Іменем України
25 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2678/20
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Басової Н.М.
при секретарі судового засідання: Бутенко К.В.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Золотухіної І.В.,
представника відповідача: Матусевича Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Національної поліції України (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України № 643 о/с від 19.06.2020 в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Департаменту оперативної підтримки - начальника 3-го управління зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;
- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на рівнозначній посаді в Національній поліції України;
- стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.06.2020 по день поновлення на службі в Національній поліції України.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Національної поліції України № 643 о/с від 19.06.2020 його було звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Скорочення посади, яку він обіймав, відбулося на підставі наказу Національної поліції України № 301 ДСК від 17.04.2020 «Про затвердження переліку змін у штатах Національної поліції України», яким було змінено внутрішню (організаційну) структуру Національної поліції України та ліквідовано Департамент оперативної підтримки, про що позивача було попереджено 21.04.2020.
У той же час замість ліквідованого Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України було створено Управління оперативної підтримки та Департамент захисту інтересів суспільства і держави.
Однак, звільняючи його зі служби в поліції, у порушення чинного законодавства України відповідачем не було запропоновано позивачу аналогічну посаду в створених Управлінні та Департаменту, як і будь-яку іншу посаду в структурі Національної поліції України.
Також позивач зазначив, що при його звільненні відповідачем не було враховано його кваліфікацію і продуктивність праці, а також той факт, що він належить до певної категорії працівників, яким має надаватися перевага в залишенні на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників, що також є грубим порушенням чинного трудового законодавства України (статті 40,42,49-2 КЗпП України), а саме: має більш високу кваліфікацію - є магістром права на відміну від інших співробітників Національної поліції України, які були переведені у створене Управління оперативної підтримки та Департамент захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України; за час служби в органах внутрішніх справ України неодноразово нагороджувався державними відзнаками та нагородами, що свідчить про його високу кваліфікацію та продуктивність праці; за період служби в поліції позивач до дисциплінарної відповідальності не притягувався; його послужний список свідчить про великий практичний досвід роботи.
Також позивач вказав, що відповідач не запропонував йому іншу роботу за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відсутності такої роботи - іншу наявну роботу в структурі Національної поліції України.
Звільняючи позивача, відповідачем не було враховано, що він є єдиною особою в сім'ї із самостійним заробітком, на утриманні якого є двоє осіб: дружина - ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 .
Крім того, поза увагою відповідача залишився й той факт, що ОСОБА_1 понад 20-ти років з 11.08.1997 й до моменту звільнення безперервно працював в органах внутрішніх справ України та має статус учасника бойових дій, а відтак на нього поширюються гарантії, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідачем також не було враховано тієї обставини, що відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби в органах внутрішніх справ України та Національної поліції України з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
Стаж роботи позивача в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України на момент звільнення складав 22 роки 6 місяців.
Таким чином, на момент звільнення позивачу залишалося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого він здобув би право на отримання пенсійних виплат.
Отже, всі вище викладені обставини, на думку позивача, свідчать про протиправність його звільнення, а тому просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі (а.с.1-10).
Відповідач позов не визнав, заперечував проти його задоволення, з цього приводу подав відзив, який надійшов до суду 31.08.2020.
У відзиві відповідач зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті оперативної підтримки Національної поліції України на посаді заступника начальника Департаменту - начальника 3-го управління.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національну поліцію» структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України.
Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції.
Наказом Національної поліції України від 12.03.2020 № 202 Головою НПУ прийнято рішення про внесення змін до структури апарату Національної поліції України.
В подальшому Наказом Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження переліку змін до у штатах Національної поліції України» ліквідовано Департамент оперативної підтримки та скорочено усі посади, включно із посадою, на якій перебував позивач.
Відповідно до частини першої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
У відповідності до вказаної норми підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Департаменту - начальника 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України попереджено про наступне вивільнення.
Частиною третьою статті 68 Закону визначено, що поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
У зв'язку із цим, наказом Національної поліції України від 19.06.2020 № 643 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Департаменту - начальника 3-го управління Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідач зазначив, що звільнення позивача зі служби в поліції відбулося за погодження із Міністром внутрішніх справ України, як це передбачено вимогами законодавства (абзац 14 підпункту 3 пункту 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878, та підпункт 10 пункту 11 Положення про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. №877) .
Щодо посилання позивача на те, що йому не було запропоновано жодної посади, то відповідач вказав, що згідно частини 2 статті 68 вказаного Закону поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Згадана стаття Закону вказує саме на право органу державної влади, а не його обов'язок, призначати поліцейського на іншу посаду за його згоди до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.
Разом з цим і самим позивачем до позову не долучено будь-яких матеріалів (заяви, рапорти), що свідчили б про його бажання продовжити службу в Національній поліції України.
Крім цього, відповідач зазначив, що в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на норми Кодексу законів про працю України, однак згідно статті 59 Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Статтею 60 Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 68 Закону передбачено порядок попередження про вивільнення, можливість призначення на іншу посаду та звільнення зі служби в поліції.
Таким чином, у спірних правовідносинах застосовується саме Закон України «Про Національну поліцію», а тому усі посилання позивача на Кодекс законів про працю України є безпідставними та не обґрунтованими.
Щодо вимоги позивача про поновлення його на рівнозначній посаді в Національній поліції України, то відповідач вважає, що дана вимога суперечить нормам законодавства, оскільки відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при ліквідації підприємства з одночасним утворенням нового підприємства працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Таким чином, вимога позивача про поновлення його на рівнозначній посаді в Національній поліції України є безпідставною та такою, що не ґрунтується на нормах законодавства.
Враховуючи вище викладене, відповідач вважає, що Національною поліцією України було дотримано процедуру звільнення позивача через скорочення штатів, а тому дії НПУ відповідають вимогам законодавства. Як наслідок, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.66-70).
14.09.2020 до суду надійшла відповідь на відзив від позивача, в якій серед іншого вказав, що відповідач не навів доказів того, що йому пропонувалась робота за аналогічною посадою та пропонувались будь-які варіанти переведення на іншу роботу.
Відповідач помилково вважає, що позивач був зобов'язаний самостійно шукати інформацію про наявність вакантних посад та писати рапорти про подальше проходження служби в Національній поліції України.
Таким чином, відповідачем були грубо проігноровані вимоги чинного законодавств України щодо визначення переважного права на залишення на роботі (а.с.115-118).
Правом на подачу заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.
Судом по справі вчинені такі процесуальні дії.
Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження з призначенням дати підготовчого засідання, витребувано від відповідача докази по справі (а.с.37-36).
Ухвалою суду від 01.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів (а.с.125).
Ухвалами суду від 20.10.2020: витребувано від відповідача письмові пояснення та докази по справі; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.142,146-147).
Ухвалою суду від 29.10.2020 за клопотанням представника позивача зупинено провадження у справі (а.с.155).
Ухвалою суду від 25.11.2020 поновлено провадження у справі (а.с.203).
На виконання вимог ухвали суду від 20.10.2020 відповідач частково надав витребувані докази та письмові пояснення, в яких зазначив, що за інформацією Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України відомості про членство позивача у професійній спілці поліцейських України до Національної поліції України не надходили.
Крім того, позивач не виявив бажання у подальшому проходити службу в Національній поліції України на вакантних посадах.
Також повідомив, що Департаментом кадрового забезпечення Національної поліції України не оголошувався конкурсний відбір при призначенні на посади в Управлінні оперативної підтримки та Департаменті захисту інтересів суспільства і держави та процедура оцінки рівня кваліфікації та досягнень у службовій діяльності працівників Департаменту оперативної підтримки не проводилась (а.с.162-163).
25.11.2020 в судове засідання прибули позивач, його представник та представник відповідача.
Позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просили задовольнити позов з підстав зазначених у ньому та відповіді на відзив.
Також позивач пояснив суду, що дійсно його 21.04.2020 було попереджено про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням посади. Про проведення скорочення йому було відомо й через те, що він безпосередньо займався розробленням проектів положень нових департаменту та управління, оскільки був ініціатором їх утворення з метою удосконалення роботи в цих напрямках діяльності Національної поліції України. При цьому під час ознайомлення з вказаним попередженням та в подальшому йому не було запропоновано жодної посади в Національній поліції, хоча в усній формі повідомлялось, що питання щодо його подальшої служби буде вирішено найближчим часом. Однак 19.06.2020 його було звільнено зі служби через скорочення штату. Також пояснив, що він особисто з письмовою заявою про бажання продовжити здійснювати службу в Національній поліції до відповідача не звертався, однак зазначив, що жодним нормативним актом на нього не покладено такого обов'язку. Окрім того, пояснив суду, що в нього не було інформації про вільні рівнозначні вакантні посади, що також унеможливлювало його звернення до відповідача з такою заявою. При цьому зазначив, що він бажає продовжувати здійснювати службу в Національній поліції і вважав, що має першочергове право на призначення в новоутворених структурних підрозділах.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, надав суду пояснення аналогічні відзиву на позов. Також зазначив, що саме позивач повинен був здійснити активні дії щодо доведення керівництва про своє бажання продовжити службу в поліції, однак таких дій не вчинив. Всі зазначені позивачем факти щодо переважного права за залишення на роботі є неприйнятними, оскільки вони можуть оцінюватись лише у разі проведення процедури оцінки рівня кваліфікації та досягнення у службовій діяльності між іншими співробітниками шляхом атестації. Така оцінка не проводилась, а тому не є предметом розгляду по даній справі.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши письмові докази, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , є учасником бойових дій (а.с.12,19).
Відповідно до інформації зазначеної у трудовій книжці серія НОМЕР_2 , з 11.08.1997 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ МВС України. З 07.11.2015 по 19.06.2020 проходив службу в Національній поліції України (а.с.14-17).
Відповідно до послужного списку ОСОБА_1 з 10.12.2018 позивач обіймав посаду заступника начальника Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України - начальника 3-го управління (а.с.97-107).
Пунктом 1 наказу Національної поліції України від 12.03.2020 №202 «Про внесення змін до наказу Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 (зі змінами) відповідно до статей 14,15 Закону України «Про Національну поліцію» унесено до структури апарату Національної поліції, затвердженої наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року №1 (зі змінами) такі зміни:
1) Пункт 31 викласти в наступній редакції:
«31. Управління оперативної підтримки (у складі патрульної поліції)»;
2) Доповнити новим пунктом 33 такого змісту:
«33. Департамент захисту інтересів суспільства і держави (у складі кримінальної поліції)» (а.с.81).
В подальшому, наказом Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження Переліку змін у шатах Національної поліції» затверджено Перелік змін у штатах національної поліції (а.с.88).
З переліку змін у штатах Національної поліції вбачається, що Департамент оперативної підтримки, який перебуває в структурі патрульної поліції, реорганізується та скорочуються всі 96 посад. При цьому створюється у патрульній поліції Управління оперативної підтримки - 18 посад; у кримінальній поліції Департамент захисту інтересів суспільства і держави - 88 посад. Всього в апараті уведено 107 посад, скорочено - 97 (а.с.89-95).
21.04.2020 позивачу оголошено попередження про наступне вивільнення, про ознайомлення з яким ОСОБА_1 власноручно поставив підпис та дату (а.с.77).
03.06.2020 Голові Національної поліції України за №17299/1/22-2020 від 01.06.2020 надійшло погодження на звільнення з посади ОСОБА_1 надане Міністром внутрішніх справ України Аваковим А.Б. (а.с.78).
Згідно витягу з наказу Національної поліції України від 19.06.2020 №643 о/с по особовому складу підполковника поліції ОСОБА_1 (0108634), заступника начальника Департаменту оперативної підтримки - начальника 3-го управління звільнено з 19.06.2020 зі служби в поліції за пунктом 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Підставою для звільнення стали: наказ Національної поліції України від 17.04.2020 №301 ДСК «Про затвердження Переліку змін у шатах Національної поліції», попередження про наступне вивільнення підполковника поліції ОСОБА_1 від 21.04.2020 та лист МВС від 01.06.2020 №17299/1/22-2020 (а.с.80).
22.06.2020 позивач отримав в Департаментів кадрового забезпечення Національної поліції України трудову книжку серії НОМЕР_2 , довідку для постановки на військовий облік, витяг з наказу Національної поліції від 19.06.2020 №643 о/с та обхідний листок, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.79).
Згідно повідомлення Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку на підставі вказаного наказу від 19.06.20202 №643 о/с, який надійшов до ДФЗБО 30.06.2020, із ОСОБА_1 був здійснений остаточний розрахунок при звільненні. Нарахування було здійснено 01.07.2020 та перераховано на картковий рахунок 03.07.2020 платіжними дорученнями №1755, №1761 (а.с.71,73,74).
Згідно інформації наданої Департаментом кадрового забезпечення від 07.08.2020 №4643/12/1/2/03-2020 ОСОБА_1 не пропонувались вакантні посади в Національній поліції після попередження його щодо майбутнього вивільнення. Будь-яких відомостей про перебування ОСОБА_1 у професійних спілках немає (а.с.75).
Згідно інформації наданої Департаментом кадрового забезпечення від 06.11.2020 №6831/12/1/2/03-2020 конкурсний відбір при призначенні на посади в Управлінні оперативної підтримки та Департаменті захисту інтересів суспільства і держави не оголошувався; процедура оцінки рівня кваліфікації та досягнень у службовій діяльності працівників Департаменту оперативної підтримки не проводилась (а.с.167-168).
Судом також встановлено, що станом на 01.06.2020 із керівних посад в Департаменті захисту інтересів суспільства і держави були наявні 3 вакантні посади, в Управлінні оперативної підтримки - 2 вакантні посади (а.с.108-113).
Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII з відповідними змінами чинними на час спірних правовідносин (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Згідно частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
За приписами частини першої статті 58 Закону № 580-VIII призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).
Статтею 60 Закону № 580-VIII передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 5 частини десятої статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства.
Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації регулює стаття 68 Закону №580-VIII.
Так, положеннями частин першої - третьої статті 68 Закону №580-VIII передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції, відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Отже, виходячи з вказаної правової норми, у випадку скорочення посад, внаслідок здійснення реорганізації на підставі відповідного наказу, поліцейський повинен бути персонально письмово попереджений про його можливе наступне звільнення за 2 місяці до такого звільнення. Водночас він може бути призначений за його згодою на іншу посаду і у випадку не призначення на іншу посаду поліцейського, посада якого скорочена, після закінчення двомісячного строку з дня відповідного попередження, він підлягає звільненню зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки статтею 68 Закону № 580-VIII врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, однак в Законі відсутні спеціальні положення, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, тому в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.
Наведені норми спеціального закону доповнюються положеннями законодавства про працю, яке регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності.
Так, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Отже, попередження про можливе звільнення має бути оголошене одночасно із запропонуванням відповідних вакантних посад, оскільки лише у такий спосіб можливо забезпечити право особи щодо вільного вибору посади, прийняття рішення про подальше проходження служби в органах Національної поліції та дотримання встановленого статтею 68 Закону №580-VIII строку та процедури попередження про наступне звільнення.
Аналіз вищенаведених норм права у сукупності з обставинами справи дають підстави для висновку, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені, і які відмовились від запропонованих відповідних вакантних посад. При цьому спеціальний закон дозволяє призначити таку особу за його згодою на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав обов'язку щодо здійснення належних заходів щодо пропонування вакантних посад позивачу, чим позбавив ОСОБА_1 можливості для подальшого проходження служби.
При цьому матеріалами справи достеменно підтверджено наявність у відповідача вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на 01.06.2020, який, в свою чергу, до позивача не доведений.
Посилання відповідача на те, що саме на позивача покладено обов'язок інформування про своє бажання продовжувати службу в поліції є безпідставним, оскільки однією із гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок саме роботодавця, в даному випадку Національної поліції України, працевлаштувати працівника - поліцейського.
Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача й на те, що нормами спеціального закону, а саме частиною п'ятою статті 68 Закону №580-VIII чітко визначено, що переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Вказана норма також доводить, що при реорганізації (в разі скорочення посад в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції) звільняються не усі без виключення поліцейські, при цьому ті хто має більш високу кваліфікацію та досягнення у службовій діяльності мають переважне право на залишення на службі в поліції.
Таким чином, вказаною нормою Закону №580-VIII на відповідача покладено обов'язок з'ясування хто із поліцейських має переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації шляхом проведення оцінки їх рівня кваліфікації та досягнень у службовій діяльності.
Однак, як зазначив відповідач процедура оцінки рівня кваліфікації та досягнень у службовій діяльності працівників Департаменту оперативної підтримки не проводилась.
Все вище викладене свідчить про те, що відповідач при звільненні позивача допустив порушення обов'язкових процедур, які передують звільненню поліцейського зі служби у зв'язку із скороченням штатів.
Як наслідок, наказ Національної поліції України № 643 о/с від 19.06.2020 в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Департаменту оперативної підтримки - начальника 3-го управління з 19 червня 2020 року зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів є протиправним та підлягає скасуванню. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При вирішенні вимоги про поновлення позивача на службі в поліції на рівнозначній посаді в Національній поліції України, суд враховує наступне.
Положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про Національну поліцію», не врегульовано процедуру поновлення на посаді поліцейського в разі його незаконного звільнення.
Отже, з метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП України.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Вищенаведене відповідає сталій практиці Верховного Суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №П/9901/101/18 (провадження № 11-217заі18), постановах Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/12916/15, від 06.03.2019 по справі № 824/424/16-а, від 13.03.2019 по справі № 826/751/16, від 27.06.2019 по справі № 826/5732/16, від 26.07.2019 по справі № 826/8797/15, від 09.10.2019 по справі № П/811/1672/15, від 12.09.2019 по справі № 821/3736/15-а, від 22.10.2019 по справі № 816/584/17, від 15.04.2020 по справі № 826/5596/17, від 19.05.2020 по справі № 9901/226/19.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11), звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на службі в поліції саме на посаді заступника начальника Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України - начальника 3-го управління.
Датою поновлення позивача на посаді є 20.06.2020.
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При цьому питання виплати грошового забезпечення поліцейським регулюються Порядком та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 з відповідними змінами (далі - Порядок №260).
Пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Пунктом 9 Розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Отже при визначенні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу поліцейського при поновленні його на службі необхідно застосовувати норми спеціального законодавства, а саме Порядку №260.
Таким чином, з урахуванням вказаних норм Порядку №260 судом зроблено наступний розрахунок.
Час вимушеного прогулу позивача становить з 20.06.2020 по 25.11.2020 включно, з яких: червень 2020 року - 11 календарних днів; листопад 2020 року - 25 календарних днів; липень-жовтень 2020 року - повні місяці.
Згідно довідки відповідача №29/5-363 від 31.07.2020 у квітні 2020 року позивачу нараховано 42689,08 грн, у травні 2020 року йому було нараховано також 42689,08 грн (а.с.72).
Отже розмір грошового забезпечення за неповні місяці становить: червень 2020 року - 15 652,56 грн (( 42689,08 грн : 30 днів) х 11 календарних днів); листопад 2020 року - 35574 грн ((42689,08 грн : 30 днів) х 25 календарних днів).
Розмір грошового забезпечення за повні місяці липень - жовтень 2020 року становить 170 756,32 грн (42689,08 грн х 4 місяці).
Таким чином, загальний розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 20.06.2020 по 25.11.2020 включно становить 221 982,88 грн, які підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Згідно з пунктами 2,3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за повний місяць в розмірі 42 689,08 грн підлягають негайному виконанню.
Відповідач - роботодавець, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкти владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного наказу про звільнення позивача зі служби, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.
При цьому, враховуючи те, що позивач просив суд поновити його на службі в поліції на рівнозначній посаді в Національній поліції України, а суд поновив на посаді, яку він обіймав на час звільнення, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про судові витрати не вирішується у зв'язку з їх відсутністю (позивач звільнений від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», а вимог про відшкодування інших судових витрат не заявляв).
Керуючись ст.ст.6, 7, 90, 242, 245, 246, 255, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 19.06.2020 № 643 о/с по особовому складу в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 (0108634), заступника начальника Департаменту оперативної підтримки - начальника 3-го управління з 19 червня 2020 року зі служби в поліції за пунктом 4 (через скорочення штатів або проведення організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Департаменту оперативної підтримки Національної поліції України - начальника 3-го управління з 20 червня 2020 року.
Стягнути з Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108578, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 10) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокп: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20 червня 2020 року по 25 листопада 2020 року у розмірі 221 982 (двісті двадцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят дві) гривні 88 копійок з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення в частині поновлення на службі ОСОБА_1 та стягнення на його користь грошового забезпечення за один місяць у розмірі 42 689 (сорок дві тисячі шістсот вісімдесят дев'ять) гривень 08 копійок з відрахуванням обов'язкових податків та зборів допустити до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст повного судового рішення складено 25 листопада 2020 року.
Суддя Н.М. Басова