Житомирський апеляційний суд
Справа №288/1048/19 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.
Категорія 84 Доповідач Миніч Т. І.
26 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого - судді: Миніч Т.І.
суддів: Микитюк О.Ю.,
Павицької Т.М.
секретаря
судового засідання Кучерявого О.В.
з участю сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І.
у цивільній справі №288/1048/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на частину житлового будинку, господарських будівель та споруд, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила визнати недійсним: акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння за №182 від 23 жовтня 1986 року, рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів Житомирської області Української РСР №188 від 23 жовтня 1986 року про затвердження актів на закінчене будівництво, рішення виконкому Попільнянської селищної ради № 108 від 15 вересня 2009 року про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, свідоцтво про право власності на житло, видане Попільнянською селищною радою 13 листопада 2009 року. В подальшому ОСОБА_1 змінила предмет позову (т.1 а.с.200-204) та просила визнати право власності за набувальною давністю на частину житлового будинку в АДРЕСА_1 , а саме приміщення, позначені на плані літерами 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, а також 1/2 частину сараю, площею 52,3 м.кв., позначений на плані літерою «Б»; 1/2 частину погріба, площею 16,2 м.кв., позначений на плані літерами «п/д»; гараж, площею 17,0 м.кв., позначений на плані літерою «В»; сарай, площею 10,1 м.кв., позначений на плані літерою «Г»; сарай, площею 12,9 м.кв., позначений на плані літерою «Д». В обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 зазначала, що вона з покійним чоловіком ОСОБА_3 (братом відповідача), відповідачем та їх батьками разом добудовували будинок на дві квартири на земельній ділянці, яка була виділена відповідачу під будівництво. В 1973 році вони вселилися в одну з квартир вказаного будинку та користувалися нею, як своєю власністю, сплачували комунальні платежі та податки за земельну ділянку, страхували житло. До квартири було підведено індивідуальне опалення, газо- і електропостачання та встановлено лічильники. Відповідач зверталась до МБТІ із заявою про виділення 1/2 частки будинку, що підтверджує її намір на виділення позивачу та її чоловіку частки з будинку. Проте після смерті чоловіка (брата відповідача) відповідачка отримала свідоцтво на право власності на весь будинок. ОСОБА_1 зазначала, що з 1973 року відкрито, добросовісно та безперервно володіє квартирою в будинку та частиною господарських будівель.
За життя чоловіком позивача було придбано автомобіль, у зв'язку з чим ними побудовано гараж, інформація про наявність якого міститься в інвентаризаційній справі на будинок з 04 липня 1984 року (поз. літера «В»). З часу створення майна - житлового будинку, ніяких претензій з боку відповідача не надходило. Усвідомлюючи, що 1/2 частина будинку з господарськими будівлями та гараж збудований позивачем та її чоловіком ОСОБА_3 з метою оформлення права власності кожним своєї частини будинку, господарських та інших будівель на території домогосподарства, 20 березня 1996 року відповідач звернулась до Бердичівського МБТІ із заявою про видачу їй довідки на відчуження 1/2 частини житлового будинку. Спеціалістом МБТІ було проведено розрахунок ідеальних частин співвласників будинку АДРЕСА_2 . Дані обставини вказують, на думку позивачки, на те, що відповідачка визначала частку в будинку з господарськими будівлями для відчуження -оформлення права власності за позивачем та її чоловіком тієї частини домоволодіння, яка була створена ними.
Оскільки спірний будинок разом з господарськими будівлями оформлений на відповідача, то позивачка змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Належним способом захисту вважає визнання за нею права власності на частину будинку та господарських будівель і споруд за набувальною давністю, оскільки з часу створення квартири вони з чоловіком проживали в ній, добросовісно володіли, не знаючи про відсутність підстав для набуття права власності. На підставі викладеного позивачка просила позов задовольнити.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що безперервно, відкрито, безтитульно володіє більш як 10 років частиною житлового будинку. Добросовісно заволоділа спірним нерухомим майном, що підтверджено достатніми, належними та допустимими доказами, а тому вважає, що були всі підстави для задоволення позову. Крім того, на думку апелянта, та обставина, що земельна ділянка під забудову була передана саме відповідачці, не може мати визначального значення під час вирішення питання про набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, яке на ній розташовано, так як по-перше, не стосується предмету спору, по-друге в разі переходу права власності, зокрема на частину нерухомого майна, відповідно до ст.120 Земельного Кодексу України та ст.377 ЦК України, до нового власника переходить і право власності на частину земельної ділянки, для її обслуговування. Також вказує, що під час слухання справи, з показів свідків, було з'ясовано, що вирішенням питання про отримання під забудову земельної ділянки займався батько її покійного чоловіка та відповідачки, а оформилась вона на відповідачку тільки з тих підстав, що на той час чоловік апелянта відбував строкову військову службу. Також вважає, що суд при прийнятті рішення невірно застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в Постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Оскільки вона з чоловіком вселилися в квартиру в будинку, створену ними, вони були переконані, що підстави для набуття права власності на неї відсутні, так як претензій з боку відповідачки не було. І на той час вона не була як власником будинку, так і не проживала ще там 5 років після їхнього вселення. Крім того, звертає увагу, що інститут набувальної давності з'явився з часу набрання чинності нині діючим Цивільним Кодексом України, а саме з 01.01.2003 року. На той час відповідачка власником будинку не була. З 1973 року по 2004-й рік чоловіку ОСОБА_3 Попільнянською селищною радою нараховувались податки та збори за земельну ділянку площею 400 квадратних метрів та будівлі за адресою АДРЕСА_2 , що, на думку апелянта, також підтверджує добросовісність володіння нею та її чоловіком вказаним спірним майном.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що згідно Договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку з числом кімнат від однієї до п'яти включно від 20 лютого 1970 року, надано ОСОБА_2 (в подальшому «Забудовник») право безстрокового користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 загальною площею 1072 м2. Згідно плану земельної ділянки на наданій земельній ділянці Забудовник зобов'язується побудувати одноповерховий житловий будинок житловою площею 46,7кв.м. з кількістю кімнат - три (т.1 а.с.9).
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , 05 вересня 1971 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб та при реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_5 (т.1 а.с.10).
Згідно рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради №182 від 23 жовтня 1986 року, в зв'язку з тим, що окремі громадяни смт.Попільня завершили будівництво житлових будинків в смт.Попільня, затверджено акти на завершене будівництво житлових будинків: - ОСОБА_2 АДРЕСА_2 - п/п - 107,2 м.кв., ж/п - 60,3 м.кв. (т.1 а.с.13).
Відповідно до Акта про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння, затвердженого рішенням виконавчого комітету Попільнянської ради народних депутатів № 182 від 23 жовтня 1986 року, прийомна комісія в присутності забудовника - ОСОБА_2 , оглянула пред'явлені до здачі будівлі, розташовані в домогосподарстві АДРЕСА_2 , комісія постановила пред'явлене до здачі домогосподарство ОСОБА_2 , розташоване по АДРЕСА_2 вважати прийнятим (т.1 а.с.15-17).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.11).
Рішенням виконавчого комітету №108 від 15 вересня 2009 року Попільнянської селищної ради, розглянувши заяви жителів селища, вирішено оформити право власності на житловий будинок та господарчі будівлі АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (т.1 а.с.14).
ОСОБА_2 згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 листопада 2009 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради №108 від 15 вересня 2009 року, є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Опис об'єкта: загальна площа - 107,2 кв.м., житлова площа - 60,3 кв.м., житловий будинок, А-1, 107,2 кв.м.; сарай, Б-1, 52,3 кв.м.; погріб, п/д, 16,2 кв.м.; гараж, В-1, 17,0 кв.м.; сарай, Г-1, 10,1 кв.м.; сарай, Д-1, 12,9 кв.м.; Огорожа, № 1 (т.1 а.с.12).
Згідно Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 жовтня 2018 року, на підставі свідоцтва про право власності від 13 листопада 2009 року, виданого виконкомом Попільнянської селищної ради, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с.128-130).
06 квітня 2015 року, прізвище замовника не вказано, КП «Бердичівське МБТІ» виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_2 , згідно експлікації до плану будинку якого вказано, що будинок, позначений літерою А-1 складається з двох квартир: - №1 площею 53.4 кв.м.; - № 2 площею 53.7 кв.м., площа всього по будинку - 107,2 кв.м., квартир - 1, житлових - 5. Характеристика будинку, допоміжних будівель і споруд: - Житловий будинок - А, 1974 року побудови; - Сарай - Б, 1974 року побудови; - Погріб - п/д, 1974 року побудови; - Гараж - В; - Сарай - Г, 1982 року побудови; - Сарай - Д, 1982 року побудови; - огорожа - № 1 (т.1 а.с.20).
Відповідно до довідки № 652/Д-2019 від 26 листопада 2019 року, виданої Попільнянською селищною радою, позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 - з 23 квітня 1980 року по теперішній час (т.1 а.с.108).
Рішенням 56 сесії VІ скликання Попільнянської селищної ради від 16 жовтня 2015 року вирішено перейменувати в смт.Попільня Попільнянського району Житомирської області: - вулицю Чапаєва на вулицю Вишнева (т.1 а.с.144).
Обгрунтовуючи заявлені в цій справі вимоги про визнання права власності на частину вказаного вище житлового будинку, позивачка посилалася на те, що набула таке право за набувальною давністю.
Проте такі вимоги обгрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними.
Так, згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Загальні положення порядку набуття права власності врегульовано Главою 24 Книги ІІІ Цивільного кодексу України.
Статтями 316, 317 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі - Постанова № 5), можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права.
У пункті 9 Постанови №5 роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісне володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України): не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).
У постанові від 27 червня 2019 року у справі №175/2338/16-ц (провадження №61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що спірне нерухоме майно не можливо визнати безтитульним, оскільки право власності на нього оформлено у встановленому законом порядку і правовстановлюючі документи є чинними.
Крім того, вселяючись у спірний будинок, позивачка могла і повинна була знати про належність цього будинку іншій особі.
В даному випадку із характеру спору випливає, що між сторонами існує спір з приводу набуття права власності на новостворене нерухоме майно за декількома забудовниками.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач з моменту вселення до спірного житлового будинку була обізнана та розуміла, що будинок збудовано на виділеній відповідачу земельній ділянці, а до будинку вона з сім'єю заселилася та проживала зі згоди відповідача, що свідчить про те, що позивач знала, що вона володіє чужою річчю та у неї немає правових підстав для набуття права власності на будинок, або його частину.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів.
Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: Судді:
Повний текст постанови складений 27.11.2020 року.