Справа № 146/663/18
"23" листопада 2020 р. Томашпільський районний суд Вінницької області
в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.
з участю секретаря Бойко Т.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Томашпіль цивільну справу
ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Олександрівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області,
ОСОБА_2
вимоги позивача: про визначення права власності на спадкове майно
представник позивача: адвокат Щетніцький В.С., адвокат Семко В.М.
представник відповідача, Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області: Чувпенюк В.О.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ним право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті матері ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку розташовану на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №138046.
Даний позов обґрунтовано наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Олександрівка Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_3 - мати позивача.
Після її смерті залишилося спадкове майно - земельна ділянка, що розташована на території Олександрівської сільської ради, - державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 138046.
Позивач відмічає, що ще за життя 11 серпня 2003 року мати склала заповіт, яким заповіла все своє майно йому та сестрі ОСОБА_2 .
Позивач вказує, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 та спадщину фактично прийняв. Позивач наголошує, що звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але через те, що відсутні правовстановлюючі документи йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності.
07 лютого 2019 року представник позивача, адвокат Щетніцький В.С. надіслав до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району, що належала його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Олександрівка Томашпільського району Вінницької області та зобов'язати Олександрівську сільську раду Томашпільського району Вінницької області передати в натурі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, що входила до складу спадщини визнаної відумерлою, згідно рішення Томашпільського районного суду Вінницької області.
Вказана заява обґрунтована наступним.
Під час підготовчого судового засідання представник відповідача заперечив проти позову та приєднав до справи рішення Томашпільського районного суду від 03 липня 2017 року, яким визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 до складу якої входить земельна ділянка площею 3,6301 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом має право на земельну ділянку площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району та входила до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , що визнана судом відумерлою.
Земельна ділянка ОСОБА_3 площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району збереглася в натурі, а відповідно позивач має право також й вимагати передати її в натурі.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 08 травня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 06 вересня 2018 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 06 вересня 2018 року підготовче засідання у справі відкладено на 25 вересня 2018 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 25 вересня 2018 року підготовче засідання у справі відкладено, залучено до участі в справі співвідповідача.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 18 січня 2019 року підготовче засідання у справі відкладено на 11 лютого 2019 року.
07 лютого 2019 року представником позивача надіслано до суду заяву про збільшення позовних вимог.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 11 лютого 2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 23 квітня 2019 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 23 квітня 2019 року провадження у справі зупинено.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 24 вересня 2020 року провадження у справі відновлено, справу призначено до розгляду на 04 листопада 2020 року.
Ухвалою Томашпільського районного суду від 04 листопада 2020 року розгляд справи відкладено на 23 листопада 2020 року.
Доводи учасників справи.
В судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з'явився, однак представник позивача, адвокат Семко В.М. направив на адресу суду заяву, згідно якої справу просить розглянути без його участі, та без участі позивача, позовні вимоги підтримує, попросить їх задовольнити.
Представник відповідача, Олександрівської сільської ради в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду заяву, в якій зазначив, що справу просить розглянути без його участі, позовні вимоги визнає та не заперечує проти їх задоволення.
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання неодноразово не з'являлася, про причини неявки не повідомляла, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Згідно ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України, встановлено обов'язок учасників судового процесу повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Враховуючи положення даної норми, суд визнає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.
Суд, розглянувши заяви сторін, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з'ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).
Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Олександрівка Томашпільського району Вінницької області померла ОСОБА_3 (а.с.6)
До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.
Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в день смерті спадкодавця ОСОБА_3 .
В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Прийняття спадщини - це акт, який поширюється на всі об'єкти спадкування водночас і свідчить про бажання скористатися правом на спадщину. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.
Факт родинних відносин між спадкодавцем і спадкоємцем підтверджується свідоцтвом про народження останнього.
Відповідно до заповіту від 11 серпня 2003 року, ОСОБА_3 усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті заповіла ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.7)
Отже, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.1255 ЦК України, нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Згідно ч.1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з копією рішення Верховного Суду у справі №146/619/17 судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, яке складається із земельної ділянки розміром 3,6301 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 за заповітом є її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після смерті матері ОСОБА_1 спадщину не прийняв, оскільки на день смерті з нею не проживав та не брав участі у її похованні.
Як вбачається зі ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема прийняття спадщини.
Як вбачається із копії державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 138046, даний державний акт видано 14.03.2003 року на підставі розпорядження Томашпільської районної державної адміністрації від 04 лютого 2003 року №45 та відповідно до нього ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,6301 га, що розташована на території Олександівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастровий номер: 0523980300050000036. (а.с.9)
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.
Згідно відповіді державного нотаріуса Томашпільської державної нотаріальної контори на заяву ОСОБА_1 від 04.05.2018 року, останньому відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу.(а.с.13)
Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.
Як вбачається із відповіді Державного нотаріального архіву Вінницької області, на ухвалу суду, спадкову справу після смерті ОСОБА_3 не виявлено.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року, у випадку якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Оскільки ОСОБА_1 спадщину не прийняв, так як не знав про наявність заповіту, суд вважає причини пропуску строку на прийняття спадщини поважними.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ч.2 ст. 1280 ЦК України, якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Як встановлено з копії рішення Верховного Суду у справі №146/619/17, рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , до складу якої входить земельна ділянка площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, яка посвідчена державним актом на право приватної власності на землю серії ВН № 138046.
Відповідно до копії рішення Верховного Суду у справі №146/619/17, вказане рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2019 року скасовано. (а.с.81-91)
Таким чином вимога позивача про зобов'язання Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області до передачі в натурі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 3,6301 га, що знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, що входила до складу спадщини, визнаної відумерлою, згідно рішення Томашпільського районного суду Вінницької області, не підлягає до задоволення, оскільки рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 03 липня 2017 року, яким визнано відумерлою спадщину після смерті ОСОБА_3 , в тому числі вказану земельну ділянку, було скасовано.
Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За наведених обставин, враховуючи, що позивачем доведено, що він є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , відповідачем, Олександрівською сільською радою визнано позовні вимоги ОСОБА_1 , визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'являлася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, суд вважає, що за ОСОБА_1 може бути визнано в порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , що складається із земельної ділянки площею 3,6301 га, що розташована на території Олександівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.
Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 720 гривень (а.с.1), а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 360 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 220, 328, 396, 640, 657, 1216-1218, ч. 1 ст. 1220, ст. 1221, ч. 1 ст. 1222, ч. 1 ст.. 1225, ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 5 ст. 1268 ЦК України, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141, 163, 200, 263, 265, 293, 315, 354 ЦПК України, суд,-
Збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 до Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, ОСОБА_2 , про визначення права власності на спадкове майно задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку, яка належала його покійній матері ОСОБА_3 , а саме на земельну ділянку площею 3,6301 га розташовану на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №138046, кадастровий номер: 0523980300050000036.
В іншій частині збільшеного позову відмовити.
Повернути ОСОБА_1 п'ятдесят відсотків сплаченого за квитанцією № 9, від 25.04.2018 року, а саме в сумі 360 грн (триста шістдесят гривень).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Валківським РВ УМВС України в Харківській області, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Олександрівська сільська рада Томашпільського району Вінницької області, адреса: 24220, Вінницька область, Томашпільський район, с.Олександрівка, вул.Пшеничнюка, 3;
відповідач: ОСОБА_2 , адреса: 24220, Вінницька область, Томашпільський район, с.Олександрівка.
Суддя: О. В. Пилипчук