нп 4-с/490/105/2020 Справа № 490/3160/17
Центральний районний суд м. Миколаєва
19 листопада 2020 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі
головуючого судді Гуденко О.А.
за участю секретаря Дудник Г.С.,
розглянувши у судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Павлюк М.А. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18 червня 2020 року ВП № 56823589,-
28 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Павлюк М.А. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець) від 18 червня 2020 року ВП № 56823589 про повернення виконавчого документа стягувачу. Також скаржник просить зобов'язати державного виконавця поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 490/3160/17, виданого 30.08.2017 року Центральним районним судом м. Миколаєва.
В обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 вказує на те, що оскаржувана постанова державного виконавця є незаконною, оскільки жодним нормативним актом не встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, тобто ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара». На думку скаржника, державний виконавець був зобов'язаний здійснити заходи примусового виконання судового рішення, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Матеріали скарги передані судді Гуденко О.А. згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02.09.2020 року.
В судове засідання сторони не з'явилися, повідомлялися судом належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги та встановивши дійсні правовідносини сторін, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «Миколаївський суднобудівний завод», стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» заборгованість по заробітній платі 25099,99 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення 15000 грн., компенсацію інфляційних втрат 13673,62 грн., вихідну допомогу 7339,83 грн., стягнуто на користь ОСОБА_1 з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» компенсацію моральної шкоди 3000 грн. Стягнуто з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» 1280 грн. судового збору (справа №490/3160/17).
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09 жовтня 2017 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19.07.2017 р. в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації трат частини доходу у зв'язку з порушенням термінів їх виплати змінено. Стягнуто з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 15 651,61 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1241 грн. 91 коп. для оплати судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнуто з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь держави 699 грн. 81 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.М. від 18 червня 2020 року повернуто стягувачу відповідно до пункту 9 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Повертаючи виконавчий лист № 490/3160/17 від 30.08.2017 року стягувачу, державний виконавець вказав на наявність заборон щодо звернення стягнення на майно чи кошти ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара», встановлені пунктом 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» та відсутність у боржника іншого майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення.
Вирішуючи питання про законність постанови державного виконавця від 18 червня 2020 року суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Положеннями частини 1 статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII в редакції станом на 16 липня 2020 року, далі Закон № 1404-VIII).
Заходами примусового виконання рішення відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні ; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з приписами пункту 9 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до частини 2 статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07 липня 1999 року № 847-XIV (втратив чинність 20 жовтня 2019 року у зв'язку з набранням чинності Законом № 145-IX) ДП «Суднобудівний завод імені 61 Комунара», який є боржником у виконавчому провадженні, віднесено до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02 жовтня 2019 року № 145-IX (далі - Закон № 145-IX).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 145-IX забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Суд зазначає, що Законом №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти.
Такий підхід до тлумачення приписів пункту 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 145-IX викладено Верховним Судом в ухвалі від 29 квітня 2020 року у справі № 910/6948/19.
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що протягом трьох років, починаючи з 20 жовтня 2019 року на ДП «Суднобудівний завод імені 61 Комунара» поширюється заборона щодо вчинення стосовно нього виконавчих дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
З матеріалів справи слідує, що на користь скаржника підлягають стягненню сума коштів середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, заборони, визначені у пункту 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 145-IX у даному випадку не поширюються на ДП «Суднобудівний завод імені 61 Комунара».
Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем без наявності для того правових підстав, а тому є незаконною.
Отже, скаргу слід задовольнити частково, визнати незаконної та скасувати постанову головного державного виконавця Павлюк М.А. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18 червня 2020 року ВП №56823589 про повернення виконавчого документа стягувачу. Також слід зобов'язати державного виконавця поновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 490/3160/17, виданого 30.08.2017 року Центрального районного суду м. Миколаєва про стягнення з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні, компенсацію інфляційних витрат та вихідної допомоги.
Суд відмовляє у задоволенні вимоги щодо зобов'язання державного виконавця вжити усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження», оскільки під час судового розгляду скарги ОСОБА_1 не встановлено бездіяльності державного виконавця щодо виконання виконавчого листа № 490/3160/17, виданого 30.08.2017 року Центральним районним судом м. Миколаєва, і така бездіяльність позивачем не оскаржується.
На підставі викладеного та керуючись постановою Верховного суду України № 14 від 26 грудня 2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», ст. ст. 37, 48, Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 16 липня 2020 року, ст.ст.13, 260, 261, 353, 354, 447, 451 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Павлюк М.А. відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець) від 18 червня 2020 року ВП №56823589 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 490/3160/17, виданого 30.08.2017 року Центрального районного суду м. Миколаєва про стягнення з ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на користь ОСОБА_1 .
У задоволенні скарги в іншій частині відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду протягом 15 днів з дня отримання ухвали.
Суддя О.А. Гуденко