Житомирський апеляційний суд
Справа №296/9443/17 Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р. А.
Категорія 16 Доповідач Миніч Т. І.
25 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Трояновської Г.С.,
Павицької Т.М.
секретаря судового засідання Кучерявого О.В.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 жовтня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Галасюка Р.А.
у цивільній справі №296/9443/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування збитків, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом. Просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача звільнити її земельну ділянку і перенести огорожу на початкову межу, що розділяє їхні земельні ділянки, згідно угоди від 02.05.2015 року та стягнути з відповідача матеріальні збитки, спричиненні знесенням металевої огорожі, в сумі 10 879,62 грн. Вирішити питання судових витрат. В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначала, що проживає в квартирі АДРЕСА_2 , який розташований на її земельній ділянці площею 0,0243 га. По сусідству з нею в квартирі АДРЕСА_3 цього ж будинку проживає відповідачка, у користуванні якої перебуває земельна ділянка площею 0,069 га. На початку липня 2017 року ОСОБА_1 безпідставно порушила межі належної позивачці на праві власності земельної ділянки відповідно до договору дарування від 15.09.2016 року, самовільно захопила частину землі, перемістивши на 20-ть метрів огорожу на її земельну ділянку, пошкодивши при цьому металеву огорожу з профнастилу та металеву трубу з торцевими планками на суму 10879,62 грн.
На усні претензії позивачки ОСОБА_1 не реагує та відмовляється від добровільного усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_2 земельною ділянкою.
Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 жовтня 2018 року позов задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов'язаня ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку ОСОБА_2 та перенести огорожу на початкову межу, що розділяє їх земельні ділянки згідно угоди від 02.06.2015 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в сумі 10 879,62 грн. (десять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять грн. 62 коп.). Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 640 грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що про наявність даної справи їй не було відомо, судових повісток вона на свою адресу не отримувала. Крім того вказує, що в матеріалах справи міститься лист управління державного архітектурного контролю про розгляд звернення від 21.07.2017 року щодо самовільного будівництва сусідом та повідомлено, що буде проведена позапланова перевірка. Про наслідки перевірки буде повідомлено заявника додатково. Листом Головного територіального управління поліції в Житомирській області від 06.09.2017 року проінформовано гр. ОСОБА_2 , що заява з приводу неправомірних дій сусідів зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень. Крім того вважає, що товарний чек №16091600450 від 16 вересня 2016 року не можна вважати належним доказом у даній справі, оскільки він не містить підпису та даних про покупця товару. Судом першої інстанції не поставлено під сумнів належність та допустимість вказаних доказів, не проведено їх комплексний аналіз, і як наслідок, зроблено помилковий висновок щодо задоволення заявлених позовних вимог. На думку апелянта, відсутній обґрунтований висновок, що докази завдання матеріальної шкоди, пошкодження огорожі, самовільного захоплення земельної ділянки відповідачкою в матеріалах справи відсутні.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що згідно договору дарування земельної ділянки від 15.09.2016 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0243 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , (а.с.7).
Відповідно до угоди про встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею - 0,0864 га. від 02.06.2015 року вбачається, що у власності ОСОБА_3 (попереднього власника) перебувало 0,0243 га землі, а у користуванні ОСОБА_1 - 0,0369 га. землі (а.с.10).
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 самовільно захопила частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , перемістивши на 20-ть метрів огорожу на земельну ділянку позивача, пошкодивши при цьому металеву огорожу з профнастилу та металеву трубу з торцевими планками на суму 10 879,62 грн.
Проте, в повній мірі погодитися з висновками суду неможливо, зважаючи на наступне.
Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило правовласності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.
В разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не моглимати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.
Частиною другою статі 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року встановлено, що при переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
За приписами статті 91 Земельного кодексу Української РСР 1970 року особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.
Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок.
Частиною першою статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).
Відповідно до ст.152 ЗК Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що у користуванні сторін перебуває спільна земельна ділянка. Проте, фактичне користування цією ділянкою не відповідає їх часткам у праві власності на будинок.
Так, у справі проведена судова земельно-технічна експертиза.
Відповідно до висновку експертизи №238/10-2020 від 08.10.2020 року фактичний порядок користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136600:01:029:0020, загальною площею 0,0864 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 не відповідає зазначеному в угоді про встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 0,0864 га від 02.06.2015 /а.с.10/ за адресою: АДРЕСА_4 .
В фактичному користуванні ОСОБА_2 на дату дослідження перебуває ділянка площею 153,5 кв.м, що на 89,5 кв.м менше від належної згідно договору дарування земельної ділянки від 15.09.2016 (бланк серії НВА № 117818, НВА № 117817) /а.с.7-8/ на підставі якого ОСОБА_2 належить 243/864 частки в досліджуваній земельній ділянці, що відповідає 243 кв.м в площі земельної ділянки з кадастровим номером 1810136600:01:029:0020.
В той же час у користуванні відповідачки ОСОБА_1 перебуває на 101,25 кв.м. більше землі, ніж відповідає її частці у праві власності на будинок.
Зазначений доказ відповідачкою не спростований.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що право позивачки порушене та підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідачки привести межі спільної земельної ділянки відповідно до умов угоди, що була укладена між суміжними землекористувачами 02.06.2015 року.
Висновки суду в цій частині вимог узгоджуються з положеннями закону та відповідають встановленим обставинам справи.
Разом з тим, суд дійшов помилкового висновку про покладення на відповідачку обов'язку відшкодувати заподіяні позивачці збитки.
Так, в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК матеріали справи не містять переконливих доказів про те, що придбані позивачкою матеріали були використані саме на спорудження металевої огорожі та що цю огорожу було пошкоджено саме відповідачкою (а.с.16,17).
У зв'язку з наведеним та згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.376 ЦПК, оскаржуване рішення в цій частині вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в позові в цій частині.
Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК слід стягнути з відповідачки на користь позивачки понесені нею судові витрати на проведення експертизи.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Скасувати заочне рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29 жовтня 2018 року в частині вимог про відшкодування збитків та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в позові.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5230 грн. понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 27.11.2020 року.