Справа № 264/1906/20
Провадження № 2/752/5581/20
іменем України
09 листопада 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача АТ «Банк Форвард», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Є.В., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л., в якому просила суд визнати виконавчий напис, вчинений 09.11.2019 року приватним нотаріусом КМНО Незнайком Є.В., зареєстрованим у реєстрі за № 6791, про стягнення з неї на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості за кредитним договором № 102871350 від 26.12.2012 року в розмірі 17 139,30 грн., таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивувала тим, що вказана у заяві та виконавчому написі заборгованість по кредитному договору не узгоджена із позивачем, вона не визнавала, жодних повідомлень вона не отримувала, а тому заборгованість не є безспірною, та виконавчий напис вчинено без підтверджуючих документів на підставі п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», котрий визнано незаконним та нечинним.
Ухвалою судді Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області Матвєєвої Ю.О. від 25.03.2020 року справу передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с. 31-32).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 09.06.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 09.11.2020 року (а.с. 74-75).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Треті особи пояснення на позов не подали.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом установлено, що 26.12.2012 року ОСОБА_1 подала до ПАТ «Банк Руский стандарт» заяву № 102871350, якою запропонувала банк укласти з нею договір про надання та використання платіжної картки (а.с. 27).
09.11.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. було вчинено виконавчий напис за реєстраційним номером 67910, за яким стягнуто на користь АТ «Банк Форвард» із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 102871350 від 26.12.2012 року, укладеним між нею та ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», за період з 28.10.2017 року по 26.01.2018 року в сумі 17 139,3 грн. (а.с. 28).
Із вказаного виконавчого напису вбачається, що він вчинений на підставі ст. ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
06.12.2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. відкрито виконавче провадження № 60814803 за виконавчим написом № 6791 від 09.11.2019 року (а.с. 25).
23.01.2020 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. накладено арешт на кошти боржника (а.с. 26).
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
За ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595.
У відповідності зі ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. п. 1, 3 гл.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року до зазначеного Переліку внесено зміни, відповідно до яких, серед іншого, Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та п.2 такого змісту: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, зокрема, п. 2 змін, що вносяться до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Отже, на момент вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, була скасована.
Як встановлено судом, укладений 26.12.2012 року між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально. Докази на підтвердження зворотнього в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладені положення законодавства, а також правові позиції Верховного Суду України,, на думку суду, вбачається, що нотаріус не мав повноважень на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі в силу відсутності у нього таких повноважень.
Виконавчим написом є розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.
В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Перед вчиненням виконавчого напису, стягувач зобов'язаний був на адресу боржника надіслати письмове повідомлення про порушення зобов'язання.
Матеріали справи не мітять даних про те, що повідомлення було надіслано боржнику, так і було отримане останньою.
Докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Доказів того, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), відповідачем також не надано, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми процентів, зазначені у написі, є безспірними.
Таким чином, нотаріус при вчиненні спірного напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом.
Позивач при зверненні до суду оспорює факт наявності безспірності заборгованості. Крім того, позивач заперечує факт отримання нею будь-якого повідомлення про порушення зобов'язання за кредитним договором, що є обов'язковою умовою для вчинення виконавчого напису.
На спростування зазначених обставин будь-яких доказів в порушення вимог ст. 81 УЦПК України з боку відповідача надано не було.
Крім того, ні розрахунок заборгованості, який надавався банком, ні виконавчий напис не містять розшифровки складових заборгованості, що позбавляє можливості встановити правомірність нарахування такої суми, яка пред'явлена до стягнення у безспірному порядку.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами, здійснив виконавчий напис на правочині, на підставі якого законодавство не дає можливості вчинення такої нотаріальної дії.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в своєму позові. Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх заперечень. Своїми правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач також не скористався, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги стосовно визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 840,80 грн., оскільки позивач звільнена від його сплати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 270-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального Незнайко Євген Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 09.11.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем, зареєстрований в реєстрі за № 6791.
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Банк Форвард», код ЄДРПОУ 34186061, адреса: вул. Саксаганського, буд. 105, м. Київ, 01032.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, адреса: АДРЕСА_2 ;
Третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяна Леонідівна, адреса: вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 15, м. Київ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.С. Хоменко