23 листопада 2020 року (о 17 год. 00 хв.) Справа № 280/6736/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
скасувати рішення відповідача №083950006731 від 11.08.2020 в частині відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за Списком №1 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк, та відмови у зарахуванні до страхового стажу час перебування позивача на військовій службі в період з 30.08.1987 до 10.11.1989;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи позивача у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк за Списком №1 у період з 08.08.1994 по 31.12.2003, призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з фактичної дати звернення за призначенням пенсії; зарахувати позивачу до страхового стажу час перебування на військовій службі в період з 30.08.1987 до 10.11.1989, з фактичної дати звернення за призначенням пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу у серпні 2020 року призначено пенсію за віком. У період часу з 08.08.1994 по 30.11.2014 працював у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк на спеціальностях за Списком №1. 27.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за Списком №1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» одночасно надавши всі необхідні документи разом з архівними довідками. Так, відповідачем прийнято рішення №083950006731 від 11.08.2020 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахування стажу, підтвердженого документами - 24 роки 9 місяців 11 днів, в тому числі 10 років 10 місяців - по списку №1, врахованого за даними персоніфікованого обліку за період з 01.01.2004 по 30.11.2014. Однак, зазначеним рішенням визнані неналежними та не взято до уваги: архівну довідку від 29.06.2020 №223/19-05 про період навчання, архівну довідку від 03.07.2020 №419 про період роботи в воєнізованому гірничо-рятувальному загоні, довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та № 159/20 за період роботи з серпня 1994р. по грудень 1998р., та з січня 1999р. по березень 2002р. Період роботи з 08.08.1994р. по 31.12.2003р. не визнано пільговим за списком №1. Крім того до страхового стажу не взято до уваги час перебування на військовій службі в період з 30.08.1987 до 10.11.1989. Вказані довідки не були прийняті відповідачем до уваги через те, що видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території, це позбавляє позивача реальної можливості надати документи на підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Позивач вважає зазначене рішення у цій частині протиправним, оскільки практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. З посиланням на практику Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 позивач зазначає, що зазначені довідки, як виняток, може братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв'язку при призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку із чим просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 29.09.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) у судовому засіданні 26.10.2020. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
16.10.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 49177), в якому зазначає, що 27.07.2020 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за Списком №1 відповідно до ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», одночасно надавши архівну довідку від 29.06.2020 №223/19-05 про період навчання, видану Донецьким національним технічним університетом Донецької народної Республіки; архівну довідку від 03.07.2020№ 419 про період роботи в воєнізованому гірничо-рятувальному загоні, видану Оперативним державним воєнізованим загоном м. Донецьк Міністерства по справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійного лиха Донецької народної республіки; довідки про заробітну плату від 26.06.2020 № 158/20 та №159/20 за період роботи з серпня 1994 року по грудень 1998 року та з січня 1999 року по березень 2002 року, видані Оперативним державним воєнізованим загоном м. Донецьк Міністерства по справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійного лиха Донецької народної республіки. Зазначені довідки не були враховані для обчислення пенсії, у зв'язку із відсутністю законних підстав для цього, оскільки зазначені довідки видані органами з територій, які не підконтрольні українській владі, а відтак не підлягають виконанню. Щодо вимоги позивача зарахувати до страхового стажу час перебування на військовій службі в період з 30.08.1987 по 10.11.1989, відповідач зауважує, що відповідачем вже було зараховано до загального страхового стажу час перебування позивача на військовій службі, що підтверджується матеріалами пенсійної справи, а відтак зазначена вимога є необґрунтованою. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
27.07.2020 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення мені пенсії по Списку № 1 відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом із заявою позивачем були надані наступні документи: трудова книжка; паспорт; довідка про присвоєння ідентифікаційного коду; військовий квиток НОМЕР_2 від 30.08.1987; довідка від 27.07.2020р. №2330-5000293289 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; накази про результати атестації робочих місць Міністерства вугільної промисловості від 30.06.1995 №114 та від 23.04.2010 № 149л; наказ про результати атестації робочих місць Міністерства вугільної промисловості від 26.04.2000 № 150; архівна довідка від 29.06.2020 № 223/19-05 про період навчання, видана Донецьким національним технічним університетом Донецької народної республіки; архівна довідка від 03.07.2020 № 419 про період роботи в воєнізованому гірничо-рятувальному загоні, видану Оперативним державним воєнізованим загоном м. Донецьк Міністерства по справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійного лиха Донецької народної республіки; довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та №159/20 за період роботи з серпня 1994р. по грудень 1998 р. та з січня 1999 р. по березень 2002р., видані Оперативним державним воєнізованим загоном м. Донецьк Міністерства по справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійного лиха Донецької народної республіки.
Проте, відповідачем прийнято рішення №083950006731 від 11.08.2020, яким згідно з наданої заяви від 27.07.2020 № 798 позивачу з 19.04.2020 призначено пенсію за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахування стажу, підтвердженого документами - 24 роки 9 місяців 11 днів, в тому числі 10 років 10 місяців - по Списку №1, врахованого за даними персоніфікованого обліку за період з 01.01.2004 по 30.11.2014 коефіцієнт страхового стажу склав 0,24750 (а.с.40-41)
Листом № 7739-7517/Б-02/8-0800/20 від 01.09.2020, позивача повідомлено, що відповідачем визнані неналежними та не враховані для обчислення пенсії архівну довідку від 29.06.2020 №223/19-05 про період навчання, архівну довідку від 03.07.2020 №419 про період роботи в воєнізованому гірничо-рятувальному загоні, довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та № 159/20 за період роботи з серпня 1994 по грудень 1998р., та з січня 1999р. по березень 2002р. Вказані довідки не були прийняті відповідачем до уваги через те, що видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території (а.с.6-8).
Позивач вважає, що відповідачем неправомірно не зараховано до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за списком №1 за час роботи у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк та до страхового стажу час перебування на військовій службі в період з 30.08.1987 до 10.11.1989, у зв'язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383) визначено, що під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Відповідно до Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2).
Так, п. 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку №637.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для підтвердження стажу роботи зі особливо шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати: трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи; виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці; у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку.
Відповідно до п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно з пунктами 23, 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Як вбачається з відомостей трудової книжки НОМЕР_3 від 18.04.1970, позивач з 08.08.1994 зарахований в Оперативний воєнізований гірничо-рятувальний загін м. Донецьк та з 30.11.2014 звільнений з Оперативного воєнізованого гірничо-рятувального загону м. Донецьк за згодою сторін, про що свідчать відповідні записи трудової книжки (а.с.9).
У матеріалах справи міститься Архівна довідка Оперативного воєнізованого гірничо-рятувального загону м. Донецьк від 03.07.2020 № 419 видана ОСОБА_1 , на підтвердження того, що він працював з 08.08.1994 по 30.11.2014 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк з повним робочим на посадах помічника командира взводу та командира взводу, що передбачені Списком № 1 з проведенням відповідних атестацій робочих місць (а.с.20-22).
Також, у матеріалах справи містяться довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та №159/20 за період роботи з серпня 1994 року по грудень 1998 року, та з січня 1999 року по березень 2002 року, в яких зазначено суми заробітної плати позивача за вказаний період. Зазначені довідки видані на підставі особистих рахунків за зазначені періоди, в яких зазначено, що на усі виплати нараховані страхові внески (а.с.24-25).
Однак, вказані довідки не були прийняті відповідачем до уваги через те, що видані підприємством, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Суд зазначає, що відносно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 по справі № 344/16404/16-а.
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
А тому, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Отже, неврахування відповідачем поданих позивачем 27.07.2020 для розгляду архівної довідки від 03.07.2020 №419 про період роботи в Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк, довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та № 159/20 є порушенням конституційних прав позивача на отримання, в подальшому належного пенсійного забезпечення.
Проте, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення відповідача №083950006731 від 11.08.2020 в частині відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за Списком №1 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк, та відмови у зарахуванні до страхового стажу час перебування позивача на військовій службі в період з 30.08.1987 до 10.11.1989, з огляду на наступне.
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №083950006731 від 11.08.2020 позивачу з 19.04.2020 призначено пенсію за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі наданої заяви від 27.07.2020 № 798 (а.с.40-41).
Жодних посилань (відповідних пунктів) щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за Списком №1 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк зазначене рішення не містить.
Тобто, рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №083950006731 від 11.08.2020 стосується лише призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Про відмову у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за Списком №1 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк, позивача повідомлено листом № 7739-7517/Б-02/8-0800/20 від 01.09.2020, яке не є рішенням у розумінні п.19 ч.1 ст.4, п.1 ч.1 ст.19 КАС України.
Окрім того, з матеріалів пенсійної справи (а.с.39, 40-41) судом встановлено, що перебування позивача на військовій службі з 30.08.1987 по 10.11.1989 до загального страхового стажу відповідачем зараховано, а відтак вимога щодо зарахування до страхового стажу час перебування на військовій службі в період з 30.08.1987 по 10.11.1989 задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з фактичної дати звернення за призначенням пенсії, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Позивач, заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах з фактичної дати звернення за призначенням пенсії, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.
Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17).
В зв'язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав позивача, належить вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 27.07.2020 з урахуванням довідок архівної довідки від 03.07.2020 №419 про період роботи в Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк, довідки про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та №159/20.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За викладених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, судові витрати у розмірі 420,40 грн. на оплату судового збору підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, період роботи з 08.08.1994 по 31.12.2003 за Списком №1 у Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.07.2020, з урахуванням довідок архівної довідки від 03.07.2020 №419 про період роботи в Оперативному воєнізованому гірничо-рятувальному загоні м. Донецьк та довідок про заробітну плату від 26.06.2020 №158/20 та №159/20.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 23.11.2020.
Суддя Ю.В. Калашник