Справа № 761/35107/20
Провадження № 1-кс/761/21367/2020
06 листопада 2020 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018100100006310 від 07.06.2018,
До суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна - квартири АДРЕСА_1 , зі скасуванням заборони на відчуження, розпорядження та користування, накладеного ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2018 в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018100100006310 від 07.06.2018.
У клопотанні заявник зазначає, що арешт на майно накладено необґрунтовано, оскільки ОСОБА_4 є добросовісним набувачем права власності на зазначену квартиру, за період досудового розслідування, яке здійснюється понад 3 роки, власник майна не набув статусу підозрюваного чи обвинуваченого, а будь-яка можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження причетними до факту можливого кримінального правопорушення особами відсутня, а тому потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала.
У судове засідання адвокат ОСОБА_3 не з'явився, проте подав заяву про розгляд даного клопотання без його участі, клопотання підтримав.
Слідчий в судове засідання не з'явився.
Проаналізувавши доводи клопотання, додані до нього матеріали, слід дійти такого висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, Шевченківським УП ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100100006310 від 07.06.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Далі, як встановлено слідчим суддею, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2018 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування вказаним майном, при цьому такий арешт накладений з метою забезпечення збереження зазначеного майна як речового доказу.
Порядок скасування арешту майна визначений ст. 174 КПК України, якою передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Між тим, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключно прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що однією із загальних засад кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини (далі - Європейський Суд) від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Положеннями ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Проте, для накладення арешту на майно на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий або прокурор повинен довести наявність достатніх підстав вважати, що це майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього кодексу, і хоча з цього приводу раніше слідчим суддею зроблено висновок щодо відповідності наведеного майна згаданим критеріям, однак такий висновок сформований виключно на підставі матеріалів, зібраних за ініціативою органу досудового розслідування, тобто без можливості спростування чи заперечення іншої сторони, зокрема представник власника майна або власник безпосередньо не приймали участь при вирішенні питання щодо встановлення зазначених обтяжень.
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Водночас, як встановлено в судовому засіданні виходячи з документів, наданих представником власника майна, не встановлено достатніх підстав вважати, що арештоване майно набуте ОСОБА_4 у незаконний спосіб, при цьому відомостей про набуття останнім статусу підозрюваного чи обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження не виявлено, а отже і подальше застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна носить сумнівний характер, а відтак і застосування відповідних процесуальних заходів забезпечення на поточний момент є безпідставним.
В цьому аспекті слідчий суддя звертає увагу, що з часу накладення арешту на вказаний об'єкт нерухомості (з 2018 року) органом досудового розслідування не здобуто достатніх доказів, які б свідчили про беззаперечну та обґрунтовану причетність ОСОБА_4 до даного кримінального правопорушення.
У зв'язку із зазначеним, слідчий суддя вважає що подальше накладення арешту на зазначене майно порушує принцип розумності і співрозмірності обмеження права власності з завданням кримінального провадження.
Згідно вимог ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У зв'язку із зазначеним, на думку слідчого судді, вжиті в рамках даного кримінального провадження процесуальні заходи його забезпечення щодо майна, яке є предметом клопотання, на даний час є необґрунтованими, а відтак, арешт підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 170-174 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14.08.2018 в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12018100100006310 від 07.06.2018, на квартиру АДРЕСА_1 , зі скасуванням заборони на відчуження , розпорядження та користування.
Оголошення повного тексту ухвали відбудеться 11 листопада 2020 року о 09 годині 20 хвилин.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1