Справа № 175/686/18
Провадження № 2/175/487/20
05 листопада 2020 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Кравченко А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 09 вересня 2010 року в розмірі 117000 грн. 00 коп., а також судові витрати по справі у розмірі 1762 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав Заяву №б/н від 09 вересня 2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 10900 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язання за кредитним договором відповідач станом на 31 грудня 2017 року має заборгованість у розмірі 117000 грн. Тому АТ КБ «ПриватБанк» вимушений звернутися до суду для стягнення вищевказаної суми заборгованості.
Представник позивача просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с.4), надав суду відповідь на відзив (а.с.129-133).
Адвокат відповідача за ордером про надання правової допомоги ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача, позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні в повному обсязі застосувавши строки позовної давності (а.с.145), надала суду відзив на позов (а.с.119-123).
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що 09 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву та отримав кредитну картку без погодженого кредитного ліміту №б/н від 09 вересня 2010 року. Відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. У випадку невиконання зобов'язань по Договору, на вимогу Банка виконати зобов'язання по поверненню Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати Винагороди Банку. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 09 вересня 2010 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором становить 117000 грн. 00 коп., що складається з тіла кредиту у розмірі 6664 грн. 81 коп., нарахованих відсотків за користуванням кредитом у розмірі 110335,19 грн.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов'язки виникають у кожного контрагента.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.
За змістом пункту 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженого Постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року №137 (у редакції, що діяла станом на 31 травня 2009 року), кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування. Строк дії кредитної лінії, яка відкривається під платіжні картки, визначається договором між клієнтом та емітентом. Кредитування держателів платіжних карток у межах обраної емітентом кредитної схеми регламентується внутрішніми документами банку з питань кредитування та договором між клієнтом і банком-емітентом. Клієнт на власний розсуд або відповідно до умов договору (якщо кредит має цільовий характер) частково або в повному обсязі використовує впродовж строку його дії кредит і має зобов'язання повернути кредит та проценти за його користування на умовах, передбачених договором. Після виконання зобов'язань сторін або в разі розірвання (закінчення терміну дії) договору банк на вимогу клієнта зобов'язаний видати йому довідку про повернення платіжної картки, кредиту та процентів за ним.
Таким чином, у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання. Отже, виходячи з вищевикладеного, встановлено, що максимальний строк дії картки становить 3 роки.
Як вбачається з Довідки наданої АТ КБ «ПриватБанк», між ОСОБА_1 та банком був підписаний кредитний договір №б/н від 09 вересня 2010 року за яким було надано кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії картки до останнього дня - 05.2014 (а.с.140). Банком не надано доказів про переукладання в подальшому кредитного договору між сторонами.
Адвокат відповідача ОСОБА_2 заявила клопотання про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що на момент звернення банку з позовом до суду, закінчився строк дії картки.
При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України, встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦПК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Слід зазначити, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Також, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір №б/н від 16 вересня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом №б/н від 09 вересня 2010 року - 28 лютого 2018 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 31 грудня 2017 року, тобто після спливу трирічного строку з часу спливу терміну дії кредитної картки - 31 травня 2014 року та закінчення дії договору. Зважаючи на вищевикладене, суд вважає обґрунтованим посилання адвоката відповідача щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2018 року в справі № 204/3294/14-ц.
Суд вважає, що позивач мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, та поновленням прав, пов'язаних з поверненням кредиту у встановлені строки. Детально проаналізувавши, перевіривши причини пропуску строку звернення до суду, встановлені ст. 257 ЦК України, не вбачає їх поважності.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, про що укладається договір у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 ЦК України). Суд вважає, що збільшення строку позовної давності повинно бути обумовлено конкретною датою чи строком та підтверджено підписом позичальника.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17), Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що не визнаються відповідачем та не містять його підпису не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Також відповідно до вищевказаного правового висновку, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови зазначені у Витягу з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна», що також заперечується відповідачем. Окрім цього, суд не приймає до уваги положення п.1.1.7.31 Умов та правила надання банківських послуг, які затверджені Наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, згідно якого установлено позовну давність тривалістю в 50 років, з тих підстав, що Умови не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними, оскільки на момент підписання кредитного договору в діяли інші Умови та Правила надання банківських послуг, які позивачем суду не надано. Крім того, у заяві-анкеті позичальника ОСОБА_1 домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв'язку із цим доводи представника позивача про звернення до суду з вимогами до відповідача з дотриманням договірних строків позовної давності, не заслуговують на увагу суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Тому суд робить висновок, що у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, необхідно відмовити в зв'язку з пропуском Банком строку звернення до суду за захистом порушених прав, тобто строку позовної давності.
Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи викладене та те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 526, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.