Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"18" листопада 2020 р.Справа № 922/2441/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши клопотання Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (вх. № 26562 від 13.11.2020) про скасування заходів забезпечення вжитих ухвалою від 11.11.2020
за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28А; ідент. код 23647276)
до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299; ідент. код 00213121)
про стягнення 6224233,21 грн.
за участю представників:
позивача - Малиновська О.П., довіреність № 3 від 03.01.2020
відповідача - Дмитрієва І.В., довіреність № 248-411/20 від 11.08.2020
Приватне акціонерне товариство "Юнікон" 05.08.2020 р. звернулось до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмір 6312624,91 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 238-16/119-ВК від 23.05.2018 р., укладеного між сторонами спору. Відповідно до позовної заяви ціна позову становить 6 312 624,91 грн. та складається з: 4871 706,42 грн. - сума основної заборгованості; 359 195,78 грн. - сума пені; 184 159,81 грн. - один процент річних; 897 562,9 грн. - втрати від інфляції. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 94623,49 грн., сплаченого позивачем за подання даної позовної заяви та інші понесені позивачем судові витрати.
11.11.2020 р. до канцелярії суду позивачем подано заяву про забезпечення позову відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" в розмірі основного боргу вказаного в позовній заяві у сумі 4871706,42 грн., які знаходяться на його рахунках перелічених у заяві.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2020 року задоволено заяву ПАТ "Юнікон" про вжиття заходів забезпечення позову, а саме накладено арешт на грошові кошти, які належать ДЕРЖАВНОМУ ПІДПРИЄМСТВУ “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ” у розмірі основного боргу, вказаного в позовній заяві Акціонерного товариства “ЮНІКОН” в сумі 4871706,42 грн., які знаходяться на рахунках, що належать ДП “ЗАВОД “ЕЛЕКТРОВАЖМАШ”.
У подальшому у судовому засіданні 11.11.2020 р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі, а саме позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" 4871706,42 грн. основного боргу, 359195,82 грн. пені, 100316,50 грн. 1% річних, 772358,54 грн. інфляційних; а також 91553,65 грн. судового збору. 3. В частині стягнення 120655,93 грн. інфляційних втрат відмовити. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати починаючи з 02.08.2020 року і до моменту виконання цього рішення проценти (1% річних).
13.11.2020 на адресу суду від ДП "Завод "Електроважмаш" надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову (вх. 26562), в якому заявник наполягає, що звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, ТОВ “ЮНІКОН" вводить суд в оману щодо фактичних правовідносин, що склались між сторонами, оскільки твердження позивача, що на сьогоднішній день не здійснюються жодні оплати за укладеними договорами не відповідає фактичним обставинам справи, так за період з 01.01.2017 р. по теперішній час АТ "Юнікон" поставив продукцію ДП "Завод "Електроважмаш" на загальну суму 201488549,77 грн., з яких загальний розмір оплат склав 194108579,40 грн. При цьому, коли на підприємстві ускладнилась фінансова ситуація (після включення ДП "Завод "Електроважмаш" до переліку об'єктів великої приватизації) заявником було подано 17 позовних заяв про стягнення боргу, навіть за тими договорами, за якими зобов'язання з оплати відповідачем було виконано в повному обсязі, що свідчить про недобросовісність заявника та намагання ще більше ускладнити і так вкрай важкий економічний стан свого основного стратегічного партнера, що ставить під загрозу існування не тільки позивача, але й ДП "Завод "Електроважмаш". Одночасно представник ДП "Завод "Електроважмаш" наголошує, що винесенням ухвали про забезпечення позову після прийняття рішення по суті суд вийшов за межі своїх повноважень, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 136 та ч. 11 ст. 137 ГПК України.
16 листопада 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2020 року; призначено засідання на 18 листопада 2020 року о 10:00.
Вислухавши доповіді представників позивача та відповідача, з огляду на фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання про скасування заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи наведені принципи здійснення судочинства в Україні та встановлені обставини спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що на сьогоднішній день забезпечення належного захисту права та інтересів всіх учасників спірних правовідносин не дає однозначних підстав для висновку про існування обставин, з якими положення чинного процесуального законодавства України передбачають можливість застосування заходів забезпечення позову.
На чому наголошує відповідач за клопотанням про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, звертаючись з заявою про забезпечення позову позивач повинен був обґрунтувати ймовірність утруднення виконання рішення або його (рішення) невиконання у разі невжиття судом заходів до забезпечення позову. Відповідач зазначає, що на противагу зазначеному позивачем, всупереч статтями 74, 76, 77, 136, 137 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів, з якими закон пов'язує доцільність застосування заходів забезпечення позову. Водночас, навпаки, арешт коштів призводить до перешкод у здійсненні господарської діяльності підприємства-відповідача та погіршує майновий стан останнього, оскільки арешт коштів не дає змоги відповідачу, в тому числі виплачувати заробітну плату працівникам та сплачувати податки, обов'язкові платежі, сплата яких має пріоритет перед іншими зобов'язаннями, інші фінансові інструменти господарської діяльності.
При цьому, суд вважає безпідставними та невмотивованими обґрунтування клопотання про скасування заходів забезпечення в частині унеможливлення здійснення обов'язкових платежів та заробітної плати через накладений судом арешт на кошти підприємства-відповідача з огляду на наступне.
Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини п'ятої статті 97 Кодексу законів про працю, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Частиною шостою статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, державою гарантовано та законодавчо закріплено право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Згідно з пунктом 2 статті 48 Законом України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 19-1 та 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Тобто рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та для сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається.
Виходячи з вищенаведеного, доводи (підстави клопотання відповідача) з зазначеної підстави є юридично неспроможними та відхиляються судом.
Водночас, суд погоджується з рештою аргументів відповідача на обґрунтування клопотання про скасування заходів забезпечення позову, виходячи з наступного.
Суд погоджується з вмотивованістю обґрунтувань клопотання стосовно того, що заява про забезпечення позову повинна відповідати статтями 74, 76, 77, 136, 137 ГПК України.
Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову суд виходив з того, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, яким наведені обставини та надані докази на підтвердження вчинення відповідачем умисних дій, які спрямовані на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі, які в порядку ст. 79 ГПК України, визнані судом більш вірогідними, ніж докази відповідача належного виконання взятих на себе зобов'язань з урахуванням прав позивача. При цьому, суд виходив з того, що суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 15.08.2019р. у справі №15/155-б).
Відтак, заявник відповідного клопотання про скасування заходів до забезпечення позову повинен обґрунтувати належними доказами, що потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.
Так, у поданій відповідачем заяві про скасування заходів забезпечення позову спростовані твердження позивача щодо вчинення відповідачем умисних дій, які спрямовані на істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у даній справі, а саме:
- відповідачем (боржником) спростовано посилання на ту обставину, що проведений аналіз інформаційної бази даних Міністерства юстиції України “Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень” свідчать про вибіркове погашення заборгованості по відношенню до деяких боржників. Так висновок позивача про те, що виконавчі провадження зі статусом “завершенні” - виконанні в повному обсязі є помилковим, оскільки ВП № 62891162 від 09.09.2020 р. було завершено на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 30.09.2020 року за заявою стягувача, та може бути пред'явлено до виконання повторно; ВП № 63075395 від 21.09.2020 року було завершено на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 05.10.2020 року за заявою стягувача, та може бути пред'явлено до виконання повторно; ВП № 62702488 від 03.08.2020 року було також завершено на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувану від 07.09.2020 року за заявою стягувача, та може бути пред'явлено до виконання повторно.
Вказані вище обставини підтверджують, що ці виконавчі провадження було завершено не на підставі їх повного виконання боржником, як вказав заявник, а з інших підстав, тобто дії боржника не підтверджують дискримінаційний характер вказаних дій;
- відповідачем (боржником) спростовано ту обставину, що ДП “Завод “Електроважмаш” веде повноцінну господарську діяльність, при цьому не виконуючи рішення суду винесенні на користь АТ “Юнікон”, адже, на сьогоднішній день, підприємство не здійснює повноцінної господарської діяльності через брак матеріалів для виробництва продукції, заборгованість по заробітній платі та податковим платежам; При цьому, посилання позивача на здійснення відповідачем господарської діяльності (участь у тендерах), в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
Крім того, суд враховує, що у відношенні ДП “Завод “Електроважмаш”, як боржника, відкрите зведене виконавче провадження.
А при виконанні зведеного виконавчого провадження слід враховувати черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутих коштів та черговість розподілу стягнутих з боржника грошових сум:
Так Закону України «Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості:
1) забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;
2) вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника;
3) вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами;
4) вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
5) у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов'язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.
Тобто зведене виконавче провадження та встановлене законом черговість погашення заборгованості у такому провадженні фактично має на меті уникнення зловживань виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам.
Таким чином, накладення арешту на грошові кошти боржника в рамках цієї справи, а не у зведеному виконавчому провадженні може призвести до порушення прав інших стягувачів зведеного виконавчого провадження щодо боржника - ДП “Завод “Електроважмаш”.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в пункті 4 Постанови № 9 від 22 грудня 2006 року “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець, оскільки обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися майном може призвести до незворотніх наслідків.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Suominen v. Finland” від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,).
Приймаючи до уваги те, що відповідачем спростовані обставини покладені в основу задоволення заяви про забезпечення позову та в матеріалах справи відсутні вірогідні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів також не наведені, суд погоджується із позицією відповідача, що позивачем в заяві, поданої в порядку статті 136 Господарського процесуального кодексу, не доведено необхідність застосування заходів забезпечення позиву у вигляді накладення арешту на грошові кошти.
Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює як підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, так й скасування вжитих заходів, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування правового механізму, охопленого статтею 145 Господарського процесуального кодексу України, для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2020 року по справі № 922/2441/20.
Керуючись статтями 42, 140, 145, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області
1. Клопотання Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (вх. № 26562 від 13.11.2020) задовольнити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову по справі № 922/2441/20, вжиті на підставі ухвали господарського суду Харківської області від 11.11.2020 року.
Ухвала набирає чинності в порядку приписів ч.1 ст. 235 ГПК України з моменту її прийняття
Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду в порядку приписів ст. 256 - 258 ГПК України.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано "23" листопада 2020 р.
Суддя М.І. Шатерніков