Справа № 320/4775/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Леонтович А.М.
Іменем України
23 листопада 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з позивача податкову заборгованість за платежем з орендної плати з фізичних осіб в сумі 13828,76 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Тому є помилковими висновки суду першої інстанції, що процедурі стягнення податкового боргу на загальну суму 13828,76 грн. мають передувати дії щодо направлення платнику податків податкової вимоги про сплату боргу саме на таку суму.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до матеріалів справи відповідач є фізичною особою-підприємцем з видом діяльності за КВЕД 15.13.0 - виробництво мясних продуктів; 15.20.0 - виробництво рибних продуктів; 15.89.0. виробництво харчових продуктів, не віднесених до інших групувань; 26.61.0 - виробництво виробів з бетону для будівництва; 26.66.0 - виробництво інших виробів з бетону, гіпсу та цементу; 51.53.2 - оптова торгівля будівельними матеріалами; 52.22.0 - роздрібна торгівля мясом та мясними продуктами; 52.23.0 - роздрібна торгівля рибою та морепродуктами; 01.13 - вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 03.22 - прісноводне рибництво (аквакультура); 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Контролюючим органом позивачу було сформовано податкову вимогу від 23.01.2017 №313-06 на суму 395,03 грн. за платежем - з орендної плати з фізичних осіб (код 18010900).
ОСОБА_1 подано звітну податкову декларацію з плати за землю з розрахунками сум земельного податку, суми з орендної плати та розрахунки податкового зобов'язання від 20.02.2018, звітну податкову декларацію з плати за землю з розрахунками сум земельного податку, суми з орендної плати та розрахунки податкового зобов'язання від 15.02.2019.
Згідно даних зведеного рахунку сум податків, які не були сплачені боржником протягом строку встановленого для їх погашення за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 рахуються несплачені податкові зобов'язання на загальну суму 13828,76 грн.
Актом №6751/06-30-50-13/ НОМЕР_1 від 22.10.2018 встановлено порушення п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, та нараховано грошове зобов'язання у розмірі 3322,53 грн. (залишок - 2858,37 грн.) - штрафна санкція.
ГУ ДФС у Житомирській області 10.12.2018 прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Ш» №0104285013, яким до відповідача за затримку на 335 календарних дня сплати грошового зобов'язання з орендної плати фізичних осіб в сумі 16612,65 застосована штрафна санкція у розмірі 3322,53 грн.
На час звернення до суду за відповідачем рахується податковий борг з орендної плати з фізичних осіб на загальну суму 13828,76 грн. з якої: 10449,97 грн. - основний платіж, 2858,37 грн. - штрафні санкції, 520,42 грн. - пеня.
Оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач вважає цю суму податковим боргом та просить стягнути його у судовому порядку.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем сформовано та надіслано податкову вимогу від 23.01.2017 №313-06 лише у розмірі 395,03 грн., однак така сума податкового боргу є відмінною від спірної. Податкову заборгованість зі сплати орендної плати з фізичних осіб у сумі 13828,76 грн. позивачу нараховано за 2017, 2018 рр., однак податкова вимога датована 23.01.2017, не охоплює весь період сформованої на нарахованої спірної заборгованості. Оскільки позивачем не надано доказів направлення (вручення) відповідачу податкової вимоги у сумі 13828,76 грн. стягнення з відповідача спірної податкової заборгованості є передчасним.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (в чинній редакції на час виникнення спірних відносин).
Згідно з п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації в силу положень п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.
Отже заборгованість, яка виникла у зв'язку з несплатою відповідачем сум податку самостійно задекларованих у вказаних вище податкових деклараціях є узгодженою.
Відповідно до п. 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, зокрема, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, в разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 7 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 30.06.2017 №610, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.07.2017 за №902/30770, встановлено, що податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (абзац перший).
Відповідно до матеріалів справи, податкова вимога №313-06 від 23.01.2017 про наявність боргу за платежем з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 395,03 грн. надіслана позивачу рекомендованим листом з повідомленням за податковою адресою відповідача: АДРЕСА_1 , що підтверджується списком №1014 згрупованих поштових відправлень та фіскальним чеком АТ «Укрпошта», копії яких наявні в матеріалах справи.
Також за вказаною податковою адресою відповідачу рекомендованим листом з повідомленням було направлене податкове повідомлення-рішення від 10.12.2018 №0104285013 та повернуто за закінченням терміну зберігання.
Згідно приписів пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних доказів оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення, тому таке рішення вважається узгодженим.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно постанови від 04.12.2018 у справі №806/4015/15 (78425969) Верховний Суд дійшов правового висновку про відсутність обов'язку в контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється. Податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, є помилковими висновок суду першої інстанції, що процедурі стягнення податкового боргу мають передувати дії щодо направлення платнику податків податкової вимоги про сплату боргу саме на таку суму збільшення.
Таким чином, факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.
Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
З урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення позивачем податкової вимоги та відсутність доказів добровільної сплати відповідачем суми боргу, колегія суддів прийшла до висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача спірної суми заборгованості, яка є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити.
Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (податковий номер платника податку НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України податковий борг у розмірі 13828 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 76 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя І.В. Федотов