Справа № 500/2690/20
24 листопада 2020 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної ради України про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління справами Апарату Верховної ради України (далі - відповідач), в якій просить зобов'язати Управління справами апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2020 року по 30.09.2020 року включно.
Ухвалою суду від 23.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 26.10.2020 року прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову до розгляду. Ухвалено розгляд справи здійснювати за позовними вимогами: зобов'язати Управління справами апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2020 року по 04.10.2020 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №500/476/20 зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 89 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.08.2020 року по дату прийняття рішення у даній справі. Рішення суду виконане 05.10.2020 року, проте відповідач не відреагував на прохання провести повну виплату середнього заробітку за період неохоплений вказаним рішенням суду. За таких обставин, вважає дії Управління справами Апарату Верховної Ради України протиправними, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Управлінням справами Апарату Верховної Ради України 10.11.2020 року подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що у рішеннях Європейського суду з прав людини склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими. У той же час резолютивна частина рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі № 500/476/20 цим вимогам не відповідала, оскільки судом невірно зазначено дату з якої необхідно нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що фактично унеможливлювало Управлінням справами Апарату Верховної Ради України, як бюджетною установою, здійснення такої виплати. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року виправлено резолютивну частину рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 у справі № 500/476/20 і замість невірно зазначеної дати з якої необхідно нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні "30.08.2020 року" зазначено вірну "30.08.2019 року". Зазначена ухвала до Управління справами Апарату Верховної Ради України не надходила, про винесення її судом відповідач дізнався 01.10.2020 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Платіжним дорученням №18445 від 05.10.2020 року на рахунок ОСОБА_2 відповідно до рішення суду у справі №500/476/20, після того як стало відомо про внесення до нього відповідних змін, перераховано кошти у сумі 119402,10 грн., а тому твердження позивача про те, що відповідач не виконав судове рішення, що породжує наслідки, встановлені ч.1 ст.117 Кодексу Законів про Працю України є безпідставними.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №500/476/20, яке набрало законної сили 09.06.2020 року, зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 89 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.08.2020 року по дату прийняття рішення у даній справі.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року у справі №500/476/20 виправлено допущену описку у третьому абзаці резолютивної частини рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної ради України про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та виплати середнього заробітку, та замість невірно зазначеної дати з якої необхідно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні "30.08.2020 року" читати вірну "30.08.2019 року".
Позивач заявою від 17.09.2020 року, адресованою Апарату Верховної ради України, просив здійснити добровільне виконання рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року, а також нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку за період, неохоплений судовим рішення, а саме з 01.05.2020 року по день повного фактичного розрахунку для уникнення ініціювання нових судових проваджень. Однак, відповіді не отримав.
Вважаючи невиплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приписами ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд застосовуючи правові норми, в реакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виходить з наступного.
Згідно ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст.55 Конституції України визначено, зокрема, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За правилами встановленими ч.1 ст.116 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.
З установлених судами обставин справи слідує, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №500/476/20, яке набрало законної сили 09.06.2020 року, зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 89 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки. Зобов'язано Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.08.2020 року по дату прийняття рішення у даній справі.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем платіжним дорученням №18445 від 05.10.2020 року перераховано кошти у сумі 119402,10 грн. на рахунок позивача, тобто із затримкою.
Разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як обставини за яких було встановлено наявність заборгованості та дії відповідача щодо її виплати. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 року у справі №500/476/20 виправлено допущену описку у третьому абзаці резолютивної частини рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної ради України про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та виплати середнього заробітку, та замість невірно зазначеної дати з якої необхідно нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні "30.08.2020 року" читати вірну "30.08.2019 року". Вказана ухвала суду набрала законної 31.08.2020 року і оскаржена небула.
Інструмент виправлення описок (помилок правопису, які впливають на зміст чи порядок виконання судового рішення) і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні (переважно щодо здійснення розрахунків у контексті задоволення позовних вимог фінансового характеру) застосовується з метою оперативного та дієвого усунення помилок технічного (неюридичного, непроцесуального) характеру в судовому рішенні.
Суд вважає, що в спірних правовідносинах помилка - невірно зазначена дата з якої необхідно нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у резолютивній частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №500/476/20, об'єктивно перешкоджала Управлінню справами Апарату Верховної Ради України здійсненню такої виплати.
При цьому суд відзначає, що ОСОБА_1 , не звертався до Тернопільського окружного адміністративного суду у справі №500/476/20 після прийняття рішення від 30.04.2020 року з заявами про виправлення описки, що не сприяло швидкому виконанню рішення сду.
Таким чином, ураховуючи зміст ст.117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, та те, що період затримки виплати заборгованості пов'язаний з помилкою у судовому рішенні, суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію середнього заробітку з моменту усунення помилок технічного характеру в рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі №500/476/20 до проведення остаточного розрахунку з ним, тобто - з 01.09.2020 року по 04.10.2020 року, що становить 34 дні.
Обчислення середньої заробітної плати обчислюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.3 п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на викладене, суд, в розумінні ч.2 ст.9 КАС України обмежений заявленими позивачем позовними вимогами, вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 року по 04.10.2020 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як передбачено ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Управління справами Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 року по 04.10.2020 року.
В задоволені решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
відповідач: Управління справами Апарату Верховної Ради України, місцезнаходження: 01008, м.Київ, вул.Грушевського, 5, код ЄДРПОУ: 20064120.
Головуючий суддя Мандзій О.П.