ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 листопада 2020 року м. Київ № 640/7116/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомКомунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"
до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві
провизнання протиправним та скасування припису від 22.03.2019 №314,
До Окружного адміністративного суду міста Києва вернулося Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, в якому просить суд, з урахуванням заяви про зміну підстав позову в частині: визнати протиправним і скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 22.03.2019 №314.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Позовні вимоги вмотивовано протиправністю оскаржуваного припису з огляду на: відсутність у відповідача станом на час проведення перевірки дотримання позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін повноважень щодо її проведення перевірки, оскільки такі повноваження були надані Держпродспоживслужбі та її територіальним органам з 30.03.2019, тобто після проведення перевірки позивача. До указаної дати відповідач мав право лише проводити перевірки з питань дотримання законодавства захисту прав споживачів; неправильні висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства з питань формування, встановлення та застосування державних регульованих цін при наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки: позивач належним чином виконував розпорядження виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з моменту набрання ним чинності до визнання протиправним і скасування відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили 20.12.2018 та не містить вказівки про втрату чинності цим розпорядженням з моменту його прийняття; з 10.06.2018, тобто дня набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №1875-ІV ціна на послугу з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, яку надає позивач не є регульованою, тому може надаватися позивачем за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно, або на договірній основі. або тарифами.
Між позивачем та користувачами послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в установленому порядку укладені договори щодо споживання цієї послуги, ціна якої, розрахована підприємством, не перевищує тариф, що діяв до 10.06.2018. Отже, скасування рішенням суду розпорядження виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 не вплинуло на права та обов'язки сторін за укладеними договорами на утримання будинків та прибудинкових територій і відповідно не є підставою для міни ціни договору; відповідач необґрунтовано дійшов висновку, що протягом періоду з 01.03.2016 по 28.02.2019 у вартість послуг на прибирання прибудинкової території включено прибирання площі, яка на праві повного господарського відання закріплена за КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної від 21.02.2002 №23, оскільки в обґрунтування такого висновку в акті перевірки відповідач не вказав жодного доказу, дослідженого ним, що дало підстави для такого висновку; відповідач безпідставно дійшов висновку про неосвоєння позивачем коштів за період з 01.01.2016 по 31.06.2017, не перевіривши факт використання коштів на кінець року; акт перевірки та оскаржуваний припис не містять в собі аналізу документів, які перевірялись відповідачем і стали підставою для висновків про порушення позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в її задоволенні з огляду на необґрунтованість. Зокрема, зазначив про проведення перевірки позивача в межах повноважень та в порядку, визначеному законодавством, стверджуючи, що всі висновки про порушення позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін є обґрунтованими, тому виданий відповідачем припис про усунення цих порушень є правомірним і підстави для визнання його протиправним і скасування в судовому порядку відсутні.
У відповіді на відзив позивач заперечив щодо доводів відповідача про правомірність оскаржуваного припису, стверджуючи про відсутність доказів, наданих відповідачем, що підтверджують обґрунтованість його висновків про вчинення ним порушень законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Не погоджуючись із доводами відповідача про наявність у нього повноважень щодо проведення перевірки дотримання позивачем вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, позивач вказав на відсутність конкретного закону як акту вищої юридичної сили порівняно з підзаконними актами, який покладає на Держпродспоживслужбу повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та про необхідність надання цих повноважень Держспоживслужбі відповідним законом.
Також позивач додатково зазначив, що оформлення відповідачем результатів перевірки актом, форму якого затверджено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 №965 «Про затвердження уніфікованої форми акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін», не відповідає вимогам законодавства, оскільки після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 10.05.2018 №342 «Про затвердження методик розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а також уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю)», яка набрала чинності 12.06.2018, застосована ним форма акта не підлягає застосуванню відповідачем, а нова уніфікована форма акта Держпродспоживслужбою у визначеному законодавством порядку не розроблена та опублікована не була.
У запереченні на відповідь на відзив відповідач повторно виклав свої доводи про наявність у нього як територіального органу Держпродспоживслужби повноважень щодо проведення вищевказаної перевірки позивача, стверджуючи, що акт перевірки оформлений за формою, затверджено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 №965 «Про затвердження уніфікованої форми акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін», який (наказ) станом на час проведення перевірки був чинним і підлягав виконанню.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) 02.07.2019 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
Відповідач проти зміни підстав позову заперечував, з огляду на пропуск позивачем процесуального строку на звернення до суду із заявою про зміну підстав позову.
Однак позивач, разом із заявою про зміну підстав позову подав клопотання про поновлення причин пропуску процесуального строку. Клопотання обґрунтовано тим, що одна із обставин, на яку він посилається в заяві про зміну предмету позову в обґрунтування заявлених позовних вимог, а саме прийняття Верховним Судом постанови від 12.06.2019 у справі №826/8441/17, виникла лише 12.06.2019. Так, постановою Верховного Суду від 12.06.2019 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №826/8441/17, з урахуванням яких відповідачем прийнято оскаржуваний припис.
Суд погоджується з доводами позивача про поважність причини пропуску строку для звернення із заявою про зміну предмету позову лише в частині, яка стосується такої підстави «відсутній склад правопорушення у інкримінованому відповідачем позивачу правопорушенні щодо формування, встановлення та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, який був затверджений розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, визнаного протиправним і скасованим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018», оскільки указані судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 12.06.2019. Тому в цій частині суд уважає за необхідне поновити позивачу пропущений процесуальний строк та прийняти заяву про зміну предмету позову.
Водночас, суд дійшов висновку, що решта підстав, зазначених позивачем в заяві про зміну підстав позову, жодним чином не пов'язані із вищевказаною постановою Верховного Суду, а виклад обставин, що обґрунтовують причин несвоєчасного звернення позивача в частині решти зазначених в ній підстав позову, відсутні, що свідчить про її необґрунтованість.
Таким чином, суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку подання заяви про зміну предмету позову в решті зазначених ним підстав позовної заяви, тому в цій частині заява підлягає поверненню позивачу без розгляду на підставі частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, судом прийнято вказану заяву КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» в частині, яка стосується підстави «про відсутність складу правопорушення у інкримінованому відповідачем позивачу правопорушенні щодо формування, встановлення та застосування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, який був затверджений розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, визнаного протиправним і скасованим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018».
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) надійшло клопотання Всеукраїнської громадської організації «Спілка власників житла України» про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до статутної діяльності даної громадської організації, одним із напрямів його діяльності є, зокрема здійснення громадського контролю за сферою житлово-комунальних послуг. Значна більшість членів Всеукраїнської громадської організації «Спілка власників житла України» є власниками житла, що випливає з мети створення та діяльності об'єднання, а отже вони є споживачами послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, тобто послуг, які надає позивач, а відтак дана справа прямо стосується прав на членів Всеукраїнської громадської організації «Спілка власників житла України».
Однак, враховуючи те, що Всеукраїнська громадська організація «Спілка власників житла України» не надала суду належних обґрунтувань щодо того, як рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки членів даної організації, то суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення вказаного клопотання.
Як вбачається судом з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1 Статуту комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі також - Статут), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.01.2015 №3, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», створене рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесене до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
На балансі позивача обліковується 534 багатоквартирних житлових будинки, загальною площею квартир 5 200 555,77 м2.
Пунктами 2.2.2 та 2.2.40 Статуту визначено, що предметом діяльності названого підприємства, поміж іншого, є надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та здійснення діяльності щодо розрахунку тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Згідно з пунктом 2.2.20 та 5.1.10 цього Статуту підприємство має право здійснювати діяльність щодо розрахунку тарифів на послугу, що ним надається та реалізовувати свою продукцію, надавати послуги, виконувати роботи за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно або на договірній основі, а у випадках, передбачених законодавством України, - за державними цінами і тарифами.
У період з 04.03.2019 по 18.03.2019 посадовими особами відповідача проведено планову перевірку позивача на предмет перевірки дотримання ним законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, законодавства про захист прав споживачів (з проведенням відеофіксації).
Перевірку проведено на підставі наказу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 01.03.2019 №1101 «Про проведення планового заходу (перевірки)» та направлення на перевірку від 01.03.2019 №901, примірник якого 04.03.2019 вручено директору позивача Бойко І.В.
Як зазначено в преамбулі наказу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 01.03.2019 №1101 «Про проведення панового заходу (перевірки)», він виданий відповідно до законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про захист прав споживачів», «Про ціни та ціноутворення» та на підставі Річного пану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів на 2019 рік, затвердженого наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 20.11.2018 №964.
Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачі від 26.11.2018 №964 затверджено річний план здійснення заходів державного нагляду (контролю) Держпродспоживслужби на 2019 рік, пунктом 17030 якого передбачено здійснення з 04.03.2019 терміном 10 днів заходу державного нагляду (контролю) щодо КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» на предмет дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
За результатами вищевказаної перевірки складено акт перевірки від 18.03.2019 №1101-10, примірник якого вручено директору позивача Бойко І.В.
В акті зафіксовано порушення позивачем порядку встановлення і застосування цін (тарифів), які полягають в такому.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 (набрало законної сили 20.12.2018), визнано протиправним і скасовано розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 06.06.2017 №668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», яким було встановлено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій Деснянського району м. Києва.
Згідно з наданими підчас перевірки даними на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» обліковується 534 багатоквартирних житлових будинків, загальною площею квартир 5 200 555,77 м2, з яких загальна площа квартир, розташованих на першому поверсі, складає 455 855,13м2 (додаток №1).
В період з 01.07.2017 по 20.12.2018 застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені вищевказаним розпорядженням Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 06.06.2017 №668, яке в судовому порядку визнане протиправним і скасоване.
У період з 21.12.2018 по 28.02.2019 застосовано тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які не встановлені рішенням органу місцевого самоврядування.
Пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» містить визначення терміну «прибудинкова територія» - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
До складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території включено площу, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 №23 (додаток №2).
Таким чином КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» в період з 01.03.2016 по 28.02.2019 порушено вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за послугу прибирання прибудинкової території власникам квартир, мешканцям 240 з 534 будинків Деснянського району м. Києва, приведена прибудинкова площа яких складає 111 889,09 м2 з 2 447 176,15 м2.
По складовій тарифу поточний ремонт конструктивних елементі внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження за період 01.01.2016-31.06.2017 по 263 житловим будинкам виявлено неосвоєння коштів у повному обсязі (додаток №3).
Зауваження позивача до акту перевірки відповідачем взяті не були і в подальшому на підставі вищевказаного акту перевірки ним видано припис від 22.03.2019 №314, в якому від позивача вимагалося усунути порушення, зафіксовані в акті перевірки від 18.03.2019 №1101 та вжити заходи відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про ціни та ціноутворення, а саме:
1) щодо застосування в період з 01.07.2017 по 28.02.2018 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які встановлені відповідно до розпорядження від 06.06.2017 №668, визнаного протиправним і скасованим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018, в термін до 22.07.2019;
2) щодо вартості послуги прибирання прибудинкової території, в яку включено площу, закріплену на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 №23 за період з 01.03.2016 по 28.02.2019 у термін до 23.04.2019;
3) щодо вартості послуги «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристрої будинків та елементів зовнішнього упорядження» за період з 0101.2016 - 31.06.2017 по 263 житловим будинкам виявлено неосвоєння коштів у повному обсязі, у термін до 23.04.2019.
Про вжиті заходи щодо виконання припису позивача зобов'язано в триденний термін з моменту його виконання повідомити Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
Не погоджуючись із вищевказаним приписом, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішені якого суд виходить із такого.
Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) (далі - державний нагляд) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду, їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходами державного нагляду є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (абзац 3 статті 1 вищевказаного Закону).
Частинами першою та другою статті 191 Господарського кодексу України визначено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».
Відповідно до частини першої та другої статті 16 Закону України «Про ціни і ціноутворення» встановлено, що органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами; інші органи, визначені законом. Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов'язки їх посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим Законом, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та іншими законами.
Статтею 17 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що основними функціями уповноважених органів є:
- виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;
- запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
Приписи частин першої та сьомої статті 18 Закону України «Про ціни і ціноутворення» надають уповноваженим органам право:
- проводити у суб'єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки, зокрема, достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надавати, зокрема, суб'єктам господарювання, обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
До 2014 року центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами, як вбачається з Указу Президента України від 30.03.2012 №236/2012 «Питання реалізації державної політики з контролю за цінами», була Державна інспекція України з контролю за цінами.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба), реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції із здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.
Відповідно до пункту 5 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України центральні органи влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються.
Права та обов'язки центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються, передаються відповідним центральним органам виконавчої влади, на які цією постановою покладено функції з реалізації державної політики у відповідній сфері.
Розпорядженням від 06.04.2016 №260-р «Питання Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» функцій і повноважень Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державної інспекції з питань захисту прав споживачів, Державної санітарно-епідеміологічної служби (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження), що припиняються, а також функцій із здійснення метрологічного нагляду, державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів; із захисту прав споживачів виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва.
Відтак, права та обов'язки Державної інспекції з контролю за цінами як центрального органу виконавчої влади, що ліквідується, були передані Держпродспоживслужбі та її територіальним органам.
Пунктом 1 Положення про Держпродспоживслужбу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №667 (далі - Положення про Держпродспоживслужбу) в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.
Водночас відповідно до підпункту 11 пункту 4 Положення про Держпродспоживслужбу в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:
- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надає у випадках, передбачених законодавством, висновки щодо економічного обґрунтування витрат під час формування цін (тарифів) на товари, роботи і послуги, щодо яких запроваджено державне регулювання цін (тарифів);
- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Відповідно до пункту Положення про Держпродспоживслужбу вказаний орган здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.
Таким чином, всупереч доводами позивача, станом на час виникнення спірних правовідносин Держпродспоживслужба та її територіальні органи були наділені повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.
Внесення змін до Положення про Держпродспоживслужбу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2019 №254 «Про внесення змін до Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», яка набрала чинності 30.03.2019, шляхом доповнення пункту 1 та підпункту 1 пункту 3 цього Положення після слів «санітарного законодавства» словами «, санітарного та епідемічного благополуччя населення (крім виконання функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), з контролю за цінами», не свідчить про надання з 30.03.2019 Держпродспоживслужбі повноважень у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за цінами, оскільки цими повноваженнями остання була наділена значно раніше, а саме з моменту її створення.
Згідно з підпунктом 11 пункту 4 Положення про Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в області, в місті Києві, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.04.2017 № 209, названі вище головні управління відповідно до покладених на них завдань забезпечує реалізацію державної політики у сфері дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін:
- здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- здійснює державний нагляд (контроль) за достовірністю інформації, зазначеної у документах про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- приймає рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
- надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
Отже, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві як територіальний орган Держпродспоживслужби в межах повноважень здійснило вищевказану планову перевірку позивача на предмет перевірки дотримання ним законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін та видало оскаржуваний припис про усунення позивачем порушень, виявлених в ході цієї перевірки. Тому доводи позивача про протиправність вищевказаної перевірки з огляду на відсутність у відповідача для цього відповідних повноважень не заслуговують на увагу суду.
Інші доводи позивача про протиправність проведення відповідачем його перевірки, а також доводи про порушення процедури проведення такої перевірки у позовній заяві відсутні.
Суд не бере до уваги твердження позивача, викладене у відповіді на відзив, про те, що результати його перевірки оформлені відповідачем актом, складеним за формою, затвердженою наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14.08.2013 №965 «Про затвердження уніфікованої форми акта перевірки дотримання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін», що не відповідає вимогам законодавства, оскільки після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 10.05.2018 №342 «Про затвердження методик розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), а також уніфікованих форм актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю)», Держпродспоживслужба повинна була розробити, затвердити та оприлюднити відповідну уніфіковану форму акта.
Така позиція суду обґрунтовується тим, що указане твердження як підстава позову не було заявлене позивачем у позовній заяві, а в подальшому суд не прийняв до розгляду заяву про зміну підстав позову в частині, яка, поміж іншого містила таку підставу як «відсутність у Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві затвердженої уніфікованої форми акту перевірки та неоприлюднення її на власному офіційному веб-сайті протягом п'яти робочих днів з дня її затвердження», повернувши її без розгляду позивачу. Наведене виключає оцінку судом зазначеної підстави.
З акту перевірки та оскаржуваного припису вбачається, що суть допущених позивачем порушень полягає в:
- застосуванні ним в період з 01.07.2017 по 20.12.2018 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, встановленого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, яке в подальшому було визнане протиправним і скасованим рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі № 826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018, що набрало законної сили 20.12.2018:
- застосовуванні в період з 21.12.2018 по 28.02.2019 тарифу, невстановленого відповідним рішенням органу місцевого самоврядування;
- формуванні з 01.03.2016 по 28.02.2019 тарифу шляхом врахування площ, які позивачу не належать.;
- неосвоєнні у повному обсязі коштів по складовій тарифу «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв» за період з 01.01.2016-31.06.2017 по 263 житлових будинках.
Оцінюючи твердження позивача про неправильні висновки відповідача щодо порушення ним вимог законодавства з питань формування, встановлення та застосування державних регульованих цін при наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, суд звертає увагу на наступне.
Щодо застосування позивачем в період з 01.07.2017 по 20.12.2018 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, встановленого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, яке в подальшому було визнане протиправним і скасованим рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі № 826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018, що набрало законної сили 21.12.2018.
Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875- VІ:
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
- споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;
- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
- утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Згідно з приписами цього Закону послуга з утримання будинків надається відповідно до тарифу, встановленого рішенням органу місцевого самоврядування.
Пунктом 1 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» встановлено тарифи та структуру тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які надаються підприємствами, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, по кожному будинку окремо для здійснення розрахунків із споживачами залежно від оплати останніми не пізніше або після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, що додаються.
Указане розпорядження набрало чинності після оприлюднення в газеті Хрещатик № 62 (4975) від 14.06.2017.
Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 5.2.1 Статуту до обов'язків позивача віднесено виконання рішень власника, розпорядження Київського міського голови, виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.
З огляду на викладене виконання розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 було обов'язковим для виконання позивачем.
Позивач не заперечує, що здійснював розрахунки вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, застосовуючи тарифи, затверджені вказаним розпорядженням.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 у справі №826/8441/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018, що набрало законної сили 20.12.2018, визнано протиправним і скасовано розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668. Оскільки резолютивна частина згаданого рішення Окружного адміністративного суду міста Києва не містить дати, з якої суд визнав протиправним і скасував вищевказане розпорядження Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), то за загальним правилом це розпорядження визнане протиправним і скасованим з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто з 20.12.2018. Отже з 20.12.2018 це розпорядження не підлягає застосуванню позивачем.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що в період з 01.07.2017 по 20.12.2018 позивач правомірно застосовував розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 при розрахунку вартості послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тому висновки відповідача про порушення позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін є необґрунтованим. Отже, вимога відповідача в оскаржуваному приписі про усунення позивачем вищевказаного порушення є необґрунтованою, тому в частині цієї вимоги згаданий припис є протиправним і підлягає скасуванню судом.
Наразі доцільно зауважити, що постановою від 12.06.2019 Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2018 у справі №826/8441/17, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Станом на час вирішення даного судового спору рішення суду, прийняте за результатами нового розгляду справи, відсутнє.
Зазначена обставина спростовує доводи відповідача про те, що позивач у період з 01.07.2017 по 20.12.2018 застосовував тарифи, встановлені протиправним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668
Щодо застосування позивачем в період з 21.12.2018 по 28.02.2019 тарифу, невстановленого відповідним рішенням органу місцевого самоврядування.
10.12.2017 набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII.
Стаття 1 цього Закону не містить такого поняття як послуга з утримання будинків і прибудинкових територій та передбачає надання такого виду послуг як послуга з управління багатоквартирним будинком, яку визначає як результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Аналіз змісту попередньої та поточної редакції Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дає підстави суду стверджувати, що послуги з утримання будинків надаються за тарифом затвердженим/встановленим органом місцевого самоврядування, а послуги з управління будинком - за вартістю (домовленістю) із співвласником.
Порядок укладання договору з управління будинком визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Зокрема, стаття 10 цього Закону право прийняття відповідних рішень надає зборам співвласників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.
Водночас пунктом 31 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ визначено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, - зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом.
Відтак, до визначення зборами співвласників квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку розміру витрат на управління будинком, зберігають чинність на колишніх умовах договори з утримання будинків за тарифом, встановленим/затвердженим для них органом місцевого самоврядування.
Згідно з доводами позивача він надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій споживачам на підставі договорів (далі - Договір), укладених на основі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №529 «Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і спору та прибудинкових територій». Указаний типовий договір опублікований в газеті Київської міської ради №99 (4695) від 14.07.2015.
Споживачі згаданих послуг заперечень щодо отримання послуг не висловлюють, а здійснення ними оплати за ці послуги згідно з отриманими квитанціями, за висновком позивача, є підтвердженням ними згоди щодо отримання таких послуги на умовах за ціною, яка існувала на день набрання чинності «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ, тобто 10.12.2017.
Відповідно до пункту 2.1 Договору його предметом є забезпечення виконавцем надання послуг у житловому будинку (гуртожитку) №___по вул.____у місті Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Сторонами у справі не заперечувалася та обставина, що в період з 01.07.2017 по 20.12.2018, а, відтак, і після набрання 10.12.2017 чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ до 20.12.2018 позивачем застосовувались тарифи, встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, і ці тарифи, як встановив суд вище, застосовувалися правомірно.
Однак, суд не погоджується з доводами позивача про те, що скасування судом розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 не вплинуло на права та обов'язки сторін за укладеними з споживачами договорами на утримання будинків та прибудинкових територій і не зумовило підстави для зміни ціни договору.
Наведене обґрунтовується наступним.
Пунктом 3 розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668 визнано таким, що втратило чинність, розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)».
Отже, у зв'язку із визнанням протиправним і скасування рішенням суду розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.06.2017 №668, тобто з дня набрання цим рішенням суду законної сили 20.12.2018,, фактично поновлена дія розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», втрата чинності якого теж скасована.
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) розпорядження органу самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг (додаток №1).
Згідно з пунктом 2.3 Договору розмір щомісячної плати за надані послуги на дату укладення цього договору становить _____ грн. Відповідно до затвердженого (погодженого) розпорядженням органу самоврядування тарифу.
Зважаючи на викладені вище обставини та відповідно до наведених умов Договору, суд дійшов висновку, що з 21.12.2018 по 28.02.2019 позивач повинен був застосовувати тарифи, розміри яких затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442 «Про встановлення тарифів та структури тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та внесення змін до деяких розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)», чинність якого відновлено.
Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 01.07.2013 у справі №6-6цс13, відповідно до якого не ґрунтується на законі висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості зі споживача житлово-комунальних послуг лише з тих підстав, що постановою суду визнано неправомірним рішення виконавчого комітету міської ради про зміну тарифів. У такому разі слід було виходити з тарифів, які були чинними до тарифів, визнаних недійсними, або затверджені на виконання постанови суду.
Як вбачається зі змісту акта перевірки та оскаржуваного припису, в них міститься лише висновок про застосування позивачем в період з 21.12.2018 по 28.02.2019 тарифів, які невстановлені рішенням органу місцевого самоврядування. Водночас акт перевірки не місить інформації про те, на підставі чого відповідач дійшов такого висновку, які документи ним аналізувалися в ході перевірки, та в якому саме розмірі застосовувалися позивачем відповідні тарифи, що позбавило суд можливості оцінити цей висновок та перевірити застосовувані позивачем в указаний період тарифи на відповідність тарифам, затвердженим розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442.
У ході судового розгляду справи на підтвердження таких своїх доводів відповідач, на якого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування правомірності оскаржуваного припису, також не надав відповідних доказів суду.
Таким чином висновок відповідача про порушення позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін у зв'язку із застосуванням в період з 21.12.2018 по 28.02.2019 тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, які невстановлені рішенням органу місцевого самоврядування, є необґрунтованим, тому необґрунтованою є вимога відповідача в оскаржуваному приписі про усунення позивачем такого порушення, що зумовлює необхідність визнання цього припису в указаній частині протиправним і скасування.
Щодо формування позивачем з 01.03.2016 по 28.02.2019 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом врахування площ, які йому не належать.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» прибудинкова територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на які розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному приміщенні.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.04.2015 №442 та від 06.06.2017 №668 до структури тарифу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по кожному будинку включені послуги з прибирання прибудинкової території.
Згідно з актом перевірки посадові особи відповідача в ході перевірки позивача встановили включення ним до складової розрахунку тарифу на послуги прибирання прибудинкової території площі, яку закріплено на праві повного господарського відання за КП «Шляхо-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Деснянського району» у м. Києві на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 №23 (додаток №2). У зв'язку з цим відповідач дійшов висновку, у період з 01.03.2016 по 28.02.2019 позивач порушив вимоги щодо формування тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій: за послугу прибирання прибудинкової території власникам квартир, мешканцям 240 з 534 будинків Деснянського району м. Києва, приведена прибудинкова площа яких складає 111 889,09 м2 з 2 447 176,15 м2.
Як зазначено в акті перевірки наказом Головного управління комунальної власності від 21.02.2002 №23 за КП ШЕУ Деснянського району закріплено на праві повного господарського володіння проїзди та тротуари вздовж вулиць із зазначенням їх площ.
Згідно з доводами відповідача , викладеними і відзиві на позовну заяву, у ході перевірки була розрахована площа тротуарів по конкретним вулицям, яка співпала з площею, зазначеною у вищевказаному наказі Головного управління комунальної власності і ці розрахунки відображені в додатку №2 до акту перевірки. Зазначена територія утримується та обслуговується за рахунок місцевого бюджету і є власністю місцевої громади, а не мешканців житлових будинків.
Крім того, як стверджує відповідач, у розрахунок тарифу позивачем включені міжквартальні проїзди, які не мають балансової приналежності. По одній із складових тарифу застосовувалися по 240 будинкам невірні коефіцієнти на прибирання дворового асфальтового покриття, а саме коефіцієнт 1,0 замість 0,6 (наказ Мінрегіонрозвитку від 25.12.2013 №603).
У зв'язку з викладеним відповідач стверджує, що мешканці безпідставно оплачують прибирання території, як закріплена за КП ШЕУ Деснянського району.
Проте, суд уважає необґрунтованим вищевикладений висновок відповідача, як такий, що не доведений належним чином.
Як зазначалося вище, частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача - суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок правомірності свого рішення.
Відповідно до частин першої-другої статті 73 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підтвердження вищевказаного висновку відповідач долучив до акту перевірки додаток №2 «…тротуарів на баланс ШЕДів та застосування некоректних коефіцієнтів приведення прибудинкових площ», копію якого надав суду, і в якому міститься інформація щодо розміру приведеної площі, площі тротуарів, які знаходяться на балансі у ШЕД, тарифу на прибирання прибудинкової території та інш. У ході судового розгляду справи відповідач надав суду 5 схем прибудинкової території за адресами: вул.Бикова,6; вул .Бикова, 12; вул. Будищанська, 9/40; вул. М.Цвєтаєвої, 8; вул. Лісківська, 27, а також фото прибудинкової території за адресами: вул. Будищанська, 9/40, вул. Бикова, 12 , тоді як на балансі позивача обліковується 534 багатоквартирних житлових будинки.
Проте, жодних документів, на підставі яких до таблиці, що міститься в додатку №2 до акту перевірки, відповідачем внесено відповідні дані та розроблено відповідні розрахунки, відповідач суду не надав, що унеможливлює перевірку цих даних, а, відтак, і перевірку його висновку щодо формування позивачем з 01.03.2016 по 28.02.2019 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом врахування площ, які йому не належать.
Натомість позивачем надано суду копію акта проведення звірки наявності дублювання площ об'єктів зовнішнього благоустрою КП «ШЕУ Деснянського району» та прибиральної площі багатоквартирних будинків КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», затвердженого керівниками названих підприємств 16.04.2019, відповідно до якого комісія, яка здійснювала таку звірку, не виявила дублювання площ приведеної (прибиральної) території, яка була включена КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» у розрахунок вартості послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій та площ, які на підставі наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 21.02.2002 №23 передані на баланс КП «ШЕУ Деснянського району».
Зважаючи на викладене суд уважає необґрунтованим висновок відповідача про порушення позивачем законодавства щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін у зв'язку із формуванням позивачем з 01.03.2016 по 28.02.2019 тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій шляхом врахування площ, які йому не належать, тому необґрунтованою є вимога відповідача в оскаржуваному приписі про усунення позивачем вищевказаного порушення, що є підставою для визнання цього припису в указаній частині протиправним і скасування судом.
Щодо неосвоєння позивачем у повному обсязі коштів по складовій тарифу «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв» за період з 01.01.2016-31.06.2017 по 263 житлових будинках.
На підтвердження висновку про вчинення позивачем вищевказаного порушення відповідач в акті перевірки послався на додаток №3 «Перелік житлових будинків, по яким кошти освоєні не в повному обсязі, за складовою «Поточний ремонт згідно з розпорядженням КМДА №442 від 30.04.2015», згідно з яким по 263 будинках позивач не освоїв кошти в розмірі 805,03 тис.грн.
Оцінюючи обґрунтованість вищевказаного висновку відповідача, суд виходить із такого.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4.4 вищевказаного Договору виконавець, тобто позивач, взяв на себе зобов'язання утримувати внутрішньобудинкові мережі в належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати своєчасних заходів до запобігання аварійним ситуаціям та їх ліквідації, усунення порушень щодо надання послуг в установлений законодавством строк.
Пунктом 1.2 Примірного переліку, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 №150 (далі - Перелік №150), 150 передбачено роботи, які входять до Поточного ремонту, які по суті є дрібними та частково ремонтними роботами, які повинні своєчасно проводитися, з метою забезпечення ефективної експлуатації будівлі.
Відповідно до пункту 2.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (далі - Правила №76), поточний ремонт - комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Поточний ремонт повинен проводитись з періодичністю, яка забезпечує ефективну експлуатацію будівлі з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту, реконструкції) до моменту постановки на черговий ремонт або реконструкцію.
Відповідно до пунктів 2.4.3 та 2.4.4 Правил №76:
- періодичність проведення поточного ремонту за кожним видом будинків, враховуючи їх технічний стан та місцеві умови, визначається власником жилого будинку;
- перелік ремонтних робіт на кожен будинок, включений до річного плану поточного ремонту, розробляється виконавцем послуг або власником.
Згідно з Основними умовами надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, визначеними розпорядженням виконавчого комітету Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.03.2011 № 307 передбачено, що виконавці послуг зобов'язані забезпечити введення обліку доходів і витрат по кожному будинку окремо. Кошториси витрат складаються виконавцями послуг на рік окремо по кожному будинку та затверджуються власником будинку або уповноваженою ним особою» (пункт 3); щорічне, протягом першого кварталу, наступного за звітним роком, здійснення перерахунків розміру тарифу на послуги для кожного будинку, виходячи з фактично понесених на протязі звітного року витрат для відповідного будинку в межах структури, періодичності та строків надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затверджених цим розпорядженням, до повного їх відшкодування (пункт 8.2); щорічне надання районним у м. Києві державним адміністраціям інформації про роботи з поточного ремонту житлових будинків, що плануються виконуватись у наступному році та враховані при розрахунку тарифів на послуги відповідного будинку. Переліки робіт по поточному ремонту житлових будинків формуються пооб'єктно на підставі загальних оглядів, звернень мешканців, при включенні робіт по поточному ремонту в розрахунок тарифів на послуги та підлягають затвердженню власниками будинків або уповноваженими ними особами (пункт .8.3).
Відповідно до пункту 8.5 цих Умов, виконавці окремо обліковують кошти, які надходитимуть від населення у складі плати за послуги по складовій «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження (далі - поточний ремонт)» та використовують кошти, які надходитимуть від споживачів у складі плати за послуги по складовій «Поточний ремонт» виключно на поточний ремонт того житлового будинку, від мешканців якого надійшли вказані кошти.
Ураховуючи викладені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що визначення розміру неосвоєних коштів на поточний ремонт залежить, зокрема, від:
- періодичності проведення цього виду ремонту за кожним видом будинків з урахуванням їхнього технічного стану та місцевих умов, визначеного власником;
- включення відповідного виду ремонтних робіт на кожен будинок до річного плану поточного ремонту, розробляється виконавцем послуг або власником.
Позивач у позові зазначив, що висновок відповідача про допущене ним порушення, яке полягає в неосвоєнні у повному обсязі коштів по складовій тарифу «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв» за період з 01.01.2016-31.06.2017 не може бути об'єктивним, оскільки відповідач перевірив результати використання ним коштів за період з 01.01.2016 по 31.06.2017, тобто до середини, а не до кінця 2017 року як звітного періоду. Крім того, відповідачем не враховано визначену позивачем періодичність виконання поточного ремонту, який залежно від виду об'єкту, становить від 12 до 60 місяців.
У свою чергу відповідач вказав, що визначення періодичності поточного ремонту не належить до повноважень позивача, який є управителем будинків, оскільки такими повноваженнями відповідно до наділені власники будинків. За відсутності документального підтвердження визначення власниками будинків періодичності проведення поточного ремонту, вказана позивачем у позові така періодичність від 12 до 60 місяців є безпідставною.
Проте, відповідач на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язку щодо доказування правомірності винесеного ним оскаржуваного припису не надав суду належного доказу, що підтверджує правильність визначення ним розміру неосвоєних позивачем коштів.
Так, з додатку №3 до акту перевірки «Перелік житлових будинків по яким кошти освоєні не в повному обсязі, за складовою «Поточний ремонт» згідно з розпорядженням КМДА №442 від 30.04.2015» вбачається, що відповідач визначив розмір неосвоєних позивачем коштів як різницю між нарахованою останнім сумою по складовій тарифу «Поточний ремонт» за вищевказаний період та здійсненими витратами на проведення поточного ремонту за цей період. Разом з тим, стверджуючи про відсутність документального підтвердження визначення власниками будинків періодичності проведення поточного ремонту, а також про те, що поточні роботи - це дрібні ремонтні роботи, які повинні своєчасно проводитися з метою забезпечення ефективної експлуатації будівлі і не потребують тривалого періоду проведення як 5 років, не взявши до уваги визначену позивачем періодичність проведення цього ремонту, відповідач не надав суду жодних доказів стосовно того, яку тривалість періоду проведення поточного ремонту ним взято до уваги при визначенні розміру неосвоєних позивачем коштів на поточний ремонт. Також відповідач не надав суду пояснень та доказів щодо врахуванням ним при визначенні розміру неосвоєних позивачем коштів на поточний ремонт обставин щодо включення останнім відповідного виду поточного ремонту на кожен будинок до річного плану поточного ремонту і виконання цього плану на кінець року.
Зважаючи на те, що поточний ремонт повинен здійснюватися відповідно до вищевказаного річного плану, суд уважає, що результати перевірки освоєння позивачем коштів на поточний ремонт до завершення реалізації річного плану не можуть бути об'єктивними.
З огляду на це дійшов висновку, що висновок відповідача про неосвоєння позивачем у повному обсязі коштів на проведення поточного будинку за період з 01.01.2016 по 31.06.2017, тобто до закінчення річного звітного періоду, не може вважитися правильним.
Таким чином, висновок відповідача про неосвоєння позивачем у повному обсязі коштів по складовій тарифу «Поточний ремонт конструктивних елементів внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, теплопостачання та зливової каналізації і технічних пристроїв» за період з 01.01.2016-31.06.2017 по 263 житлових будинках, є необґрунтованим, що свідчить про необґрунтованою його вимоги в оскаржуваному приписі про усунення позивачем цього порушення і є підставою для визнання цього припису в указаній частині протиправним і скасування судом.
У свою чергу відповідачем не подано суду достатньо доказів на підтвердження правомірності винесеного ним оскаржуваного припису, а тому беручи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного припису, а відтак, припис підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, враховуючи докази, надані учасниками справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати припис Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 22.03.2019 №314.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби судовий збір у розмір 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу
Суддя А.С. Мазур