Справа № 158/1096/20 Головуючий у 1 інстанції: Поліщук С. В.
Провадження № 22-ц/802/1151/20 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
27 листопада 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня 2020 року,
У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 звернувся в Банк з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписав заяву без номера від 14.10.2013, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому збільшено до 13 000,00 гривень. Банк вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, своєчасно грошові кошти на погашення кредиту не надавав, через що з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 12.04.2020 у нього перед банком утворилась заборгованість у загальній сумі 26975,59 гривень, з них: по простроченому тілу кредиту - 16391,53 гривень, по нарахованих на прострочений кредит відсотках - 4558,12 гривень, по пені - 4265,20 гривень, по фіксованому штрафу - 500,00 гривень, по процентному штрафу - 1260,74 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати в сумі 2 102,00 гривні.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, вказує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позовні вимоги не доведені банком, не надано доказів на підтвердження укладення договору та видачі кредитних коштів. Зазначає, що активація картки відповідачем та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. З виписки про рух коштів по рахунку вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари та послуги, а також частково погашав заборгованість. Вважає, що з моменту підписання відповідачем анкети-заяви між банком і відповідачем було укладено договір шляхом приєднання відповідача до запропонованих банком умов договору, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих коштів та нарахованих відсотків, які встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості. Вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки суд не звернув уваги на те, що матеріалах справи наявні: витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, що діяла на момент підписання анкети-заяви; копія наказу банку щодо затвердження «Умов та Правил надання банківських послуг» у редакції, що діяла на момент підписання заяви, тобто суду надано конкретну редакцію спірних Умов та Правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач, підписуючи анкету.
Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
Згідно з положеннями ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів на умовах і в обсязі, що зазначені в позові, та наявності у нього заборгованості саме за цим договором.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку», яка 14.10.2013 підписана відповідачем ОСОБА_1 , вказано, що він підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і Банком договір надання банківських послуг.
Тим же способом вказано підтвердження ознайомлення і згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді, та зобов'язання виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг і регулярно знайомитись з їх змінами на офіційному сайті Банку.
Відповідно до позовних вимог позивач заявляє до стягнення з відповідача 26975,59 гривень, з яких: по простроченому тілу кредиту - 16391,53 гривень, по нарахованих на прострочений кредит відсотках - 4558,12 гривень, по пені - 4265,20 гривень, по фіксованому штрафу - 500,00 гривень, по процентному штрафу - 1260,74 гривень.
На підтвердження цих вимог, окрім копії підписаної 14.10.2013 сторонами анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанк», банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», розрахунки заборгованості за договором без номера від 14.10.2013 та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.
У позовній заяві позивач вказує про отримання відповідачем кредиту в розмірі 13 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте, як встановлено судом першої інстанції, підписана відповідачем анкета-заява жодних даних про розмір кредитного ліміту не містить.
Анкета-заява взагалі не передбачає жодних істотних умов договору, а саме, як зазначено вище, суми кредитування, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії, умов щодо процентної ставки і її нарахування, а також не передбачає відповідальності у вигляді пені та штрафів за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, порядку нарахування.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги за кредитним договором, посилався на витяг з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua і є частиною спірного договору.
Додані до позову Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови та Правила мав на увазі і розумів відповідач, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, чи брав він на себе викладені у них зобов'язання, позивачем суду не надано. У Витягу з тарифів наведено чотири види карт і всі вони мають різні базові процентні ставки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження конкретних запропонованих відповідачеві Умов та Правил надання банківських послуг, а тому висновок суду першої інстанції про те, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про тіло кредиту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є правильним.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Підписана відповідачем анкета-заява жодних даних про розмір кредитного ліміту не містить, а встановлених у справі обставин, що наведені вище, суд першої інстанції підставно прийшов до висновку, що у суду відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді тіло кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Розрахунок заборгованості за договором від 14.10.2013, доданий до позовної заяви, не підтверджує обставин, викладених у позовній заяві. Так, наданий банком розрахунок не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком. При цьому, розрахунок наданий, починаючи з 16.12.2013, із зазначенням суми кредиту 0 грн і станом на 31.05.2015 відсутня будь-яка заборгованість. У період з 16.12.2013 до 24.10.2016 відсутні у розрахунку будь-які дані про користування кредитом, всі графи (тіло кредиту, витрати клієнтом кредитних коштів, сума погашення за наданим кредитом) містять «0». Лише з 25.10.2016 після отримання іншої картки у розрахунку значиться про рух коштів, що унеможливлює проведення розрахунку заборгованості. Отже, кредитні кошти використовувались не за вказаним договором від 14.10.2013, а за іншим, про який позивачем не заявлено позовні вимоги. Сума наданого відповідачу кредитного ліміту 14.10.2013 та його використання наданим банком розрахунком та випискою з рахунку не підтверджена. Виходячи з неможливості встановлення розміру наданого кредиту, суми заборгованості за кредитом, неможливо нарахувати заборгованість по відсотках на підставі ст. 625 ЦК України.
У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи не встановлено строк дії кредитного договору, оскільки в анкеті-заяві, підписаній сторонами, він не був погоджений, не погоджено також строк дії кредитної картки, яка була надана відповідачу відповідно до його анкети-заяви, строк повернення кредиту (строк виконання зобов'язання) та порядок погашення кредитної заборгованості. Тому підстав стягувати борг та відсотки в розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України (3%) не має.
Натомість, у наданому банком розрахунку нарахованих відповідачу трьох процентів річних від простроченої відповідачем суми вказано, що нараховано відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, при цьому зазначено, що процентна ставка на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, річна, становить 84%.
В даній справі відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, є правильним.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 вересня 2020 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2020 року.
Головуючий
Судді