановлено, яку саме матеріальну допомогу та у якому обсязі надавав відповідач, хто саме та в якій мірі несе витрати по утриманню дитини та забезпеченню її життєвих потреб.
Ураховуючи викладене, просила скасувати рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким стягувати з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання доньки ОСОБА_4 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення донькою повноліття, а також покласти на відповідача судові витрати.
Від представника відповідача, адвоката Глушка С.С. надійшов відзив, відповідно до якого, останній прохав апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2020 року залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування відзиву вказував, що суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що малолітня дочка ОСОБА_3 перебуває лише на її утриманні.
Крім того зазначав, що суд правильно встановив, що відповідач ОСОБА_2 проживає однією сім'єю з позивачкою та їх спільними дітьми, має постійний дохід у вигляді заробітної плати, що свідчить про безпосередню участь відповідача в утриманні всіх членів сім'ї, в тому числі дочки ОСОБА_3 .
Вказував, що ОСОБА_1 у судовому засіданні підтвердила факт спільного проживання з відповідачем та його участь в утриманні сім'ї шляхом придбання ним продуктів харчування, оплати за житлово-комунальні послуги.
Тому право позивача на стягнення аліментів з відповідача виникло б лише тоді, коли б відповідач припинив проживати разом з дитиною, а позивач одна несла тягар утримання малолітньої дитини.
Вважає рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 мають спільну малолітню дитину, дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 25 березня 2020 року шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 6-7).
Згідно довідки Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області № 02-27/71 від 10 серпня 2020, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 та проживає разом з позивачем ОСОБА_1 та дітьми, сином ОСОБА_5 , 2002 року народження та дочкою ОСОБА_4 , 2016 року народження (а.с. 28).
Крім того, згідно з довідкою про доходи Сектору спорту, молоді та культури Кобеляцької РДА ОСОБА_2 дійсно працює на посаді директора Марківського СБК та отримує офіційну заробітну плату (а.с. 29).
Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що позивач не надала суду доказів, що її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на її утриманні, а тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду з наступних підстав.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК України.
Такий принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Отже, обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.
На підставі ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Метою законодавчого закріплення права одного з батьків, з ким проживає дитина на отримання аліментів у твердій грошовій сумі є перш за все захист інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Посилання відповідача на те, що він зареєстрований та фактично проживає за однією адресою з позивачкою, а тому спільно проживає, однією сім'єю, разом з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки рішенням Кобеляцького районного суду від 25 березня 2020 року у цивільній справі №532/266/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу встановлено, що між сторонами припинені шлюбні стосунки і відновлювати їх вони не мали наміру.
Також доводи відповідача про те, що він на рівні з позивачкою утримує їх дочку, зокрема здійснює витрати на придбання продуктів харчування, одягу, взуття, іграшок, канцтоварів, а також сплачує за спожиті житлово-комунальні послуги в будинку, колегія визнає необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження утримання ним малолітньої дочки.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини зі всіх видів заробітку (доходу), але менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи стягування з 04 серпня 2020 року і до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 в апеляційній скарзі прохала судові витрати покласти на відповідача.
Судовий збір за подачу позову становив 840,80 грн., а за подачу апеляційної скарги 1261,20 грн.
Однак, згідно п.3. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Витрати на правову допомогу, згідно договору надання правничої допомоги від 04 серпня 2020 року та квитанції №5170 від 04 серпня 2020 року, становили 1500,00 грн.
Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції, тому цей суд в силу ст. 141 ЦПК України змінює розподіл судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витати в сумі 2102,00 грн., з яких: 840,80 грн. - за подачу позову, 1261,20 грн. - за подачу апеляційної скарги.
Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 21 вересня 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 04 серпня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в сумі 2102,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн.
Постанова в частині стягнення платежу аліментів в межах одного місяця підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий: Л.М. Хіль
Судді: С.А. Гальонкін
О.Ю. Кузнєцова