24 листопада 2020 року справа №380/6156/20
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сакалоша В.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 11.04.2019 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2019 роки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2019 роки;
- визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Позовні вимоги обґрунтовані незгодою ОСОБА_1 з тими обставинами що під час проходження ним військової служби та звільнення із неї відповідачем протиправно на переконання позивача не у повному обсязі виплачено йому грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які останній набув у зав'язку із виконанням обов'язків військової служби.
Провадження у справі суд відкрив ухвалою від 05.08.2020.
Відповідач надав відзив на позов. Із заявленими вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними та такими що задоволенню не підлягають. Відповідач стверджує, що винагорода не входить до структури і складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується матеріальна допомога на оздоровлення та одноразова грошова допомога при звільненні. Також зазначено, що позивач помилково вважає, що має право на одержання допомоги на оздоровлення в розмірі грошового забезпечення (не місячного) з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив. Вказує, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №775/10947/17 викладена правова позиція про те, що суди під час вирішення тотожних за своїм змістом спорів, мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного суду, що на думку позивача спростовує покликання відповідача на відповідну судову практику. Законодавством передбачене єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні (одноразові виплати військовослужбовцям-аналогічно і допомога на оздоровлення, підйомна допомога).
У судове засідання по розгляду справи сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.
Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі.
Підстав передбачених ст. 205, 206 КАС України для відкладення розгляду справи судом не встановлено, з огляду на що суд ухвалив подальший її розгляд продовжити в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Всебічно та повно дослідивши докази наявні у справі судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 )) від 01.03.2019 №62-ОС прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту та наказом начальника того ж загону від 11.04.2019 №99-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону.
ОСОБА_1 безтерміново має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (Посвідчення - серія НОМЕР_2 видане 18.11.2015).
Із наданих відповідачем особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки, позивач встановив, що до складу грошового забезпечення, з якого йому було здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, які виплачено Мостиським прикордонним загоном у вересні 2016 року у розмірі 6413,75 грн. та у жовтні 2017 року у розмірі 6641,70 грн. не включено щомісячну додаткову грошову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
Як зазначає позивач, виходячи із розрахунку вислуги років на пенсію та військового квитка ОСОБА_1 упродовж 2013-2019 років він проходив військову службу на посадах які відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей « та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 надають йому право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Із отриманих документів щодо проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 із військової служби, позивач встановив, що Мостиським прикордонним загоном не здійснено виплату останньому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбачені вищевказаними нормами Законодавства.
Вважаючи означені обставини протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд керувався наступним.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтями 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за № 2011-XII, з наступними змінами та доповненнями, соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Як передбачено п.1 ст.10-1 даного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацами 1, 2 ч.4 вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Підпунктом 5 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (в редакції згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за №704, яка набрала чинності з 01.01.2016 року) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
З Архівних відомостей, копії яких наявні в матеріалах справи вбачається, що щомісячна додаткова грошова винагорода позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889 виплачувалася щомісяця з лютого 2016 року по березень 2018 року, тобто мала постійний характер. Тоді як, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено грошову допомогу на оздоровлення у 2016-2018 роках, не включено.
Підставою для виплати позивачу допомоги на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди стали положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України за №425 від 20.05.2008 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 року за №37/15228).
Так, за змістом підпункт 3.7.4 пункту 3.7 розділу ІІІ наведеної Інструкції, розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Аналогічні норми щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02.02.2016 року за №73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за №217/28347.
При цьому застосовуючи вищенаведені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд звертає увагу, що частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Окрім цього, суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 року у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:
Згідно з ч.2 та ч.3 ст.9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, перед звільненням додаткова грошова винагорода у 2016-2018 роках, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року за №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому, на думку суду, за жодних обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №826/11679/17, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльність позивача в частині виплати допомоги на оздоровлення у вересні 2016, жовтні 2017роках без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 є обґрунтованими та підставними. Враховуючи наведене вимога щодо зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 підлягає задоволенню.
Що стосується вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені ч.4 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, то суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 1 ч.4 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Абзацом 3 ч.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” даної статті визначено, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В той же час, абзац.3 ч.4 даної статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Частиною 8 цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Як вбачається з матеріалів, підтверджується розрахунком вислуги років на пенсію у період з 2013 - 2019 роки ОСОБА_1 проходив військову службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах інспектора прикордонної служби 1-2 категорій.
Згідно до додатку 4 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
З огляду на викладене, суд вважає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2013 року по 2019 рік.
Суд наголошує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року у зразковій справі № №620/4218/18, а тому суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.291 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
З огляду на встановлене в решті вимоги ОСОБА_1 також є обґрунтованими та доведеними.
Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також варто врахувати висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на наведене адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що у матеріалах справи відсутні докази понесення сторонами судових витрат, такі розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 90, 139, 243-247, 255, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 11.04.2019 р. компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2019 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2019 роки.
Визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у вересні 2016 року та у жовтні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя В.М. Сакалош