Справа № 640/852/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
24 листопада 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача: Аліменка В.О.
суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрон" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якій просив суд:
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві зарахувати ТОВ "Агрон" податкові платежі в сумі 2 676 063,00 (два мільйона шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят три грн. 00 коп.) гривень згідно:
платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року;
платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року;
в рахунок сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року та податку на прибуток підприємства за III квартал 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві врахувати у інтегрованих картках обліку податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства наявну оплату цих податків з боку ТОВ "Агрон" в сумі 2 676 063,00 (два мільйона шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят три грн. 00 коп.) гривень згідно:
платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року;
платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі поивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрон" є платником податків та перебуває на податковому обліку.
30 жовтня 2017 року між ТОВ "Агрон" (код ЄДРПОУ 31307593) - (далі - Клієнт) та AT "ВТБ БАНК" (код ЄДРПОУ 14359319) (далі - Банк) був укладений Договір про надання банківських послуг № BCCS2541 (далі - Договір), згідно умов якого Банк взяв на себе зобов'язання надавати послуги з відкриття та обслуговування поточних рахунків та/або спеціальних рахунків, та/або поточних рахунків, операції за якими можуть здійснюватися за допомогою електронних платіжних засобів, у обраній Клієнтом валюті (національній та/або іноземній) та здійснення розрахунково-касового обслуговування Клієнта за ними (п. 1.2.1. Договору).
Судом встановлено, що 25.10.2018 року згідно платіжного доручення № 59299768 ТОВ "Агрон" було сплачено самостійно визначене грошове зобов'язання за декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2018 року (граничний термін сплати 30.10.2018) у розмірі 496 063, 00 грн.
Також, 05.11.2018 року ТОВ "Агрон" згідно платіжного доручення № 42 було сплачено самостійно визначене грошове зобов'язання за декларацією з податку на прибуток за ІІІ квартали 2018 року (граничний термін сплати 19.11.2018) у розмірі 4 187 051, 00 грн.
Вказані кошти в сумі 496 063, 00 грн. та 4 187 051, 00 грн., згідно даних інтегрованої картки платника податків з податку на додану вартість та податку на прибуток було зараховано на єдині казначейські рахунки державного бюджету 25.10.2018 року та 05.11.2018 року відповідно.
Одночасно, судом встановлено, що ТОВ "Агрон" поза межами визначеного податкового зобов'язання у деклараціях з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та податку на прибуток за III квартал 2018 року було подано до Банку шляхом електронного переказу грошових коштів за допомогою системи "Клієнт-Банк": платіжне доручення № 44 від 08.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року та платіжне доручення № 45 від 08.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за жовтень 2018 року.
Втім, AT "ВТБ БАНК" не було виконано переказ вказаних грошових коштів протягом операційного дня.
26 листопада 2018 року позивачем повторно подано до Банку шляхом електронного переказу грошових коштів за допомогою системи "Клієнт-Банк" для оплати:
- платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року;
- платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року.
При цьому, вказана в платіжних дорученнях від 26.11.2018 №№ 47,48 сума коштів на відповідні рахунки в Державну казначейську службу України не надійшла.
26.11.2018 року ТОВ "Агрон" звернулося до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві з листом (вих. № 909), в якому повідомило останнього про необґрунтовані та неправомірні дії фінансової установи щодо порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету.
Одночасно, у вказаному звернені позивач звертав увагу, що у контролюючого органу є усі підстави для визнання дій позивача правомірними для зарахування податкових платежів згідно повторно поданих до Банку шляхом електронного переказу грошових коштів за допомогою системи "Клієнт-Банк" для оплати: платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року; платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року.
Відповідач листом від 07.12.2018 № 119614/10/26-15-07-05-15 повідомив позивача про те, що "податковий борг платника податків, який виник з вини банку, залишається за таким платником і підлягає перерахуванню ним до бюджету. Тобто, незважаючи на причину несплати податкових зобов'язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов'язку сплатити основну суму податкового зобов'язання або податкового боргу...".
Вважаючи, що ГУ ДФС у м. Києві своєю бездіяльністю (не зарахування податкових платежів ТОВ "Агрон" згідно платіжних доручень від 26.11.2018 №№ 47,48 на загальну суму 2 676 063,00 грн.) порушує права позивача, останній звернувся з даним позовом до суду.
Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із адміністративним позовом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктами 129.6, 129.7 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.
Пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.
Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Отже, обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.
Матеріали справи свідчать що 26.11.2018 року позивачем подано до Банку шляхом електронного переказу грошових коштів за допомогою системи "Клієнт-Банк" для оплати: платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року та платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року.
Платіжні доручення від 26.11.2018 року № 47 та №48 прийнято AT "ВТБ БАНК" до виконання 26.11.2018 року, проте виконані не були.
Наведене свідчить, що позивачем у встановлені законодавством строки вчинено дії по сплаті податку на прибуток. Таким чином, з боку позивача відсутня вина щодо невчасного перерахування коштів в якості сплати податку на додану вартість за ІІІ квартал 2018 рік.
Тобто, оскільки позивачем своєчасно ініційовано переказ грошових коштів для сплати податкового зобов'язання, тому позивачем належно виконано податковий обов'язок з перерахування податку на на додану вартість за ІІІ квартал 2018 рік.
При цьому, AT "ВТБ БАНК" без поважних причин не виконано платіжні доручення позивача № 47 та № 48 від 26 листопада 2018 року та не списано вказаної суми з його рахунку зважаючи на те, що процедуру ліквідації розпочато лише на підставі рішення Правління Національного банку України від 18 грудня 2018 року № 849-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT "ВТБ БАНК" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2018 року № 3392, "Про початок процедури ліквідації АТ "ВТБ БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Виходячи з вищезазначеного та враховуючи, що позивачем виконані усі передбачені законодавством умови для визнання його добросовісним платником податків, його обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток слід вважати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
Відповідно до підпункту 191.1.10 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України до функцій контролюючого органу зокрема входить забезпечення ведення обліку податків, зборів, платежів.
Пунктом 63.11 статті 63 Податкового кодексу України встановлено, контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 (далі по тексту - Порядок №422).
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №422 інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Згідно з пунктом 3 розділу I Порядку №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС.
За змістом пункту 2 глави 1 розділу II Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Пунктом 1 глави 1 розділу III Порядку №422 передбачено, що для забезпечення контролю за повнотою та своєчасністю розрахунків платників органи ДФС проводять оперативний облік надходжень за податками, зборами на підставі документів, визначених порядком взаємодії органів ДФС та органів Казначейства у процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, а саме: відомостей про зарахування та повернення коштів з аналітичних рахунків за надходженнями у вигляді технологічного файла @B; виписок з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів; звітів про виконання державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями.
Тобто, у картках особових рахунків відображається повна хронологія нарахувань податкових зобов'язань, їх сплата тощо.
Проте, Порядок №422 не визначає процедуру здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, тобто незарахування до бюджету сплачених платником податків своїх податкових зобов'язань з вини банку. При цьому, відповідно до змісту пункту 5 розділу I Порядку №422 у разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Отже, з вказаної норми вбачається, що відповідач має можливість здійснювати відповідні коригування облікових показників ІКП у ручному режимі у разі необхідності.
В той же час, відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП] заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І).
Отже, відсутність національного законодавства, яке б регулювало порядок відображення в інтегрованій картці обліку платника податку сплату податку платником у випадку, коли така сплата здійснена через банківську установу, однак ці кошти з незалежних від платника обставин не були зараховані на відповідний рахунок Державного казначейства, не може слугувати підставою для не відображення цієї сплати у відповідній картці обліку.
Враховуючи відсутність процедури здійснення дій відповідними органами ДФС при наявності обставин, встановлених пунктом 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, та той факт, що позивачем вчинені всі необхідні дії для фактичної сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд вважає, що через нездатність забезпечити звільнення позивача від відповідальності, на що він має право за Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", держава в особі відповідача поклала на нього надмірний податковий тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи те, що судам відведено ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав, гарантованих Конвенцією, саме суди та прирівняні до них інституції вважаються, як правило, тими ефективними засобами захисту на національному рівні, до яких за Конвенцією потрібно звертатися за захистом своїх прав, перш ніж шукати підтримку в Європейському суді з прав людини (рішення щодо прийнятності від 17 грудня 2002 року у справі "Воробйова проти України", заява №27517/02; рішення щодо прийнятності від 18 травня 2004 року у справі "Архипов проти України", заява №25660/02), то суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача врахувати в інтегрованій картці позивача як платника податку на прибуток оплату податку на додану вартість згідно з платіжнимими дорученням від 26 листопада 2018 року № 47, 48 відповідатиме положенням практики Європейського суду з прав людини та буде належним способом відновлення порушеного права позивача.
Отже, на підставі викладеного, у платників податків наявний такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання податкового органу, в якому платник податків перебуває на податковому обліку, внести зміни до картки особового рахунку платника податків.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності правових підстав для врахування в картці обліку позивача відомостей про сплату податку на додану вартість та не надання відповідачем доказів, які б підтверджували зазначені доводи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрон"задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві зарахувати ТОВ "Агрон" податкові платежі в сумі 2 676 063,00 (два мільйона шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят три грн. 00 коп.) гривень згідно:
платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року;
платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року;
в рахунок сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року та податку на прибуток підприємства за III квартал 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві врахувати у інтегрованих картках обліку податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства наявну оплату цих податків з боку ТОВ "Агрон" в сумі 2 676 063,00 (два мільйона шістсот сімдесят шість тисяч шістдесят три грн. 00 коп.) гривень згідно:
платіжного доручення № 47 від 26.11.2018 на суму 1 196 063,00 грн. для сплати податку на додану вартість за листопад 2018 року;
платіжного доручення № 48 від 26.11.2018 на суму 1 480 000,00 грн. для сплати податку на прибуток за 3 квартал 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено 24 листопада 2020 року.