Справа №428/8083/20
Провадження №2-а/428/391/2020
26 листопада 2020 року м. Сєвєродонецьк
Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі головуючого судді Кордюкової Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до інспектора роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області Числова Олександра Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до інспектора роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області Числова Олександра Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 19.09.2020 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху. Відповідач склав постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3159400 від 19.09.2020 року, за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, за перевищення швидкості більше ніж на 57 км/год, рухаючись в населеному пункті зі швидкістю 107 км/год, швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 0007551.
Вважає, що вказана постанова є незаконною, оскільки відповідач не врахував невідповідності установки дорожнього знаку та його фактичну видимість, не встановив свідків, не надав сертифікату приладу, яким вимірювалась швидкість. Прилад вимірювання швидкості відповідач тримав в руках під кутом відносно його автомобіля, що зафіксувало неправильний показник вимірювальної швидкості. В порушення норм ст. 254 КУпАП відповідач не склав протокол про адміністративне правопорушення, отже не була вказана відсутність розмітки та стан дороги, а необхідні дорожні знаки були відсутні.
Ним відповідно до п. 12.6 Правил дорожнього руху була вибрана безпечна швидкість керованого ним автомобіля, що свідчить про відсутність з його боку порушень Правил дорожнього руху.
Справа була незаконно розглянута на місці зупинки транспортного засобу, відповідач порушив його права та не надав можливості скористатись правами, передбаченими ст. 268 КУпАП, відмовив в можливості реалізувати право на отримання правової допомоги.
Просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3159400 від 19.09.2020 року, стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн., перерахувавши їх на кредитну карту АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 .
30.09.2020 року судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надано строк для усунення недоліків.
26.10.2020 року Сєвєродонецьким міським судом Луганської області постановлено ухвалу про розгляд зазначеної адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач інспектор роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області Числов О.В. надав відеозапис з місця події та письмовий відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.
Зазначив, що 19.09.2020 року приблизно о 12-00 год. за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 № ТС 000755 виявлений факт руху транспортного засобу «Volkswagen Touareg» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , зі швидкістю 107 км/год в сел. Травневе Харківської області, що є перевищенням встановленого обмеження швидкості руху в межах населеного пункту на 57 км/год та порушенням п. 12.4 Правил дорожнього руху.
Він підійшов до водія, представився, пояснив суть правопорушення та повідомив про початок розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 122 КУпАП. Позивачу були роз'яснені його права, передбачені ст. 268 КУпАП, що підтверджує його особистий підпис у п. 8 постанови серії ЕАМ №3159400 від 19.09.2020 року. За результатами розгляду справи ним був встановлений факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.122 КУпАП, та була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення. Під час розгляду справи ним були досліджені докази, зафіксовані технічним приладом TruCam LTI 20/20 № ТС 000755. Він діяв в межах наданих йому повноважень у відповідності до вимог закону та ніяких порушень не допустив.
Твердження позивача, що він не вжив дій щодо надання йому можливості реалізувати право на отримання правової допомоги є безпідставним, оскільки розгляд справи і накладення штрафу відбувається в спрощеному порядку, а особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, має спростувати виявлене правопорушення на місці його вчинення, в іншому випадку правомірність дій водія доводиться в судовому порядку шляхом подання позову про скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень з можливістю скористатись правовою допомогою. З урахуванням рішення Європейського суду з прав людини по справі «Максименко проти України» та санкції ч.3 ст.122 КУпАП, яка не передбачає адміністративного арешту, відсутність адвоката на місці розгляду справи не суперечила інтересам правосуддя. Позивач реалізував своє право на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, звернувшись до суду. Він жодним чином не перешкоджав позивачу реалізувати своє право на правову допомогу.
Факт вчинення позивачем протиправного діяння підтверджується фото та відеозаписом з приладу TruCam LTI 20/20 № ТС 000755, який вимірює порушення швидкісного режиму та дозволяє ідентифікувати кожний транспортний засіб, автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості. Точність виміру швидкості руху транспортних засобів підтверджена свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, виданого ДП «Укрметртестстандарт». При цьому позивач не вимагав надати йому сертифікат чи свідоцтво про повірку приладу.
Відповідно до розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395 та відповідно до ч.2 ст. 258 КУпАП протокол не складається, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17.
Дорожній знак 5.45 «Початок населеного пункту» (Травневе) на автодорозі М-03 «Харків - Київ - Довжанський», який встановлює швидкісні обмеження в русі в населеному пункті, розташований з правого боку дороги поблизу АЗС на відкритій території та добре видний водіям. На офіційному сайті Департаменту патрульної поліції зазначені конкретні місця проведення фотофіксації порушень Правил дорожнього руху та місць здійснення контролю швидкості руху транспортних засобів. Таким чином, позивач мав можливість вчасно зреагувати на необхідність дотримання швидкісного режиму в населеному пункті.
Прилад TruCam LTI 20/20 № ТС 000755 відноситься до ручних вимірювачів швидкості руху транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань.
Розмір та склад витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року по справі №320/3271/19. Надана позивачем квитанція від 29.09.2020 року №Р24А627076910С18624 не містить посилань, що грошові кошти в сумі 3000 грн. були сплачені позивачем за правову допомогу саме по справі №428/8083/20. Зазначена сума витрат є завищеною, оскільки справи цієї категорії відносяться до справ незначної складності, судова практика є усталеною, а складання позовної заяви не потребує значних часових витрат і глибокого правового аналізу.
Позивач не надав доказів, які б з підтверджували, що транспортний засіб під його керуванням не перевищив дозволену швидкість руху, а також те, що його права під час розгляду справи були порушені чи обмежені.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У відповідності до п. 12.4 Правил дорожнього руху України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
19.09.2020 року відповідачем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №3159400 на ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 510 грн.
ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 19.09.2020 року він, керував транспортним засобом «Volkswagen Touareg» з реєстраційним номером НОМЕР_2 в населеному пункті Травневе зі швидкістю 107 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості на 57км/год, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України; швидкість вимірювалась приладом TruCam ТС 000755.
Справа про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, була розглянута безпосередньо на місці вчинення правопорушення без складення протоколу про адміністративне правопорушення, що відповідає чинній на час складення постанови редакції ст. 258 КУпАП, а також змісту Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395 (далі - Інструкція).
Так, ч. 2 ст. 258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Частиною 4 ст. 258 КУпАП встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, частина друга статті 44-3, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 КУпАП без складання відповідного протоколу відповідає вимогам ст.ст. 222, 258 КУпАП та Інструкції.
Щодо доводів позивача щодо того, що вимірювання швидкості руху проводилося працівником поліції, який тримав технічний прилад LTI 20/20 № ТС 000755 в руках, що, можливо, вплинуло на правильність вимірювання швидкості, суд зазначає, що лазерний вимірювач TruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Зазначене підтверджується листом Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01.10.2019 року №22-38/49.
Зазначене свідчить про неспроможність доводів позивача в цій частині.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до підпункту 9 частини 1 статті 31 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580), поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Закону №580 поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Частиною 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Отже, наданий відеозапис може слугувати доказом в справі про адміністративне правопорушення в розумінні норм даного Кодексу.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідними доказами і спростувати доводи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Таким чином, суд приймає до уваги відеозапис, наданий відповідачем, та вважає його належним та допустимим доказом з огляду на вимоги КАС України.
Відеозапис з місця події, зроблений 19.09.2020 року, був переглянутий судом.
На відеозаписі з TruCAM LTI 20/20 № ТС 000750 зафіксовано рух автомобіля з реєстраційним номером НОМЕР_2 , зі швидкістю 107 км/год.
Крім того, на відеозаписі зафіксовано розгляд справи стосовно ОСОБА_1 за ч.3 ст.122 КУпАП, роз'яснення відповідачем його прав за ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, порядок та строк оскарження постанови. ОСОБА_1 висловлює бажання скористатись правовою допомогою та заявляє клопотання про відкладення розгляду справи, поки не приїде адвокат. Відповідач відмовляє в задоволенні цього клопотання. Зафіксовано вручення позивачу копії адміністративної постанови та роз'яснення її змісту.
Таким чином, дані відеозапису підтверджують доводи позивача щодо порушення його права на отримання правової допомоги під час розгляду справи.
Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що відповідач надав докази того, що позивач скоїв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, проте не спростував доводи позивача щодо порушення його права на отримання правової допомоги під час розгляду справи. З відеозапису встановлено, що відповідачем не було вжито жодних дій щодо надання можливості позивачу реалізувати своє право на отримання такої допомоги, що, на думку cуду, свідчить про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню. Вимога про визнання оскаржуваної постанови протиправною задоволенню не підлягає, оскільки достатнім та ефективним способом захисту прав позивача в розумінні ч. 3 ст. 286 КАС України в подібних категоріях справ є скасування оскаржуваної постанови.
Щодо решти доводів позивача слід відзначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Оскільки суд дійшов висновку про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, то за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області, в якому працює відповідач, підлягають стягненню судові витрати. При цьому залучення такого суб'єкта владних повноважень до участі у справі в якості окремого учасника не вимагається.
Щодо розміру судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивача, суд відзначає, що в повному обсязі підлягає стягненню сплачений ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420,40 грн. відповідно до дубліката квитанції №0.0.1860373970.1 від 06.10.2020 року.
Щодо розміру судових витрат на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.
У позові ОСОБА_1 просив стягнути на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копію договору про надання правової допомоги від 25.09.2020 року, укладеного з адвокатом Боровським М.С. (щодо надання правової допомоги за позовом до інспектора поліції ОСОБА_2 про скасування постанови), копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 29.09.2020 року.
Пунктом 2 договору про надання правової допомоги від 25.09.2020 року, укладеного між адвокатом Боровським М.С. та ОСОБА_1 , встановлено, що розмір гонорару визначається за домовленістю сторін з відшкодуванням фактичних витрат по закінченню розгляду справи судами усіх інстанцій.
Договору про надання правової допомоги від 29.09.2020 року, укладеного між адвокатом Боровським М.С. та ОСОБА_1 , суду надано не було.
З наданого позивачем дублікату квитанції від 29.09.2020 року № Р24А627076910С18624 на суму 3000 грн., неможливо встановити, за яким договором була зроблена зазначена оплата, оскільки в договорі від 25.09.2020 року сума витрат на правничу допомогу сторонами не визначена, а копії договору від 29.09.2020 року суду не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не підтвердив належними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги від 25.09.2020 року, укладеного з адвокатом Боровським М.С., що має наслідком відмову в стягненні цих витрат з Управління патрульної поліції в Харківській області на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 9-11, 14, 72-77, 229, 241- 247, 250, 255, 286, 293, 295, 297, Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3159400 від 19.09.2020 року.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в Першому апеляційному адміністративному суді через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 .
Відповідач: інспектор роти №6 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Харківській області Числов Олександр Володимирович, місцезнаходження: м. Харків, вул. Шевченка, б. 315-а.
Суддя Ж.І. Кордюкова