ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
19 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2317/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача: Кравченко А.М.
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.03.2020, суддя в І інстанції Олейняш Е.М., повний текст якого складено 31.03.2020 в м. Миколаєві
у справі № 915/2317/19
за позовом: Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція”
до відповідача: виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області
про стягнення збитків в сумі 391 026 грн.
У листопаді 2019 року Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі - Виконком) про стягнення збитків у сумі 391 026 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що у зв'язку з відмовою Виконкому здійснити корегування встановлених тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення після внесення з 01.01.2018 змін у ст. 255.1 Податкового Кодексу України, а саме врахувати у структурі цих тарифів відшкодування позивачеві рентних платежів у розмірі більшому, ніж було встановлено рішенням Виконкому від 17.04.2018 № 91, позивач поніс збитки у розмірі 391 026 грн.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.03.2020 року у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ДП «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим.
Як вбачається з апеляційної скарги позивача, її зміст практично дослівно відтворює зміст мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19 з аналогічним предметом спору між тими же сторонами і в якій спір не вирішувався по суті та містить один лише довід про те, що ДП «НАЕК «Енергоатом» заявляючи вимогу про стягнення збитків, не заявляє позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України, заявлені у позові вимоги, мають вирішуватися за правилами господарського судочинства, що в даному випадку напряму залежить від суб'єктного складу учасників спору.
У відзиві на апеляційну скаргу Виконком заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим, вказуючи при цьому ті ж самі доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” має ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення від 09.04.2015 серії АЕ № 287995. Южно-Українська атомна електрична станція (далі- ВП «Южно-Українська АЕС»), як відокремлений підрозділ цього державного підприємства, на договірній основі надає послугу з централізованого водопостачання та водовідведення споживачам у м. Южноукраїнську. Вартість наданої послуги оплачується споживачами відповідно до діючих тарифів, встановлених для ВП «Южно-Українська АЕС» уповноваженим органом.
Так, 01.09.2017 року ВП «Южно-Українська АЕС» звернувся із заявою (лист № 54/12508 від 01.09.2017) до Виконкому як органу, уповноваженого на встановлення тарифів, надавши економічно обґрунтовані витрати на надання послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з усіма розрахунковими матеріалами для встановлення відповідних тарифів споживачам у м. Южноукраїнську на 2017 рік.
Рішенням Виконкому від 17.04.2018 № 91 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в місті Южноукраїнську» для ВП «Южно-Українська АЕС» встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання в наступних розмірах:
- для споживачів, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання - 6, 92 грн. за 1 куб. м. без ПДВ;
- для споживачів, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання - 8, 38 грн. за 1 куб. м. без ПДВ.
Структура тарифів наведена у додатку.
Додатком до вказаного рішення Виконкому є «Структура тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом».
Вказуючи на те, що зазначені тарифи згодом вже не забезпечували для ВП «Южно-Українська АЕС» відшкодування всіх тих витрат, які підприємство несло надаючи дану послугу, 22.08.2018 ВП «Южно-Українська АЕС» звернувся до Виконкому, як до органу уповноваженого на встановлення тарифу на централізоване водопостачання, з листом № 51/13985, в якому позивач посилаючись на Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою КМУ від 01.06.2011 року № 869, зазначив, що направляє заяву про корегування діючих тарифів на централізоване водопостачання та просив розглянути матеріали та встановити тарифи для ВП «Южно-Українська АЕС» згідно з наданим розрахунком в установлені порядком терміни.
Як вбачається з доданого до заяви обґрунтування щодо зміни тарифів підставою для корегування тарифів на послуги з централізованого водопостачання, які надає ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» є включення до розрахунку уточнених обсягів витрат за статтею «Загальновиробничі витрати» в частині рентної плати за спеціальне використання води. Враховуючи зміну розміру податкових зобов'язань, у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України, позивачем здійснено розрахунок планованих витрат на сплату рентної плати за спеціальне використання води. З урахуванням відкорегованих витрат на сплату рентної плати планована собівартість питного водопостачання, за даними позивача, зросла на 7, 4 % та дорівнює 7, 83 грн. за 1 куб. м. Тарифи на централізоване водопостачання з урахуванням виконаного позивачем корегування планованих загальновиробничих витрат мають становити:
- для споживачів, які є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання - 7, 44 грн. за 1 куб. м. без ПДВ;
- для споживачів, які не є суб'єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання - 9, 01 грн. за 1 куб. м. без ПДВ.
У відповідь на це звернення, листом від 06.09.2018 № 15/02-34/2570 Виконком повідомив позивача про те, що за результатами розгляду наданих розрахунків щодо корегування тарифу на послуги з централізованого водопостачання та у зв'язку зі значним підвищенням рентної плати за спеціальне використання води для ВП «Южно-Українська АЕС», що суттєво впливає на збільшення розміру тарифу, Виконком звернувся до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та до Державної фіскальної служби України з листом щодо надання роз'яснень стосовно зменшення розміру рентної плати у зв'язку з тим, що основним споживачем вироблених ВП «Южно-Українська АЕС» послуг є житлово-комунальне господарство КП ТВКГ, яке придбаває послуги водопостачання для подальшого надання їх населенню. Також у листі Виконком зазначив, що після отримання відповіді буде оприлюднено відповідний проект рішення щодо корегування тарифу на послуги з централізованого водопостачання.
Листом від 17.12.2018 № 16977/10/14-29-12-03-2 Головне управління ДФС у Миколаївській області надало ВП «Южно-Українська АЕС» роз'яснення щодо справляння рентної плати за спеціальне використання води, за змістом яких положеннями ст. 255 ПК України не передбачено умов звільнення від оподаткування рентною платою обсягів води, які реалізовані іншому суб'єкту господарювання - вторинному водокористувачу (у разі здійснення первинним водокористувачем ВП ЮУ АЕС поставки води іншому суб'єкту господарювання - вторинному водокористувачу КП «ТВКГ», яка в подальшому відпускається населенню).
Листом від 15.02.2019 року № 3433/5/99-99-12-02-03-16 Державна фіскальна служба України надала Виконкому роз'яснення, відповідно до яких при обчисленні податкових зобов'язань з рентної плати за обсяги води, які реалізовані Ліцензіатом (ВП ЮУ АЕС ДП НАЕК «Енергоатом») Підприємству (КП ТВКГ) - суб'єкту господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, застосовується коефіцієнт 1. Водночас, за обсяги води, які використовує Ліцензіат на власні технологічні потреби, включаючи втрати та витрати для забезпечення провадження господарської діяльності з вироблення та надання послуг з централізованого водопостачання, Ліцензіат при обчисленні податкових зобов'язань з рентної плати застосовує коефіцієнт 0,3.
Посилаючись на вищевказані роз'яснення Державної фіскальної служби України, Виконком листом від 11.03.2019 року № 15/02-34/829 повідомив ВП «Южно-Українська АЕС» про те, що надані ним з листом від 22.08.2018 № 51/13985 розрахунки корегування тарифів на централізоване водопостачання є економічно необґрунтованими та виклав прохання доопрацювати розрахунки корегування тарифу з урахуванням роз'яснень ДФС України.
У відповідь на це звернення позивач надіслав відповідачеві листа від 27.03.2019 № 51/5132, в якому висловив свою незгоду з визначеними Державною фіскальною службою України коефіцієнтами.
Таким чином, між сторонами у справі виник спір щодо розміру економічно обґрунтованого тарифу.
Судом апеляційної інстанції установлено, що предметом розгляду у даній справі є вимога ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» про стягнення з Виконкому збитків у розмірі 391 026 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач вказує те, що після внесення з 01.01.2018 змін у ст. 255.1 Податкового кодексу України розмір відшкодування позивачеві рентних платежів, урахованих у тарифі на централізоване водопостачання та водовідведення повинен був збільшитись до 2 024 276,29 грн, натомість рішенням Виконкому від 17.04.2018 № 91 було встановлено тарифи на централізоване водопостачання та водовідведення з урахуванням у їх структурі відшкодування позивачеві рентних платежів у меншому розмірі - 393,3 тис. грн.
На підтвердження факту декларування податкового зобов'язання з рентної плати за звітний період (перший квартал 2019 року) зі спеціального використання води ВП «Южно-Українська АЕС» в межах дозволу на спецводокористування № УКР 670А/НИК від 19.09.2016 року на суму 555 795, 03 грн. позивачем подано до матеріалів справи податкову декларацію з рентної плати.
В Розрахунку № 2 з рентної плати за спеціальне використання води (додаток № 5 до податкової декларації) відображено податкове зобов'язання в розмірі 555 795, 03 грн. Ставка рентної плати 63, 97 грн.
Позивач стверджує, що в межах дозволу на спеціальне водокористування № УКР 670А/НИК у першому кварталі 2019 року ВП «Южно-Українська АЕС» забрано води з річки Південний Буг 868 837 куб. м., з яких частина використана для власних потреб, а частина обсягом 620 706,00 куб. м. відпущена стороннім споживачам. З вказаного обсягу позивач сплатив не враховані в тарифі рентні платежі у розмірі 63, 97 грн. за 100 куб. м. (ставка рентної плати визначена статтею 255.5.1 Податкового кодексу України).
На підтвердження факту відпущеного стороннім споживачам об'єму води в кількості 620 706 куб. м. позивачем подано суду акти витрат питної води та акти звірки взаємних розрахунків по водопостачанню та водовідведенню, покази лічильників води за період з січня 2019 року по березень 2019 року.
Виходячи з вищевказаних даних, позивачем здійснено наступний розрахунок:
(І квартал = 620 706 куб. м./100*63, 97 грн.) = 397 065, 62 грн.
Проте, як вказує позивач у позовній заяві, оскільки на адресу відповідача направлялась інформація щодо компенсації лише 391 026 грн. (підтверджується первинними документами витрат питної води), викладене, на думку позивача, свідчить про те, що сума збитків, яка підлягає стягненню з Виконкому на даний час становить 391 026 грн., яка і є предметом спору у даній справі.
Детальний розрахунок компенсації втрат обчислений позивачем, міститься в матеріалах справи, з якого вбачається, що позивачем при розрахунку застосовано розрахункові економічно обґрунтовані тарифи, які здійснено самим позивачем та які направлялись відповідачу для розгляду та затвердження разом із заявою про корегування тарифів.
Позивач зазначає, що відмова Виконкому у встановленні нових тарифів мала наслідком понесення позивачем неврахованих в тарифі витрат у вигляді обов'язкових платежів, а саме сплати рентної плати в сумі 391 026 грн., що порушує права позивача та стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Відмовляючи у позові місцевий господарський суд на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що недоведення суду належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі встановлення тарифу у розмірі нижчому від економічно обґрунтованого виключає відшкодування збитків.
Колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених ДП «НАЕК «Енергоатом» позовних вимог, з огляду на таке.
Правовідносини, які виникли між сторонами в даному випадку пов'язані з бездіяльністю органу місцевого самоврядування, яка полягає у невстановлені тарифу на централізоване водовідведення, що регулюється нормами глави 82 Цивільного Кодексу України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" № 869 від 01.06.2011 р.
Нормами ст. 144 Господарського кодексу України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, у тому числі, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні норми про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди наведено, зокрема, у ст. ст. 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
Норми ст. 19 Конституції України встановлюють обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 ЦК України закріплено спеціальний випадок відшкодування шкоди, що має певні особливості порівняно з загальними правилами про деліктну відповідальність, отже, зазначеною правовою нормою встановлено відповідальність за завдання шкоди особливим суб'єктом, здійснення ним особливих функцій, тощо. Суб'єктом відповідальності за даною статтею є держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодовують шкоду, завдану безпосереднім заподіювачем шкоди - органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим та органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 р. у справі № 910/906/18.
Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.
Таким чином, протиправна поведінка (бездіяльність) має бути встановлена господарським судом та входить в коло доказування у даній справі.
Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі №902/320/17).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: 1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; 3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець має право розробляти і подавати на затвердження розрахунки щодо рівня цін/тарифів на житлово-комунальні послуги першої і другої групи (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з статтею 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України (такий порядок встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869). Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" № 869 від 01.06.2011 р., з метою забезпечення єдиного для всіх регіонів підходу до формування тарифів у сфері житлово-комунальних послуг постановлено затвердити, зокрема, Порядок формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення (далі - Порядок).
Пунктом першим Порядку визначено, що цей Порядок визначає механізм формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Пунктом 2 Порядку встановлено, що цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку таких тарифів.
Відповідно до п. 34 Порядку розгляд розрахунків тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, поданих ліцензіатом, здійснюється уповноваженим органом протягом одного календарного місяця, а у разі коригування тарифів - протягом десяти календарних днів з дня отримання відповідної заяви у порядку, встановленому Мінрегіоном.
Відповідно до п. 36 Порядку розрахунок втрат ліцензіатів, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом (далі - втрати ліцензіатів), здійснюється ліцензіатом.
Розмір втрат ліцензіатів визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом на надання відповідного обсягу централізованого водопостачання та водовідведення протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 34 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення.
Витрати, на основі яких визначаються втрати ліцензіатів, розраховуються згідно з вимогами цього Порядку за окремими складовими тарифів, вартість яких змінюється на загальнодержавному рівні.
Відповідно до п. 37 Порядку розрахунок розміру втрат ліцензіатів подається на погодження уповноваженому органу протягом десяти календарних днів з дня введення в дію тарифів.
Уповноважений орган погоджує зазначений розрахунок протягом одного календарного місяця.
Уповноважений орган може відмовити у погодженні розміру втрат ліцензіату лише у випадку, коли вони є необґрунтованими, розрахунок здійснено на основі недостовірних даних або такий розрахунок втрат поданий на погодження з порушенням строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Відповідно до п. 38 Порядку втрати ліцензіатів включаються до складу тарифів під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.
У разі коли відшкодування втрат ліцензіатів здійснюється за рахунок місцевого бюджету, ліцензіат під час наступного (чергового) звернення до уповноваженого органу за встановленням тарифів подає разом з розрахунками, підтвердними матеріалами і документами копію рішення уповноваженого органу, яким передбачено відповідні видатки у місцевому бюджеті, та зазначає про це у заяві про встановлення тарифів.
Відповідно до п. 39 Порядку у разі включення втрат ліцензіатів до складу тарифів уповноважений орган встановлює тарифи з урахуванням втрат ліцензіатів, визначаючи при цьому період їх дії, а також тарифи, які повинні застосовуватися після закінчення періоду відшкодування втрат ліцензіатів.
Відповідно до п. 41 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів у період, протягом якого проводиться відшкодування втрат ліцензіатів, уповноважений орган здійснює їх перерахування на основі наданих ліцензіатом розрахунків, враховуючи частину втрат, яка відшкодована, та частину втрат, яка підлягає відшкодуванню в подальшому.
Відповідно до п. 42 Порядку під час перегляду (у тому числі коригування) тарифів уповноважений орган аналізує структуру тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення в частині відповідності/невідповідності фактичних витрат, понесених на надання відповідного обсягу послуг протягом планованого періоду, та витрат, які було враховано у встановлених тарифах, і за результатами такого аналізу здійснює перерахування тарифів (у разі відхилення відповідних показників).
Відповідно до п. 49 Порядку для встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення ліцензіат подає уповноваженим органам у друкованому і електронному вигляді заяву та розрахунки тарифів на планований період за встановленими такими органами формами з відповідними розрахунками, підтвердними матеріалами і документами, що використовувалися під час їх проведення.
З аналізу положень вищевказаного Порядку вбачається, що ліцензіат, який здійснює господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення, має право на відшкодування втрат, які виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення уповноваженим органом. Розрахунок втрат ліцензіатів здійснюється ліцензіатом, а розмір визначається виходячи з витрат, понесених ліцензіатом на надання відповідного обсягу централізованого водопостачання та водовідведення протягом періоду, який починається з дня подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дня введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів (але не більше періоду, визначеного у пункті 34 цього Порядку), встановлення та їх оприлюднення. Розрахунок розміру втрат ліцензіатів подається на погодження уповноваженому органу. Дані втрати включаються до складу тарифів під час наступного (чергового) перегляду уповноваженим органом цих тарифів, крім випадку, коли відшкодування таких втрат здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.
Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 17.04.2018 року № 91 встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, які надає ВП «Южно-Українська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» споживачам в місті Южноукраїнську. Рішення в силу положень ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є обов'язковим до виконання всіма суб'єктами (рішення стосується невизначеного кола осіб).
У наступному, в зв'язку зі змінами в податковому законодавстві, позивач звернувся до відповідача із заявою від 22.08.2018 року про корегування тарифів. Проте, установивши на підставі роз'яснень Державної фіскальної служби України викладених у листі від 15.02.2019 року № 3433/5/99-99-12-02-03-16, що позивачем надано економічно необґрунтовані тарифи, відповідач відмовив позивачу у встановленні нових тарифів, запропонувавши доопрацювати розрахунки та подати їх на затвердження, чого позивачем не було зроблено.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем зазначено обставини щодо порушення відповідачем прав позивача, яке полягає у встановленні органом місцевого самоврядування тарифу нижчому від економічно обґрунтованого розміру, у зв'язку з чим позивачу завдано збитки, які полягають у різниці між затвердженим та економічно обґрунтованим тарифом.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.
Отже, вимога про відшкодування різниці в розмірі затвердженого тарифу та економічно обґрунтованого тарифу вимагає встановлення обставин протиправності рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування. Тобто, відшкодування вищевказаної різниці в тарифі можливе за умови доведення як факту протиправності дій або бездіяльності органу місцевого самоврядування, так і факту встановлення вказаним органом економічно необґрунтованих тарифів.
Встановлення органом місцевого самоврядування економічно необґрунтованого тарифу потребує дослідження у даному випадку обставин неправомірності бездіяльності цього органу, яка полягає у невстановленні тарифу на централізоване водовідведення та у невключенні до загальновиробничих витрат підприємства витрат на сплату рентної плати за спеціальне водокористування, встановлення розміру коефіцієнту, який повинен застосовуватись при визначенні рентної плати, як і безпосередньо встановлення самого числового значення економічно обґрунтованого тарифу.
Разом з тим, судом установлено, що під час процедури корегування тарифу між сторонами виник спір щодо застосування коефіцієнту, який повинен застосовуватись при визначенні рентної плати, що суттєво впливає на розмір (числове значення) економічно обґрунтованого тарифу.
Спори з приводу рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зокрема щодо встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Відтак, господарський суд в межах даної справи не встановлює порядок дотримання процедури корегування тарифів, сам розмір економічно обґрунтованого тарифу тощо, оскільки це виходить за межі компетенції господарських судів.
Водночас, позивачем не подано суду доказів звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправною поведінки (бездіяльності) Виконкому щодо невстановлення ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Южно-Українська АЕС» у строки, визначені Порядком, економічно обґрунтованого тарифу на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.
Посилаючись на протиправність дій відповідача, які порушили права та законні інтереси державного підприємства, позивач фактично стверджує про протиправну бездіяльність відповідача під час корегування тарифу, що спричинило збитки позивачу, які, на думку позивача, підтверджуються документами щодо декларування податкового зобов'язання з рентної плати (податкові накладні) та документами на підтвердження факту обсягів наданих послуг за спірний період (акти витрат питної води, акти звірки взаємних розрахунків, покази лічильників води), при цьому без доведення належними та допустимими доказами розміру економічно обґрунтованого тарифу.
Отже, правильним є висновок місцевого суду про те, що не доведення належними та допустимими доказами у справі факту вчинення відповідачем протиправної поведінки у формі встановлення тарифу у розмірі нижчому від економічно обґрунтованого виключає відшкодування збитків, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволені бути не можуть.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що заявлені у даному позові вимоги були розглянуті судом першої інстанції за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб'єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів, і спору щодо підвідомчості цього спору господарським судам між сторонами не має, а тому викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника, що заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами господарського судочинства, є недоречним.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, отже, оскаржуване рішення скасуванню або зміні не підлягає.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 17 596,16 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Миколаївської області від 12 березня 2020 року у справі № 915/2317/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южноукраїнська атомна електрична станція” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 23.11.2020р.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Поліщук Л.В.
Філінюк І.Г.