Справа №752/21424/16-ц
Провадження № 2/752/237/20
Іменем України
01.10.2020 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Колдіної О.О.
з участю секретаря Медведєвої К.І.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики,
позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , відповідно до якого просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 45600 гривень, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 23929,38 гривень за період з 01.01.2014р. по 08.12.2016 р., 3% річних в сумі 4021,55 гривень, інфляційні збитки в розмірі 43665,86 гривень та судові витрати у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалися на те, що відповідач 01.04.2013 р. надав розписку згідно якої зобов'язався повернути суму в розмірі 45600 гривень до 31.12.2013 р.
На момент звернення до суду відповідач не виконав свої зобов'язання, в зв'язку з чим позивач просить стягнути борг за договором позики в судовому порядку.
Також на підставі положень 1048 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування коштами в розмірі облікової ставки НБУ за період з 01.01.2014 р. по 08.12.2016 р., а також в зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, позивач просить застосувати положення ст.625 ЦК України та стягнути з відповідача 3% річних від суми простроченого зобов'язання та інфляційні збитки.
24.03.2017 р. відкрито провадження у справі.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні позову, оскільки розписка на підставі якої позивач просить стягнути з відповідача суму позики, не містить обов'язкових реквізитів, які б підтверджували укладання між сторонами договору позики, а також не підтверджено, що дана розписка була підписана відповідачем. Крім того, у своєму відзиві відповідач посилається на положення ст.231 ЦК України, як на підстави недійсності правочину, укладеного із застосуванням психологічного тиску.
07.09.2018 р. справа прийнята в провадження судді Колдіної О.О.
Представник позивача в ході судового розгляду підтримав позовні вимоги та обґрунтування позову в повному обсязі, просив суд позов задовольнити, посилаючись на наявність у відповідача невиконаних зобов'язань за договором позики, укладеним між сторонами 01.04.2013 р. Передача коштів в борг підтверджується розпискою, наданою відповідачем. Оскільки відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання за договором позики, представник позивача просив стягнути з відповідача проценти за користування коштами, 3% річних, а також інфляційні збитки.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи на відсутність будь-яких зобов'язань у ОСОБА_4 за договором позики, який не укладався між сторонами, а надана розписка не підписувалась відповідачем. Крім того, представник відповідача зазначила, що надана розписка від 01.03.2013 р. не мітить обов'язкових елементів договору позики, а тому не може підтверджувати отримання позики, оскільки не містить таких умов.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачем надана оригінал розписки, відповідно до якої 01.04.2013 р. ОСОБА_5 зобов'язався повернути борг в розмірі 45600 гривень до 31.12.2013 р.
Звертаючись до суду позивач посилається, що дана розписка підтверджує отримання ОСОБА_5 позики в розмірі 45600 гривень.
Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належнм чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).
Відповідно до положень ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від Позикодавця до позичальника.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.08.2019р. у справі № 369/3340/16-ц.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц).
Аналізуючи зміст розписки від 01.04.2013 р., суд приходить до висновку, що вона не містить підтвердження про отримання грошових коштів в борг і передачу грошових коштів відповідачу, а також дати такої передачі. Крім того, зі змісту даної розписки не можливо встановити, що зобов'язання повернути 45600 гривень позивачу виникли у позивача саме з договору позики.
З огляду на викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази, беручи до уваги норми чинного законодавства, які регулюють даний вид правовідносин, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу за договором позики від 01.04.2013 р. не підлягають задоволенню в зв'язку з недоведеністю факту отримання відповідачем таких коштів в борг.
Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами, а також 3% річних та інфляційних збитків є похідними від вирішення спору щодо стягнення безпосередньо суми заборгованості за договором позики, і враховуючи, що судом не встановлено підстав для задоволення таких вимог, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення процентів та сум, передбачених ст.625 ЦК України, також не підлягають задоволенню.
Враховуючи зазначене позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі положень ст.141 ЦПК України в зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя