ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 916/354/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення господарського суду Одеської області від 14.04.2020, суддя в І інстанції Гут С.Ф., повний текст якого складено 21.04.2020 в м. Одесі
у справі № 916/354/20
за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1
про: стягнення 101 432,44 грн.
У лютому 2020 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 98 646,80 грн., а також суми сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів у розмірі 2785,64 грн., а всього у розмірі 101 432,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що Моторне (транспортне) страхове бюро України в силу положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", здійснивши виплату страхового відшкодування, отримало право на звернення із регресним позовом до власника транспортного засобу, який заподіяв шкоду.
ВЧ НОМЕР_1 не визнала позов посилаючись на те, що відповідно до постанови Малиновського районного суду м. Одеса від 26.07.2018 у справі № 521/11614/18 водія автомобіля ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому завдана шкода має відшкодовуватися саме ним. Також відповідач зазначав, що автомобіль “Мерседес-Бенц” військовий номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , закріплений за Військовою частиною НОМЕР_1 на праві оперативного управління, і що огляд пошкодженого транспортного засобу було проведено з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 (зі змінами), без повідомлення відповідача. Щодо позовних вимог про стягнення суми сплачених витрат у розмірі 2785,64 грн., відповідач вважав, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження цього.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2020 позов задоволено. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро суму сплаченого відшкодування у розмірі 98 646 грн. 80 коп., суму сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 2 785 грн. 64 коп. та витрати по сплаті судового у розмірі 2 102 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 , який керував автомобілем “Мерседес-Бенц”, реєстраційний номер НОМЕР_2 , є винним у скоєнні ДТП за участю автомобіля Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 . В результаті ДТП, що сталася 19.06.2018р., автомобілю Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_3 було завдано пошкодження, що коштувало 98 646,80грн., із яких МТСБУ, з підстав того, що цивільно-правова відповідальність відповідача, як володільця автомобіля “Мерседес-Бенц” реєстраційний номер НОМЕР_2 , не застрахована, відшкодувало ОСОБА_2 - 98 646,80грн. За таких обставин, господарський суд вважав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми відшкодування в розмірі 98 646,80грн. та суму сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 2 785,64грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як необґрунтоване та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник наводить ті ж самі доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.06.2018р. о 08:50 хв. на 230 км + 500 м автомобільної дороги “Київ-Одеса” відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю двох транспортних засобів: «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та “Volkswagen Passat”, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої автомобіль “Volkswagen Passat” отримав механічні пошкодження, що підтверджується довідкою Південного територіального управління військової служби правопорядку від 03.12.2019 № 6973/4.
Згідно з інформацією наявною в цій довідці № 6973/4, транспортний засіб «Mersedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , обліковується за Військовою частиною НОМЕР_1 , на момент скоєння ДТП договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладений не був, водій - військовослужбовець ОСОБА_1 на автомобілі «Mersedes-Benz» виконував службове завдання за призначенням.
ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 , військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 26.07.2018р. у справі №521/11614/18, яка набрала законної сили, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
19.06.2018 ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, в якій повідомив про дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 19.06.2018 за участю транспортного засобу “Volkswagen Passat”, реєстраційний номер НОМЕР_3 , та «Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , та завдання йому шкоди автомобілем «Mersedes-Benz», під керуванням ОСОБА_1 , власником якого є військова частина НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована.
Також, 04.08.2018 ОСОБА_2 звернувся до МТСБУ з заявою про здійснення йому відшкодування завданої шкоди шляхом перерахування грошових коштів на його рахунок у банку (зареєстровано 07.08.2018 за № 25526).
З наявного в матеріалах справи полісу АМ/7361681 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів (код страховика 078) вбачається, що страхувальником є ОСОБА_2 , забезпечений транспортний засіб - Volkswagen Passat н/з НОМЕР_3 .
Згідно з витягом з централізованої бази даних МТСБУ «Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , пошук наявності чинного договору внутрішнього страхування не дав результатів. Тобто, на час скоєння ДТП власник транспортного засобу «Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже транспортний засіб «Mersedes-Benz, Е200», державний номер НОМЕР_2 , не був застрахований згідно з вимогами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
За змістом звіту 09/07-76 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Volkswagen Passat», державний номер НОМЕР_3 , від 21.07.2018, протоколу огляду транспортного засобу від 09.07.2018, вартість (розмір) матеріального збитку завданого власнику вищевказаного автомобіля, становить 199 306,80грн.
У зв'язку із тим, що ринкова вартість пошкодженого колісного транспортного засобу до ДТП складала 199 606,80грн., вартість в пошкодженому стані 100 660 грн., а вартість відновлювального ремонту становить 353 820,64грн., відділом експертиз МТСБУ виконано розрахунок розміру регламентної виплати, яка склала 98 646,80грн. (різниця між вартістю до та після ДТП).
На виконання вимог ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на підставі заяви ОСОБА_2 , Моторне (транспортне) страхове бюро України видало наказ „Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 ” від 23.08.2018 № 8131 по справі № 50836, яким вирішено здійснити виплату потерпілому 98 646,80 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
На виконання наказу від 23.08.2018 № 8131 по справі № 50836 позивач перерахував на рахунок заявника ОСОБА_2 , зазначений у його заяві, грошові кошти у сумі 98 646,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23.08.2018 № 992705.
Також, згідно платіжних доручень №992641 від 21.08.2018р. та №9933895 від 19.09.2018р., МТСБУ сплатило грошові кошти у розмірі 2 785,64грн. за послуги аварійного комісара (експерта) та врегулювання страхового випадку по справі №50836.
Отже, МТСБУ виконало покладений на нього законом обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Вважаючи, що після сплати ним потерпілому коштів страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 98 646,80 грн., а також суми сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів у розмірі 2785,64 грн.
Апеляційний суд погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком місцевого суду про задоволення заявлених МТСБУ позовних вимог, з огляду на таке.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Судом установлено, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , на момент вчинення ДТП застрахована не була.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення грошових коштів в порядку регресу з власника автомобіля, водій якого визнаний винним у ДТП, у зв'язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.
Відповідно до пунктів 39.1, 39.2.1 статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам; основними завданнями Моторно (транспортного) страхового бюро України є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
За змістом пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторно (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У пункті 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що Моторно (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
В силу пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
За приписами статті 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
В силу статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
У структурі Збройних сил України є, зокрема, військові частини.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Статтею 10 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Згідно з статтею 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.
За приписами статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
Статтею 137 Господарського кодексу України визначено що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.
Як встановлено судом, станом на момент вчинення ОСОБА_1 ДТП транспортний засіб «Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , був закріплений за Військовою частиною НОМЕР_1 на праві оперативного управління, а сам ОСОБА_1 є військовослужбовцем вказаної військової частини.
Зазначені обставини встановлені в ході розгляду адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення ДТП та підтверджуються постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 26.07.2018 у справі №521/11614/18, а також іншими матеріалами справи, дослідженими судом.
За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що відповідальність за шкоду, заподіяну автомобілем «Mersedes-Benz», державний номер НОМЕР_2 , має нести саме відповідач, як юридична особа, з винних неправомірних дій водія якої сталася ДТП, оскільки цивільно-правова відповідальність особи, що керувала вищезазначеним автомобілем за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, на момент ДТП застрахована не була.
Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що завдана шкода має відшкодовуватися саме ОСОБА_1 .
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1191 Цивільного кодексу України Моторне (транспортне) страхове бюро України, сплативши страхове відшкодування, набуло право регресу до власника транспортного засобу, винного у ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Як встановлено судом, у зв'язку із настанням події, передбаченої п. п. “а” п. 41.1. Закону, МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі ОСОБА_2 в розмірі 98 646,80грн., згідно платіжного доручення №992705 від 23.08.2018р.
Окрім цього, згідно платіжних доручень №992641 від 21.08.2018р. та №993389 від 19.09.2018р., МТСБУ сплатило також за послуги аварійного комісара (експерта) та врегулювання страхового випадку по справі №50836 грошові кошти у розмірі 2 785,64грн.
Розмір страхового відшкодування в сумі 98646,80 грн та факт її сплати позивачем водію автомобіля “Volkswagen Passat”, державний номерний знак НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , а також розмір послуг аварійного комісара (експерта) та врегулювання страхового випадку по справі №50836 в сумі 2785,64 грн. та факт їх сплати підтверджуються звітом № 09/07-76 від 21.07.2018, платіжним дорученням № 992705 від 23.08.2018, актами надання послуг № 1997 від 07.08.2018, № АО712 від 28.08.2018, платіжними дорученнями №992641 від 21.08.2018 та №993389 від 19.09.2018.
Отже, в даному випадку Військова частина НОМЕР_1 , як власник транспортного засобу, є відповідальною за відшкодування позивачу понесених ним витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.
За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 98 646,80 грн., а також суми сплачених витрат на встановлення розміру збитку та збір документів у розмірі 2785,64 грн., а всього у розмірі 101 432,44 грн.
В силу вимог частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України)
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 78, 79 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України забезпечення судового процесу доказами покладено виключно на сторони у справі.
Стаття 91 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Твердження скаржника про те, що огляд пошкодженого транспортного засобу здійснювався за відсутності представника відповідача, що є порушенням пункту 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки згідно з вказаною Методикою виклик сторін на огляд транспортного засобу не є обов'язковим, а здійснюється лише у разі потреби, якщо така виникає.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 3153 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 14 квітня 2020 року у справі № 916/354/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Філінюк І.Г.