Справа № 372/4360/19
Провадження № 2-672/20
18 листопада 2020 року м.Обухів
Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінченко О.М.
при секретарі Тищенко І.Д.,
представників ОСОБА_1 , ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,
03 грудня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, свої вимоги обґрунтовує тим, що 25.07.2018 року близько 15 год. 00 хв., в с. Халеп'я, Обухівського району, Київської області, водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем «Opel Astra» державний номерний знак НОМЕР_1 не врахував дорожні умови, не обрав безпечну швидкість руху, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Chevrolet» державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби пошкоджені, та завдано матеріальної шкоди власникам транспортних засобів. Своїми діями відповідач порушив п.23 б)д); 10.1; 12.1 Правил дорожнього руху України, скоївши тим самим правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, що підтверджується матеріалами про притягнення до адміністративної відповідальності, на підставі яких було Обухівським районним судом Київської області винесено постанову якою відповідача ОСОБА_3 було визнано винним.
Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу, встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля складає - 144 816 (сто сорок чотири тисячі вісімсот шістнадцять) грн., 46 коп..
Оскільки автомобіль позивача зазнав ушкоджень, а автомобіль відповідача був забезпеченим полісом цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в зв'язку з чим позивач звернувся із заявою до страхової компанії «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про виплату матеріального збитку.
Страхова компанія отримавши заяву позивача повідомила про відсутність законних підстав для виплати страхового відшкодування по даному страховому випадку, так як сплив час подання заяви для страхового відшкодування.
Отримавши відмову страхової компанії позивач змушений звернутись до суду з позовом про стягнення з відповідача, ОСОБА_3 , суми відновлювального ремонту автомобіля.
Крім цього позивачем були понесені витрати з транспортуванням автомобіля, його зберіганням на стоянці, проведенні незалежної експертизи.
Неправомірні дії відповідача сприяли погіршенню його психологічного стану,зміні його життя, тим самим будо завдано моральної шкоди.
Виходячи з вищевикладеного позивач просить стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду в розмірі 160701 (сто шістдесят тисяч сімсот одна) грн. 46 коп., та моральну шкоду в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн..(а.с.17-24)
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.(а.с.66)
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.(а.с.77)
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 червня 2020 року залучено по справі в якості співвідповідача Прат «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»» (а.с.121)
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача, ОСОБА_3 , в судовому засіданні визнавши позов частково, пояснив, що його транспортний засіб був застрахований у страховий компанії на суму 100 (сто тисяч) грн., а тому він не заперечує проти стягнення з нього різниці між розміром матеріального збитку та розміром страхового відшкодування зазначеного в страховому полісі, а саме 44816,46 грн.. Проти стягнення з нього моральної шкоди заперечує, так як він даної шкоди позивачу не завдавав, а останній щодо нього моральних претензій не мав, так як у кримінальному провадженні міститься розписка про відсутність до ОСОБА_3 будь-яких претензій.
Співвідповідач, Прат «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»», будучі повідомлена про час, місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, але подала письмовий відзив, що проти задоволення позову заперечує повністю, так як розмір збитків визначений позивачем суперечить методиці визначення розміру матеріального збитку, позивач своєчасно не подав заяви на відшкодування, відсутні підстави для стягнення з них моральної шкоди, а тому просили в позові відмити.
Заслухавши сторін, їх представників, дослідивши та оцінивши матеріали справи суд встановив.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 25 вересня 2019 року, яка набрала законної сили та є обов'язковою при розгляді даної справи, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вищезгаданого ДТП.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, яка виникла по вині відповідача, автомобіль позивача, ОСОБА_2 , отримав механічні пошкодження, що підтверджується матеріалами справи, визнається та не ставиться під сумнів сторонами по справі, а тому дані обставини є встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.
До таких же обставин суд відносить те, що транспортний засіб відповідача, ОСОБА_3 , на момент дорожньо-транспортної пригоди був застрахований у співвідповідача, ПрАТ «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».
Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу №594/10-19 від 09 жовтня 2019 року з встановлення розміру матеріальної шкоди, матеріальна шкода (з технічної точки зору), що заподіяна власнику автомобіля «Chevrolet Aveo» державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП становить 144816,46.
Крім суми збитків визначеної експертом позивач також поніс витрати на експертні послуги в розмірі 2 000,00 грн.
Позивач визначивши розмір матеріального збитку звернувся до страхової компанії з заявою про відшкодування, але йому було відмовлено, так як звернувся з порушенням встановленого законодавством строку.
Встановивши обставини справи суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був , хоч цей договір і укладений на користь третьої особи. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування , але не зобов'язує одержати його.
Згідно ст.1166 ЦК України шкода відшкодовується особою яка завдала шкоду, тобто винною особою, а винною особа визнається відповідним рішенням, тобто з моменту, коли рішення суду вступило в законну силу.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Пунктом 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ч. 1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: 1) факт спричинення шкоди; 2) протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, 3) причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
На підставі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Так, підпункт 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону, передбачає, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
У випадку невиконання чи неналежного виконання страхувальником вказаного обов'язку страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника (підпункт 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 зазначеного Закону).
З огляду на вищезазначене, невиконання Страхувальником обов'язку повідомлення Страховика може мати наслідком застосування права останнього, після виплати страхового відшкодування, подати регресний позов до страхувальника та не є підставою для висновку, що шкода має бути відшкодована її заподіювачем.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (надалі - ОСЦПВВНТЗ), яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Виконання страховою компанією свого обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не звільняє останню від відшкодування шкоди, розмір якої перевищує відшкодування, виплачене відповідно до указаного закону.
У такому випадку правовий інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у повній мірі реалізує мету свого існування. Інакше законодавчо закріплена обов'язковість страхування цивільно-правової відповідальності втрачає сенс, оскільки настання страхового випадку не тягне реалізацію договору, обов'язковість якого встановлена законом.
Згідно зі ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, правильне застосування п.32.7 ст.32 Закону передбачає аналіз відповідної правової норми в її системному взаємозв'язку з вимогами, передбаченими ст.ст.22,1166 і 1187 ЦК України.
Згідно із статтею 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Розмір відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 44816 грн. 46 коп. = 144816,46 грн. (розмір збитку визначений звітом про оцінку вартості збитків №594/10-19 від 09 жовтня 2019 року) - 100000 грн. (ліміт страхового відшкодування встановлений страховим полісом).
Також підлягає стягненню з відповідача витрати понесені на оцінку завданих збитків та витрати з утримання автомобіля на стоянці, так як вони виникли у позивача по вині відповідача.
Згідно із п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частини першої, пунктів 1,3 частини другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Крім того відповідно роз'яснень даних в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди, але позивач в порушення вищевказаних вимог належними та допустимими доказами не довів заподіяння йому позивачем моральної шкоди в визначеному розмірі, а тому суд не вбачає підстав для їх задоволення.
Разом з тим, Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і договором страхування цивільно-правової відповідальності у даному випадку передбачені конкретні випадки, в яких на страховика покладається обов'язок відшкодувати моральну шкоду: це моральна шкода, заподіяна внаслідок заподіяння шкоди життю та/або здоров'ю потерпілого (ст.26-1 закону п.1 ст.22 ЦКУ), що також вказує на відсутність підстав для задоволення даних вимог.
Таким чином, законних підстав для покладення на відповідача (страховика) обов'язку по відшкодуванню позивачу завданої в даній ДТП моральної шкоди нема. Позовних вимог до заподіювача шкоди в даній справі позивач не заявив. Позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Згідно зі ст. ст. 76, 89 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групі доказів).
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки суд ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи, те що позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» підлягають стягненню з відповідача на користь Державної судової адміністрації України, в сумі 840,80 гривень.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15,16,1166 ЦК України, ст.ст. 4,10,76,81,82,89,141,259,264-265,268,273 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму збитків заподіяних в результаті дорожньо транспортної пригоди в сумі 44816 грн.46 коп., та понесені позивачем витрати за проведення оцінки завданих збитків в сумі 2000 грн. 00 коп. та витрати понесені з утриманням автомобіля на стоянці та його транспортування в сумі 13800 грн., а всього 60616 грн. 46 коп..
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. на користь Державної судової адміністрації України.
Рішення суду може бути оскаржене до Киівського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Зінченко