Справа № 500/2479/20
20 листопада 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Мірінович У.А.
за участю:
секретаря судового засідання Хоменко Л.В.
представника позивача Лозінської О.В.,
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 21708,34 грн, а також пеню в розмірі 731,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) відповідач не забезпечив у 2019 році встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі встановленому чинним законодавством на загальну суму 22439,63 грн.
Ухвалою суду від 14.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 08.10.2020.
16.09.20 відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що дії позивача щодо нарахування відповідачу адміністративно - господарських санкцій та пені за 2019 рік за те, що ФОП ОСОБА_1 не забезпечив у 2019 році, встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю є неправомірними. Відповідач створив у 2019 році робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та в 2019 році подав інформацію про наявність робочих місць 1 вакансію - «касир». При цьому, з січня по грудень 2019 року відповідач своєчасно подавав форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Бучацької районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості. Також звернув увагу на те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати таких осіб на створені робочі місця, і законодавець зобов'язує підприємства лише подавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
У судових засіданнях 08.10.2020, 23.10.2020 та 02.11.2020 розгляд справи не проводився та відкладався у зв'язку із неявкою відповідача у справі.
У судовому засіданні 20.11.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з мотивів, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача, заперечив проти позову, та посилаючись на пояснення викладені у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити (арк. справи 41-44).
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною п'ятою статті 19 Закону № 875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина третя статті 18-1 Закону № 875-XII).
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що на суб'єктів господарювання покладено обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування таких осіб. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати таких осіб на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов'язує підприємства подавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (пункт 2 в редакції, який діяв на момент виникнення правовідносин) звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Згідно з даними наданого відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю форми № 10 - ПІ за 2019 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2019 рік у відповідача складає 12 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до статті 19 Закону № 875-XII становить - 1 особа (арк. справи 8).
Звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.
Відповідно до пункту 3 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.
Водночас, пунктом 4 частиною третьою статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI визначено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом звітного періоду та є єдиним документом, визначеним чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.
Як слідує з матеріалів справи, в тому числі з листа № 17-02/377 від 16.07.2020, ФОП ОСОБА_1 у 2019 році подав 1 вакансію «касир» для осіб з інвалідністю, з січня по грудень 2019 року відповідач щомісячно подавав форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Бучацької районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості, які містять відомості про наявність вільного робочого місця для осіб з інвалідністю. Водночас, як слідує із зазначеного листа, у 2019 році центром зайнятості на вказану вакансію ФОП ОСОБА_1 видано направлення ОСОБА_2 , який самостійно відмовився від працевлаштування з причин «не відповідності умов праці» (арк. справи 10-23).
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Так, адміністративно-господарська відповідальність, визначена статтею 20 Закону № 875-XII, за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач у 2019 році створив робоче місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та упродовж 2019 року своєчасно подавав форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Бучацької районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості та підтверджувало актуальність вакансій, суд дійшов висновку, що відповідач обов'язки, визначені частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII, виконав у повному обсязі, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач безпідставно нарахував відповідачу адміністративно - господарські санкції та пеню за 2019 рік у розмірі 22439,63грн., як за не забезпечення ФОП ОСОБА_1 у 2019 році встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними й задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволені позовних вимог Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в Тернопільській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно - господарських санкцій в розмірі 21708 (двадцять одна тисяча сімсот вісім) грн. 34 коп., а також пені в розмірі 731 (сімсот тридцять одна) гривня 29 коп., - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: - Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ 14032334);
відповідач: - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Головуючий суддя Мірінович У.А.