Справа № 159/4546/19 Головуючий у 1 інстанції: Логвинюк І. М.
Провадження № 22-ц/802/996/20 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я.
27 листопада 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Здрилюк О. І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2020 року,
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтував тим, що 18 липня 2007 року між ним та ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк»», правонаступником якого є відповідач в цій справі, був укладений кредитний договір № 76666-CRED, за умовами якого йому було надано споживчий кредит в розмірі 6 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 17 липня 2009 року. Ніяких інших кредитних договорів з АТ КБ «Приватбанк» він ніколи не укладав. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2009 року у справі № 2-1718-09 постановлено стягнути з нього в користь ЗАТ КБ «Приватбанк»» заборгованість за кредитним договором в розмірі 29 542 грн станом на 12 липня 2009 року, а також 295,02 грн судового збору, 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На виконання вказаного судового рішення 17 лютого 2010 року відкрито виконавче провадження № 17443685, яке було закінчено 28 квітня 2010 року. У подальшому Заводським райсудом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було видано виконавчий лист від 29 листопада 2010 року № 2-4294/10 про повторне стягнення з нього в користь ПАТ КБ «Приватбанк» 45 402,12 грн боргу за договором кредиту. При цьому, крім повторності стягнення за договором кредиту мало місце нарахування банком процентів та неустойки після закінчення строку кредитування, що, на думку позивача, є фактом обману споживача. На виконання вказаного виконавчого листа було відкрите виконавче провадження за постановою державного виконавця від 16 серпня 2011 року № 28198138. Через незнання ним своїх прав незаконне повторне стягнення він не оскаржив і помилково сплатив на рахунок банку 45 402,12 грн. 20 серпня 2015 року виконавче провадження № 28198138 було закінчене з підстав виконання судового рішення. У подальшому 09 вересня 2017 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинив виконавчий напис, що зареєстрований у реєстрі за № 8614, яким було запропоновано стягнути з позичальника в користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом в розмірі 10 449 доларів США 79 центів, що за курсом Нацбанку України станом на 25 травня 2017 року складає 274 475,42 грн за тим самим кредитним договором за строк стягнення - 9 років 10 місяців 07 днів за період з 18 липня 2007 року по 25 травня 2017 року, витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 3 000 грн. На виконання виконавчого напису було відкрито виконавче провадження за постановою старшого державного виконавця Ковельського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Волинській області Кучера Д.А. від 16 січня 2018 року. За цим же виконавчим написом з нього було стягнуто суму як борг. Він має квитанції про сплату коштів в розмірі 40 719,50 грн. Заявою від 03 квітня 2018 року № Е.VО.0.0.0.0./1-13 відповідач визнав, що заборгованість позичальником погашена у повному обсязі в сумі 277 475,42 грн. Згодом він зрозумів, що відповідач його двічі ошукав, а саме: стягненням 45 402,12 грн, повторним позовом та стягненням втретє за виконавчим написом нотаріуса. Подавши заяву про вчинення виконавчого напису, відповідач приховав факти попереднього подвійного стягнення та реального отримання стягнутих коштів і надав нотаріусу фальшиві дані щодо існування боргу і його розміру. Покликаючись на п. п. 6, 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у його редакції, чинній в період з 13 січня 2006 року по 10 червня 2017 року, п. 1.4 кредитного договору, позивач зазначав, що відповідач на момент звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису не мав права на повернення кредиту. Покликаючись на ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зазначав, що 26 вересня 2018 він звернувся до Ковельського міськрайсуду Волинської області з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року у справі № 159/4940/18 постановлено визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Але по даний час незаконно отримані кошти відповідач добровільно йому не повернув.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача в його користь кошти в розмірі 40 719,50 грн у подвійному розмірі, а саме - 81 439,00 грн.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить судове рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача без задоволення.
Справа розглядається апеляційним в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.
За змістом частини 4 та 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги те, що позивачем не доведено, що тими чи іншими діями відповідача позивача було введено в оману на момент укладення кредитного договору. Позичальник після укладення кредитного договору тривалий час виконував його умови, зокрема, в ході примусового виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за виконавчим листом, що виданий 29 листопада 2010 року і звернутий до примусового виконання. Та обставина, що відповідач не оскаржив рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року у справі № 159/4940/18 суд не розцінював як визнання вимог за розглядуваним позовом з боку відповідача, так як така процесуальна дія як оскарження чи не оскарження судового рішення - це є процесуальне право сторони, яким вона розпоряджається відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та зроблені з дотриманням вимог закону.
За положеннями частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено, що 18 липня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № 76666-CRED (додатком № 1 до нього - графік погашення кредиту і відсотків), за умовами якого позичальник отримав споживчий кредит в розмірі 6 000 доларів США з кінцевим терміном повернення 17 липня 2009 року. Кредитні кошти банком було перераховано на картковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 . Цей же рахунок також є й рахунком для перерахування позичальником коштів банку відповідно до додатку № 1 до кредитного договору. Для комісії відкрито рахунок № НОМЕР_2 .
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2009 року у справі № 2-1718/09 за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором постановлено стягнути з позичальника ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 29 542 грн. Рішення суду набрало законної сили, а 04 лютого 2010 року у цій справі видано виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні у Ковельському МР ВДВС ГТУЮ у Волинській області з 15 лютого 2010 року на підставі заяви стягувача.
Виконавче провадження № 17443685 було завершене поверненням виконавчого листа з підстав відсутності у боржника майна, на яке могло б бути звернене стягнення, а 01 березня 2020 року боржник ОСОБА_1 вибув у Республіку Чехія.
Постановою державного виконавця від 16 серпня 2011 року було відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-4294/10, виданого 29 листопада 2010 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 в користь цього ж банку заборгованість за кредитом в розмірі 45402,12 грн, на що і посилається позивач. У цій постанові також зазначено, що документ набрав чинності 16 серпня 2011 року, заява банку про примусове виконання виконавчого листа подана 16 серпня 2011 року.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року у справі № 159/4940/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Приватбанк», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яке набрало законної сили 26 лютого 2019 року, та на яке також покликається позивач, було встановлено, що Заводським райсудом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 29 листопада 2010 року у справі № 2-4294/10 постановлено рішення про часткове задоволення позову банку та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в користь банку за тим же кредитним договором в розмірі 45 402,15 грн.
Постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 20 серпня 2015 року закінчено виконавче провадження № 28198138. У цій постанові державного виконавця зазначено, що заборгованість за кредитним договором боржником сплачена у повному обсязі згідно з платіжними дорученнями, що є у матеріалах справи. Виконавчий збір та витрати стягнуті у повному обсязі. Припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення суду.
Доказів того, на яку саме дату виник борг, за яким проведено примусове стягнення на підставі виконавчого листа, сторонами та їх представниками суду не надано.
Згідно з виконавчим написом нотаріуса від 09 вересня 2017 року запропоновано стягнути з позичальника ОСОБА_1 в користь цього ж банку за тим же кредитним договором на рахунок № НОМЕР_3 суму боргу в розмірі 274 475,42 грн, що складається із залишку заборгованості за кредитом, залишку заборгованості за відсотками, штрафу в розмірі 497,61 доларів США за період з 18 липня 2007 по 25 травня 2017 року.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року у справі № 159/4940/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Приватбанк», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що набрало законної сили 26 лютого 2019 року, постановлено визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Виконавче провадження № 55544119 закінчене 25 вересня 2018 року. У постанові про закінчення виконавчого провадження зазначено, що згідно з повідомлення стягувача від 03 квітня 2018 року борг в розмірі 277 475,42 грн боржником ОСОБА_1 погашений у повному обсязі.
Отже, виконавче провадження по виконанню виконавчого напису було закінчене державним виконавцем до пред'явлення ОСОБА_1 в суд позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та до вирішення такого спору судом. Своїм листом банк повідомив відділ державної виконавчої служби, що станом на 03 квітня 2018 року заборгованість боржника ОСОБА_1 перед банком за виконавчим написом № 8614 погашена у повному обсязі.
Судом, крім того, встановлено, що 28 березня 2018 року між позивачем і відповідачем була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № SAMDN № 230 000 150 290 95 від 18 липня 2007 року з додатком № 1 до неї (а.с.54-57), за умовами якої сторони узгодили заборгованість за договором станом на 28 березня 2018 року в розмірі 10 722,79 доларів США, що еквівалентно 282 076,61 грн, а також була зменшена сума заборгованості за кредитом до 49 685,97 грн. Для виконання умов додаткової угоди банк відкрив позичальникові рахунок № НОМЕР_4 .
Представник банку надав суду копію заяви позичальника від 28 березня 2018 року (а.с.58), в якій останній просить банк відновити чинність правовідносин сторін за кредитним договором, укласти між ним та банком додаткову угоду, якою переглянути розмір заборгованості за договором від 18 липня 2007 року після виконання ним таких зобов'язань: оплати суми заборгованості в розмірі 1888,75 доларів США, що є еквівалентно 30 220,00 грн з остаточним терміном погашення 28 березня 2018 року та погашення ним штрафу в розмірі 10 499,51 грн.
Згідно з поданими представником позивача копіями квитанцій (оригінали яких були оглянуті судом в судовому засіданні) (а.с.21,22) 28 березня 2018 року від імені позичальника ОСОБА_1 на рахунок банку були сплачені грошові кошти в розмірі 10 499,51 грн 30 220,00 грн відповідно, які були визначені умовами додаткової угоди.
ОСОБА_1 у своїй позовній заяві зазначав, що відповідач обманув його, оскільки, подаючи заяву про вчинення виконавчого напису, банк приховав факти попереднього подвійного стягнення з нього в користь банку боргу за кредитним договором.
Проте, будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин позивач суду не надав, хоча відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Натомість судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти в розмірі 42490,51 грн сплачені на рахунок банку від імені позичальника ОСОБА_1 . При цьому судом враховані умови додаткової угоди, яку позичальник не оспорював і ця додаткова угода є чинною, і саме на підставі цієї додаткової угоди, яку сам позичальник просив укласти у своїй заяві від 28 березня 2018 року, від імені позичальника були внесені грошові кошти на рахунок банку, а стягувач повідомив орган державної виконавчої служби про погашення боргу позичальником ОСОБА_1 .
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги представника позивача не ґрунтуються на вимогах закону та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 серпня 2020 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді