Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3271/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 121 ч.1 КК України Доповідач ОСОБА_2
23 листопада 2020 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12019060170000688 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с Макієвка Червоногвардійського району Донецької області, громадянина України, із неповною середньою освітою, непрацюючого, пенсіонера, інваліда ІІ групи, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
обвинуваченого за ч.1 ст.121 КК України, -
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_11 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.1 ст.121 КК України на ст.128 КК України та призначити йому покарання відповідно до санкції даної статті. Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, а висновки суду, викладені у ньому, такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що кваліфікуючи дії ОСОБА_8 за ч.1 ст.121 КК України, суд першої інстанції не надав належної оцінки показам потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_8 .. Надає свою оцінку вказаним доказам, та вважає, що дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ст.128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження, оскільки умислу на заподіяння ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень обвинувачений ОСОБА_8 не мав. Крім того, зазначає, що у обвинуваченого ОСОБА_8 не було мотиву вчиняти будь-які умисні злочинні дії відносно неповнолітнього потерпілого.
В запереченні на апеляційну скаргу, яке надійшло від прокурора Житомирської місцевої прокуратури ОСОБА_13 , йдеться про безпідставність доводів апелянта та про залишення вироку суду без зміни.
Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
Початком строку відбування покарання встановлено вважати день фактичного затримання ОСОБА_8 після звернення вироку до виконання.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 дію раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Цивільний позов прокурора задоволено та стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави в особі Департаменту фінансів Житомирської облдержадміністрації 349 (триста сорок дев'ять) грн. 56 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілого.
Цивільний позов законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 17500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) гривень майнової шкоди, заподіяної злочином.
Вирішено питання щодо речових заходів.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, 09 серпня 2019 року близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_8 перебував на території звіроферми по вул. Кооперативна, 4, с. Тетерівка Житомирського району та області, та тримав в руках револьвер невстановленого виробника, який був заряджений патронами невстановленої марки діаметром кулі 4 мм.
В цей час та місці ОСОБА_8 побачив раніше знайомого неповнолітнього ОСОБА_9 , під час спілкування з яким у ОСОБА_8 виник раптовий умисел на заподіяння ОСОБА_9 тілесних ушкоджень із застосуванням зброї.
Реалізуючи свій умисел, у цей же час та місці ОСОБА_8 , тримаючи в руці вищевказаний револьвер та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, здійснив один постріл в ОСОБА_9 , який стояв напроти нього, в результаті чого влучив у передню поверхню шиї останнього, спричинивши йому тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення передньої поверхні шиї в ділянці яремної вирізки, проникаючого у грудну порожнину з виникненням пневмомедіастінума та емфіземи в надключичних ділянках, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, оскільки є небезпечними для життя в момент заподіяння, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КК України.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку представника потерпілого та неповнолітнього потерпілого в підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дослідивши в судовому засіданні зібрані докази, які були оцінені судом у сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 в заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст. 121 КК України судом кваліфіковано вірно.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України визнав частково, не заперечуючи того, що за вищеописаних обставин саме від його пострілу неповнолітньому ОСОБА_9 було спричинено вищевказані тілесні ушкодження. Проте, заперечив щодо умисного спричинення тілесних ушкоджень, вважав, що його дії насили необережний характер. Зазначив, що у нього дійсно був пневматичний револьвер "Флобер", споряджений трьома набоями, який він придбав у невідомої особи на Житньому ринку в м. Житомирі для того, щоб відлякувати собак, які дорогою додому часто нападають на нього. Один з трьох набоїв він випробував, вистріливши на території свого домогосподарства. 09.08.2019 року, коли він перебував на роботі на території звірофермі в с. Тетерівка, то при собі мав револьвер, дальність пострілу якого хотів продемонструвати знайомому ОСОБА_14 , який був поруч. З цією метою він прицілився у металеву бочку, яка на той час стояла на відстані близько 10 м. на іншій частині території звіроферми, відгородженій металевою сіткою. В цей час з цієї ж сторони до сітки підійшов знайомий неповнолітній ОСОБА_9 , щось сказав, і оскільки останній хоча і знаходився перед обвинуваченим, проте стояв приблизно на 1 м. лівіше лінії пострілу, то ОСОБА_8 здійснив постріл у бочку. Але, в цей час ОСОБА_9 схопився за груди та кудись побіг. До них з ОСОБА_14 підійшов знайомий - ОСОБА_15 та спитав у обвинуваченого, навіщо той вистрелив у ОСОБА_9 . Після цього обвинувачений ще близько години перебував на території звіроферми, а потім, сівши на велосипед, поїхав додому. По дорозі викинув револьвер у водойму, навіщо це зробив - пояснити не зміг. Через деякий час до нього додому приїхали працівники поліції, яким він надав гільзу з набою від револьвера. Наполягав на тому, що не бажав поцілити у ОСОБА_9 , оскільки ніяких конфліктів між ними не виникало.
При апеляційному розгляді даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_8 надав аналогічні покази. Підтвердив, що заподіяну шкоду не відшкодував, передавав лише 500 грн., коли потерпілий знаходився в лікарні.
Проте, вина ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, підтверджується сукупністю доказів оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Фактичні обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення в апеляційній скарзі та самим обвинуваченим не оспорюються.
Доводи апелянта щодо наявності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_8 з ч.1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, колегія суддів вважає непереконливими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права та фактичних обставинах кримінального провадження, які були встановлені під час судового розгляду, з огляду на наступне.
Неповнолітній потерпілий ОСОБА_9 в суді першої інстанції показав, що, коли він перебував на території звіроферми за адресою: с. Тетерівка, вул. Кооперативна, 4 та побачив ОСОБА_8 , який тримав у руках пістолет- револьвер. ОСОБА_8 направив на нього пістолет, а коли він зупинився, ОСОБА_8 вистрелив, від чого потерпілий відчув різкий біль та побіг на СТО, щоб викликати допомогу. Ніяких предметів, бочок, в яких би міг цілитись ОСОБА_8 поряд не було.
Під час слідчого експерименту ОСОБА_8 продемонстрував механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , який в цілому відповідає показанням обвинуваченого, наданих суду. Разом з цим, під час слідчого експерименту ОСОБА_8 вказував, що здійснив постріл лише з другої спроби, під час пострілу поруч із ними з ОСОБА_9 нікого не було, а дію револьвера він хотів продемонструвати саме ОСОБА_9 . Крім того, під час слідчого експерименту зафіксовано, що в момент пострілу відстань між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 складала близько 5 м., перешкод на лінії пострілу не було (а.п. 70-77).
Отже, ОСОБА_8 як під час слідчого експерименту, так і під час допиту у суді стверджував, що він вистрелив лише з другої спроби.
Тобто, даний факт підтверджує про наявність у ОСОБА_8 умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Також, судом надано оцінку показам обвинуваченого ОСОБА_8 , зокрема, суд дійшов висновку про неправдивість показань обвинуваченого про те, що здійснюючи постріл у потерпілого, він цілився не в нього, а в бочку. Ці показання обвинуваченого спростовані показаннями потерпілого, свідка, вищенаведеними даними протоколів оглядів, під час яких на місці події наступного дня після неї, бочки не виявлено. Також суд вважав надуманою версію обвинуваченого про те, що куля зрикошетила від сітки і потрапила в ОСОБА_9 , оскільки з фототаблиць до протоколів огляду місця події та слідчих експериментів видно, що в місці, де в момент пострілу перебували обвинувачений та потерпілий, металева сітка має ввігнутість до низу. До того ж, потерпілий ОСОБА_9 під час судового розгляду, а разом з ним сам обвинувачений під час слідчих експериментів продемонстрували, що обвинувачений в момент здійснення пострілу в ОСОБА_9 тримав револьвер на витягнутій руці на рівні плечей, прицілюючись таким чином у ціль на значно вищій висоті від сітки, що також спростовує вказану версію обвинуваченого.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_8 не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому спростовуються показами потерпілого та матеріалами кримінального провадження, які узгоджуються між собою.
Відповідно до ст. 24 КК умисел поділяється на прямий і непрямий. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Таким чином, ОСОБА_8 , здійснюючи постріл у бік ОСОБА_9 , передбачав можливість поранення останнього та свідомо припускав настання такого поранення. При цьому оскільки перешкод на лінії пострілу між потерпілим та обвинуваченим не було, це свідчить про відсутність у останнього розрахунку на відвернення названих шкідливих наслідків свого діяння. Кваліфікація ж діяння за непрямого умислу має відбуватись за фактичними наслідками, що настали.
Таким чином, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що дії ОСОБА_8 носили активний та раптовий характер щодо потерпілого. Наведені обставини у сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_8 умисно роблячи постріл в неповнолітнього потерпілого, який цього не очікував і не спроможний був захиститися, розраховував на особливу вразливу дію застосованого знаряддя і такі можливі наслідки, як поранення потерпілого, від чого його здоров'ю буде спричинено шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав можливість їх настання. При цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто ОСОБА_8 діяв із невизначеним та непрямим умислом.
Отже, судом було вірно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 мав непрямий умисел щодо спричинення потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, за якого особа не бажає спричинити шкоди здоров'ю потерпілого, але свідомо припускає можливість спричинення такої шкоди, однак при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкості цієї шкоди.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає законних підстав для зміни вироку щодо ОСОБА_8 в частині перекваліфікації його дій на ст. 128 КК України.
Доводи апелянта про те, що судом не надано оцінки показам свідка ОСОБА_12 , апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки у вироку суду надана оцінка вказаним показам в частині того, що дійсно на місці, де відбувалася подія бочок немає.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що не надано оцінки показам потерпілого та обвинуваченого, апеляційний суд також вважає безпідставними, оскільки у вироку суду наведено аналіз вказаних доказів у відповідності до ст.94 КПК України.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_8 призначено відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою його засуджено, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.
Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення місцевого суду, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в апеляційній скарзі не наведено.
На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, тому підстав для його зміни чи скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 11 червня 2020 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: