25 листопада 2020 р. справа № 400/3655/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001
про:визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2019 № Ф-69931-17,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до суду з позовом до Головного управління ДПС в Миколаївській області (далі-відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-69931-17 в розмірі 34488,74 грн. (з урахуванням уточнених позовних вимог).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 2007 року підприємницьку діяльність не здійснює, а працює як найманий працівник та отримує заробітну плату. Роботодавці сплачували за вказані періоди єдиний соціальний внесок з його заробітної плати, а тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваної вимоги.
Ухвалою від 08.09.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржувана вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску була сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходу і зборів, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір, суд встановив наступне.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі-підприємців, громадських формувань, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.03.2007 р., а 31.08.2020 р. внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.
Відповідно до матеріалів справи позивач у період з 06.12.2007 р. по 30.03.2008 р. працював у ТОВ «Ліски-М», з 12.11.2008 р. по 30.09.2009 р. у ТОВ «Ліски- 2М», з 26.07.2010 р. по 02.07.2013 р. у ТОВ «Ліски - 3М», з 03.07.2013 р. та по теперішній час працює в публічному акціонерному товаристві «Миколаївська Теплоелектроцентраль» (а. с. 12-14).
Відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 34488,74 грн. за період з 01.01.2017 р. по 31.08.2020 р.
Не погоджуючись з вказаною вимогою позивач звернулась з позовом до суду.
Положеннями ст. 14 Податкового кодексу України (далі- ПК України) передбачено, що самозайнята особа-платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб; працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст.4 Закону визначено, що платниками єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
З аналізу наведених норм у сукупності вбачається, що платниками єдиного соціального внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому ж випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідно зазначити, що вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в органах ДПС та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як найманий працівник, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як зазначалося судом вище, позивач працював у спірний період у ТОВ «Миколаївська Теплоелектроцентраль», у зв'язку з чим єдиний внесок за нього має вносити роботодавець.
А тому, наявність у позивачки лише статусу ФОП не є доказом здійснення підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Відповідачем не було надано жодних відомостей, які б свідчили про отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахування задоволення позовних вимог, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений згідно квитанції №1016416255 від 03.09.2020 р.
Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 7000 грн. А відповідач в свою чергу подав до суду клопотання про відмову у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу. На підтвердження витрат на правничу допомогу ним надано до суду ордер на надання правничої допомоги, детальний опис виконаних робіт, договір про надання юридичних послуг №118 від 28.08.2020 р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №359, квитанцію прибуткового касового ордера від 28.08.2020 р.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 р. у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 р. у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 р. у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.
Суд враховує, що позивач має статус адвоката, справа є незначної складності та з приводу аналогічних правовідносин є стала судова практика (постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7000 грн є надмірною.
Проте, з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсяг опрацьованого матеріалу, вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1250 грн. (підготовка та подання позову).
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 43144729) про сплату боргу (недоїмки) №Ф-69931-17 в розмірі 34488,74 грн. за період з 01.01.2017 р. по 31.08.2020 р.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 1250 грн.
4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Є. В. Марич