Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 листопада 2020 р. Справа№200/9112/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Купріян В.Ю. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, в якому просила суд: скасувати рішення управління соціального захисту населення щодо відмови у призначені та виплати позивачу з моменту написання заяви державної допомоги у зв'язку із втратою годувальника, так як в ІНФОРМАЦІЯ_1 році помер ОСОБА_2 , який є батьком сина позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити позивачу з моменту написання заяви державну допомогу у зв'язку із втратою годувальника, так як в ІНФОРМАЦІЯ_1 році помер ОСОБА_2 , який є батьком сина позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12 жовтня 2020 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху, надано позивачу строк не більше п'яти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом: надання доказів на обґрунтування обставин, викладених в позовній заяві; надання клопотання про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
19 жовтня 2020 року до суду засобами електронного зв'язку надійшло клопотання позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 19 жовтня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16 листопада 2020 року.
10 листопада 2020 року представник відповідача надав засобами поштового зв'язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.
16 листопада 2020 року розгляд справи відкладено на 24 листопада 2020 року.
24 листопада 2020 року в судове засідання сторони повідомлені належним чином не з'явились, відповідач про причини неявки не повідомив.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно даних довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 .
Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка № 1425-5000201813 від 26.09.2019 року.
Доказів, що довідка є не чинною або скасована сторонами не надано.
Позивач в обґрунтування адміністративного позову зазначає, що перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Костянтинівської міської ради як отримувач соціальної допомоги.
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із відповідною заявою про виплату їй з моменту звернення державної допомоги у зв'язку із втратою годувальника на її сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого є ОСОБА_2 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До моменту звернення до суду з позовною заявою грошових коштів позивач від відповідача не отримувала.
Позивач зазначає, що в лютому 2020 року звернулась до відповідача, де їй в усній формі представники відповідача повідомили, що позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті вищезазначених виплат у зв'язку з тим, що під час перевірки за місцем мешкання у місті Костянтинівка ні її, ні її дітей за адресою проживання не було.
Позивач зазначає, що рішення про відмову у призначені соціальної допомоги вона від відповідача не отримувала.
Також відповідач зазначила, що про перевірку її ніхто заздалегідь не попереджав і вона не знала точної дати та часу перевірки.
Позивач посилається на правову позицію викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року по справі № 826/12123/16, в якій визнано проведення перевірки тимчасово переміщених осіб за місцем проживання протиправним.
Відповідач - Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради є юридичною особою, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, зареєстровано в реєстрі з 04.04.2001, номер запису: 12691200000000649, код ЄДРПОУ: 031974258, місцезнаходження: 85113, Донецька обл., місто Костянтинівка, вул. Громова, будинок 14, організаційно-правова форма: орган місцевого самоврядування.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що 07.02.2020 року ОСОБА_1 особисто звернулась до управління за призначенням державної допомоги дитині померлого годувальника.
Відповідач вказує, що державна допомога дитині померлого годувальника призначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 № 261 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд».
На виконання п. 10 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №477 від 26.02.2020 в якому зазначено, що при відвідувані адреси 21.02.2020 ОСОБА_1 була відсутня, було залишено повідомлення, станом на 26.02.2020 до управління не з'явилась.
Рішенням Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 05.03.2020 року в призначенні допомоги дитині померлого годувальника відмовлено згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 16 від 28.02.2020.
Відповідач вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Дослідивши надані сторонами документи, суд встановив наступне.
Згідно Свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_3 від 24.07.2009 року, виданого Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 24.07.2009 року зареєстрували шлюб, прізвище чоловіка після реєстрації шлюбу « ОСОБА_1 ».
Відповідно до Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_4 , виданого Совєтським відділом реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області 30.12.2009 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 07.02.2020 року № 1425-5000265502, виданої Управлінням соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, ОСОБА_3 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Макіївка, Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_4 , законний представник ОСОБА_1 , перебуває на обліку відповідача за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_5 , виданого Совєтським відділом реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції Донецької області 14.04.2010 року, ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 21 рік ОСОБА_2 помер.
Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 477 від 26.02.2020 року, складеного соціальним інспектором, ОСОБА_1 за адресою: Б. Хмельницького, 3/3, при відвідуванні даної адреси було залишено повідомлення 21.02.2020 року. Станом на 26.02.2020 року заявниця до управління не з'явилась.
Згідно витягу з Протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №16 від 28.02.2020, запропоновано відмовити ОСОБА_1 у призначенні соціальної допомоги дитині померлого годувальника з підстав викладених в Акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 477 від 26.02.2020 року.
Рішенням про відмову у наданні державної допомоги Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 05.03.2020 року уповноваженому представнику сім'ї ОСОБА_1 відмовлено у наданні державної соціальної допомоги по втраті годувальника.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини, викладені в адміністративному позові, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Спірним питанням у даній справі є правомірність/протиправність відмови в призначенні державної соціальної допомоги по втраті годувальника уповноваженому представнику внутрішньо перемішеної неповнолітньої особи у зв'язку з відсутністю уповноваженого представника та особи, на яку призначається державна соціальна допомога, за адресою реєстрації перебування на обліку на момент перевірки соціально-побутових умов сім'ї.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно ст. 51 Конституції України, дитинство охороняється державою.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ст. 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 26 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991, держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством.
Ці блага в міру необхідності надаються з урахуванням наявних ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відповідальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи від її імені.
Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» від 18 травня 2004 року № 1727-IV (далі - Закон № 1727-IV) визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.
Статтею 1 Закону № 1727-IV визначено, що особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу.
Згідно ст. 2 Закону № 1727-IV, громадяни України, які є дітьми померлого годувальника мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка є дитиною померлого годувальника та не має права отримувати у зв'язку з цим пенсію відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1727-IV, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються з дня звернення за допомогою.
Допомога дитині померлого годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду допомоги надійшло не пізніше 12 місяців з дня смерті годувальника.
Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначаються дитині померлого годувальника - до досягнення 18 років.
Згідно ст. 16 Закону № 1727-IV, рішення органу, що призначає державну соціальну допомогу, може бути оскаржено в органі вищого рівня або у судовому порядку.
Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2005 р. № 261 (далі Порядок №261), визначає умови призначення, надання і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію.
Згідно положень п.п. 2, 9, 10 Порядку №261, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України.
Соціальна допомога призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення).
Якщо особа, якій призначається соціальна допомога, не досягла повноліття або є недієздатною, заява подається батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками за місцем їх проживання (реєстрації), представниками закладів (органів опіки та піклування), які виконують функції опікунів чи піклувальників над особою, за місцезнаходженням таких закладів (місцем проживання особи).
Законом України від 7 лютого 2017 року № 1836-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо надання допомоги дітям померлого годувальника" (далі - Закон № 1836) внесено зміни до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" в частині доповнення до переліку осіб, які мають право на отримання державної соціальної допомоги, такої категорії осіб, як діти померлого годувальника. Закон № 1836 набрав чинності 5 березня 2017 року.
Крім того, Прикінцевими положеннями Закону № 1836-УІІІ зобов'язано Кабінет Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 611 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261" внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261 (далі - Порядок № 261), які набули чинності з 31 серпня 2017 року.
Відповідно до пункту 11 Порядку №2 61 соціальна допомога призначається з дня звернення за допомогою. Соціальна допомога дитині померлого годувальника призначається з дати, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення за соціальною допомогою надійшло не пізніше ніж через 12 місяців з дня смерті годувальника. Днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами.
Отже, з наведених норм слідує, що соціальна допомога дитині померлого годувальника призначається з дня звернення за допомогою, а днем звернення за призначенням соціальної допомоги вважається день прийняття органом соціального захисту населення заяви з усіма необхідними документами.
Водночас, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 611 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 року № 261" визначено, що особі, яка протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою звернулася за призначенням державної соціальної допомоги дитині померлого годувальника, допомога призначається з дня набрання чинності Законом України від 07.02.2017 №1836-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо надання допомоги дітям померлого годувальника", але не раніше дня, що настає за днем смерті годувальника.
Згідно ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон 1382-IV), в силу якої громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
08.06.2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 365, якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (надалі - Порядок № 365), а також внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (надалі - Постанова № 637).
Згідно п.п. 7, 8, 9, 10, 13 Порядку № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
За результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках - їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Під час обстеження матеріально-побутових умов сім'ї представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення інформує внутрішньо переміщених осіб про їх обов'язок у десятиденний строк письмово повідомляти про зміну фактичного місця проживання/перебування структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за новим фактичним місцем проживання/перебування, а також про наслідки невиконання такого обов'язку.
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (крім осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.
Комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 (абз. 8 п. 1 Постанови № 637).
З аналізу наведених положень вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами встановлено для ВПО ряд додаткових вимог під час проведення процедури призначення (відновлення) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та запроваджено контроль за здійсненням таких виплат.
При цьому, Конституція України (ст. 24), Загальна декларація прав людини (ст.ст. 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14, ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації визначено Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI (надалі - Закон № 5207-VI).
Згідно ст. 1 Закону дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Непряма дискримінація визначена як ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Враховуючи викладені норми, законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
Також суд зазначає, що гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Стаття 1 Закону № 1706-VII визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (ст. 2 цієї статті).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 цього Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII).
Суд наголошує, що ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, вбачається, що ВПО користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
В той же час, положеннями Порядку № 365 передбачено здійснення відповідними структурними підрозділами з питань соціального захисту населення перевірок наведених у довідці про взяття на облік відомостей про фактичне місце проживання ВПО.
Отже, результати таких перевірок є підставою для прийняття комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО рішення про призначення/відновлення, відмову в призначенні/відновленні або припинення соціальних виплат ВПО.
Так, згідно із п. 7 Порядку № 365 для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, п. 3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365 визначено, що структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - робоча група) також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Між тим, наведеними положеннями не передбачено інформування ВПО про час та дату здійснення візиту структурними підрозділами з питань соціального захисту або робочою групою з метою здійснення перевірки.
Таким чином, ВПО, яка подала заяву про відновлення (призначення) соціальних виплат, фактично змушена протягом майже 20 календарних днів не відлучатися з місця, вказаного у довідці про взяття на облік ВПО як адреса проживання/перебування, що, в свою чергу, обмежує її свободу пересування.
Навіть короткотривала відсутність за вказаною адресою проживання (візит до лікаря, магазину, відвідування родичів, друзів, прогулянка) можуть стати причиною для фіксації недостовірно поданої в заяві про відновлення(призначення) соціальних виплат інформації про місце її проживання.
Наслідком такої перевірки, у разі встановлення факту відсутності ВПО за фактичним місцем проживання, є припинення соціальних виплат, передбачених законодавством.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 по справі № 826/12123/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.12.2018, визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 листопада 2014 р. № 637.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав до суду доказів, що спірних правовідносинах він діяв у межах та у спосіб передбачений Конституцією України та Законами України.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок: «…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким».
Дослідивши обставини справи, суд встановив, що єдиною підставою відмови в призначенні державної соціальної допомоги був факт відсутності позивача за зареєстрованим місцем його фактичного перебування на момент проведення перевірки та складання акту обстеження соціально-побутових умов сім'ї.
Інших доводів та доказів, що свідчили б про відсутність необхідних документів або недотримання інших умов позивачем, які могли бути підставою для відмови в призначенні соціальної допомоги відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та задоволення адміністративного позову в повному обсязі, оскільки дії, вчинені відповідачем не ґрунтуються на Законі, натомість, при їх вчиненні відповідач керувався положеннями нормативно-правових актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, які на момент вчинення оскаржуваних дій визнано нечинним в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправним рішення відповідача про відмову у наданні державної допомоги від 05.03.2020 року та його скасування.
Ухвалою від 19 жовтня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом відстрочено позивачу сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно даних довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, м. Костянтинівка, вул. Громова 14, ЄДРПОУ 03197428) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 05.03.2020 року про відмову у наданні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на ОСОБА_3 як дитину померлого годувальника.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу на ОСОБА_3 як дитину померлого годувальника з моменту звернення з відповідною заявою 07.02.2020 року.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, м. Костянтинівка, вул. Громова 14, ЄДРПОУ 03197428) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 24 листопада 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко