справа№380/7472/20
18 листопада 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/7472/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та надати до Управління Державної казначейської служби у Галицькому районі м. Льова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6096,00 грн. згідно з квитанцією №ПН 667627 від 06.11.2019 року;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 840,80 грн. сплаченого судового збору та 3000,00 грн. понесених судових витрат на професійну правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 05.03.2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про повернення необґрунтовано (помилково) сплачених коштів збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, однак листом від 13.03.2020 року за № 1300-0503-8/14333, отримала відмову, яка мотивована тим, що з поданих документів не вбачається, що вона вперше придбавала житло чи перебувала у черзі на отримання житла.
Позивач вважає, що оскільки житло нею придбавалось вперше, вона не повинна була сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції придбання нерухомого майна, сплата такого збору в сумі 6096,00 грн. (1% вартості квартири) є помилковою, а тому підлягає поверненню з державного бюджету.
У зв'язку з вищевказаним, адміністративний позов просить задоволити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву від 06.10.2020 року. Відповідач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не володіє інформацією щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факт придбання житла фізичними особами вперше. Крім того, зазначає, що позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували, що майно придбане ним вперше.
Відповідач стверджує, що громадяни, які придбавають житло вперше звільняються від сплати збору на підставі закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду. Тому питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному посвідченні цивільно-правового договору.
Також відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач звернувся до суду 09.09.2020 року з позовними вимогами за період з 06.11.2019 року. Відтак позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
06.11.2019 року між Приватним акціонерним товариством «Компанія з управління активами «НАЦІОНАЛЬНИЙ РЕЗЕРВ» в особі представника - Коковської І.А., як «Продавець» та ОСОБА_1 , як «Покупець» укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., зареєстрований в реєстрі №827, згідно з яким Продавець передає у власність квартиру АДРЕСА_1 і сплачує за нього ціну, визначену цим Договором.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником зазначеної квартири є ОСОБА_1 , що підтверджується рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49542469 від 06.11.2019 року.
Згідно із Інформаційною довідкою від 04.02.2020 р. № 198974892 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачу в порядку безоплатної приватизації на підставі свідоцтва про право власності від 05.04.2001 р. № НОМЕР_1 , виданого КЕЧ та розпорядження від 22.02.2001 р. №989 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частини квартири по АДРЕСА_2 , що приватизована позивачем та членами сім'ї згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно довідки Філії Львівське обласне управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 01.04.2020 р. №16-43/459, згідно з відміткою в паспорті, ОСОБА_1 , використано 12,1 кв.м. безоплатної приватизації, при нормі 23,5 кв.м.
В порядку спадкування ОСОБА_1 було успадковано (безоплатно отримано у власність) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21.12.2012 р. №3026, виданого приватним нотаріусом Перемишлянського районного нотаріального округу Юзва В.Я. житловий АДРЕСА_3 .
Зазначені об'єкти нерухомого майна були набуті ОСОБА_1 безоплатно в порядку приватизації та спадкування і не можуть прирівнюватися до оплатного придбання житла.
Відповідно до квитанції №ПН667627 від 06.112019 року ОСОБА_1 сплатила збір з операцій придбавання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 6096,00 грн. на рахунок «УК у Галицькому районі м. Львова».
05.03.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою в якій просила повернути їй зайво сплачену суму сплаченого збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 6096,00 грн.
Листом від 13.03.2020 року за №1300-0503-8/14333 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області позивачу відмовлено у задоволенні заяви від 05.03.2020 року, оскільки Пенсійний фонд України та його органи не володіють інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно, а видача довідок щодо звільнення від сплати збору осіб, які придбавають майно вперше не належить до його компетенції. У разі надання органам Пенсійного фонду відповідного документа про визнання громадянина особою, що придбаває нерухоме майно вперше, виданого органом до компетенції якого це відноситься, він буде звільнений від сплати збору. Враховуючи, що на даний час такого органу не існує, особу, що придбаває житло вперше, може бути визнано в судовому порядку.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач безпідставно сплатила 1 % збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що об'єктом оподаткування є, для платників збору, визначених п. 9 ст. 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з абзацом 1 пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1740 від 03 листопада 1998 року збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Згідно з п. 15-3 цього ж Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм законодавства вказує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі - продажу квартири від 06.11.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., зареєстрований у реєстрі №11927, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49542469 від 06.11.2019 року.
Відтак, відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого майна у матеріалах справи відсутні. В свою чергу, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач 06.11.2019 року вперше придбала нерухоме майно (квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ) за договором купівлі-продажу, і при його нотаріальному посвідченні безпідставно сплатила збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 1% від його вартості в сумі 6096,00 грн.
Разом з тим суд зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.
Пунктом 5 цього Порядку передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Відповідно до пп. 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до квитанції №ПН667627 від 06.11.2019 року позивач сплатила збір з операцій придбавання (купівлі - продажу) нерухомого майна в сумі 6096,00 грн. на рахунок УК у Галицькому районі м. Львова, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме - зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 6096,00 грн. відповідно до квитанції №ПН667627 від 06.11.2019 року.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка наведена у його постановах від 20.03.2018 (справа №819/1249/17, від 30.01.2018 (справа №819/1498/17) та 31.01.2018 (справа №819/1667/17).
Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, судом не враховується, оскільки підставою для звернення позивача з позовом слугувала відмова відповідача викладена у листі №1300-0503-8/14333 від 13.03.2020 року.
Таким чином, перебіг строку звернення до суду для заявлених позовних вимог розпочався з моменту одержання позивачем листа відповідача за №1300-0503-8/13.03.2020 від 13.03.2020 року про відмову у поверненні коштів.
Позивач звернувся із даним позовом до суду 10.09.2020 року, тобто в межах строку звернення встановленого ст. 122 КАС України.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі - 3000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини третьої цієї статті, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За правилами частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На виконання вимог цієї норми позивач подала копії:
- розрахунку-детального опису обсягу наданої професійної правничої допомоги від 09.09.2020 року;
- прибуткового касового ордера № 26103 про оплату в сумі 3000,00 грн;
- договору про надання професійної правничої допомоги від 05.03.2020 року №06/20-АС; ордера на надання правової допомоги серії ЛВ № 040671 від 21.04.2020 року; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1657 Гедз О.Т .
Згідно розрахунку-детального опису обсягу наданої професійної правничої допомоги від 09.09.2020 року адвокатом надано наступні послуги:
- ознайомлення, вивчення, правовий аналіз документів та матеріалів справи - 1 год. - 600 грн.;
- підготовка, складення, подання позовної заяви, переліку необхідних документів, доказів, судової практики, практики Європейського суду з прав людини - 4 год. - 2400 грн.
Як видно із поданих позивачем документів, розмір судових витрат позивача за надання правової (правничої) допомоги у цій справі становить 3000,00 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому суд не має право змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі.
Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом суд вважає завищеним, оскільки правова позиція щодо предмету позову у даній справі висловлена Верховним Судом у його постановах від 20.03.2018 (справа №819/1249/17, від 30.01.2018 (справа №819/1498/17) та 31.01.2018 (справа №819/1667/17).
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду у зразковій справі) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд, дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що присудженню на користь позивача підлягають судові витрати на правничу допомогу адвоката на рівні мінімальної ставки гонорару адвоката у розмірі 1000 грн., тому вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 3000 грн., підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат в сумі 1000 грн.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) сформувати та подати до Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області (вул. Дж. Дудаєва, 19, м. Львів, код ЄДРПОУ 38007573) подання про повернення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна в сумі 6096,00 грн. відповідно до квитанції №ПН 667627 від 06.11.2019 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840,80 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн.
У решті вимог ОСОБА_1 про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 16.11.2020 року.
Суддя Гавдик З.В.