23 листопада 2020 року м. Рівне №460/5028/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доОстрожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №1301-34/2020 від 29.05.2020 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ";
-зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача від 05.03.2020 та прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності.
Мотивуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначав, що він є учасником бойових дій та в 2016 році звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поставити його в чергу на безоплатне отримання земельної ділянки у власність. Вказав, що 05.03.2020 ним було подано заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована на території Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності. Рішенням Острожецької сільської ради від 29.05.2020 йому було відмовлено у наданні дозволу на складення проекту землеустрою щодо відведення у власність відповідної земельної ділянки, у зв'язку з поданням документів на реєстрацію щодо поділу земельної ділянки. Вважаючи таке рішення протиправним, прийнятим з порушенням строків розгляду, таким, що суперечить вимогам ст.118 Земельного кодексу України та практиці Верховного Суду, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив задовольнити його.
Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 07.09.2020 на 09:30 год.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 07.0.2020, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. З покликанням на практику Верховного Суду, зазначав на обґрунтування такої позиції про те, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку землеустрою не є рішенням без якого не може бути реалізоване право особи на отримання земельної ділянки у власність. За наведеного, відповідач просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.37-40).
25.08.2020 позивачем подано відповідь на відзив у яких ним викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення (а.с.45-46).
Ухвалою суду від 07.09.2020 закрито підготовче провадження у справі №460/5028/20 та розпочато розгляд справи по суті. Розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 02.10.2020 о 09:30 год.
09.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх відхилення (а.с.56-57).
Ухвалою суду від 02.10.2020 вирішено перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, то у відповідності до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 30.07.2015 № НОМЕР_1 (а.с.16).
05.09.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив поставити на чергу на отримання земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.8).
05.03.2020 ОСОБА_1 подав до Острожецької сільської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок
земель запасу сільськогосподарського призначення Острожецької сільської ради. Земельна ділянка розташована на території Острожецької сільської ради поблизу с.Острожець. Також позивач просив прийняти рішення щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки площею 32,9528 га (кадастровий номер 5623885800:04:003:1163). Додатково повідомляв, що своїм правом на безоплатну приватизацію земельної з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на території України не скористався. До вказаної заяви позивач додав: копії документів, що посвідчують особу, посвідчення учасника бойових дій та схеми розміщення земельної ділянки (викопіювання з ПКУ) (а.с.9, 10).
Листом від 23.03.2020 за вих.№312 Острожецька сільська рада повідомила ОСОБА_1 , що заява від 05.03.2020 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства буде розглянута на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, містобудування, екології, охорони навколишнього середовища перед пленарним засіданням чергової сесії Острожецької сільської ради, яка відбудеться орієнтовно в квітні місяці (а.с.11).
Листом від 24.04.2020 за вих.№41Острожецька сільська рада повідомила ОСОБА_1 , що його звернення від 05.03.2020 розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, містобудування, екології, охорони навколишнього середовища, яке відбулося 03.04.2020. Дана комісія винесла відповідну рекомендацію на розгляд сесії сільської ради. Відповідно п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Про результати розгляду звернення на черговому засіданні сесії сільської ради та прийняття відповідного рішення, позивача буде проінформовано додатково. Разом з тим відповідач повідомляв, що на території об'єднаної територіальної громади Острожецької сільської ради сформовано перелік земельних масивів для подальшого надання у власність ділянок учасникам бойових дій для ведення особистого селянського господарства (а.с.12).
Рішенням Острожецької сільської ради від 29.05.2020 №1301-34/2020 вирішено відмовити у наданні дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер:5623885800:04:003:1163) площею 32,9528, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з поданням документів на реєстрацію щодо поділу земельної ділянки.
Також вказаним рішенням вирішено запропонувати позивачу іншу земельну ділянку, яка розташована в с. Острожець (а.с.13).
За наведених обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Стаття 81 Земельного кодексу України визначає, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч.1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений у ст.118 Земельного кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною шостою наведеної норми передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у місячний строк вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
За приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР(далі - Закон №280/97-ВР) вирішення відповідно дозаконупитань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Згідно з ч.1 ст.46 Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Частиною 1 статті 47 Закону №280/97-ВР визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.
На підставі ч.4 ст.47 Закону №280/97-ВР постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
Відповідно до ч.1-3 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.
Як встановлено судом, заяву про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 було подано 05.03.2020, а оскаржуване у справі рішення прийнято на 34 сесії 8 скликання Острожецької сільської ради 29.05.2020, тобто з пропуском встановленого чинним законодавством місячного строку його розгляду.
Попередній розгляд заяви позивача постійною комісією Острожецької сільської ради не спростовує порушення відповідачем зазначеного строку розгляду.
При цьому, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.
Зазначену правову позицію сформульовано в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, а також підтримано у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №812/1313/18.
Суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання.
У відповідності до вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Зі змісту рішення Острожецької сільської ради від 29.05.2020 №1301-34/2020 судом встановлено, що підставою для відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач вказав подання документів на реєстрацію щодо поділу земельної ділянки.
Отже, в оскаржуваному рішенні відповідачем фактично було порушено приписи ч.7 ст.118 Земельного кодексу України в частині визначення підстав відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
У заявах по суті спору відповідачем жодним чином не обґрунтовано правомірність визначення в оскаржуваному рішенні не передбачену в ст.118 Земельного кодексу України підставу для відмови в розробці проекту землеустрою.
Враховуючи приписи п."б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, а також те, що при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку висновку, що у відповідача не було законних підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення Острожецької сільської ради від 29.05.2020 №1301-34/2020 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, оскільки у спірних правовідносинах відповідач прийняв рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, про протиправність та необхідність скасування якого суд дійшов висновку в ході розгляду даної справи, суд вважає за необхідне з метою повного та ефективного захисту прав позивача зобов'язати Острожецької сільської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у власність.
На переконання суду, позовна вимога про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в даному випадку не є втручанням в дискреційні повноваження відповідача з наступних підстав.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №812/1312/18.
У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2019 у справі №814/702/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.
В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
Суд також приймає до уваги судову практику Європейського суду з прав людини (рішення "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988), яка визначає, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.
Отже, в даному випадку, зобов'язання Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, не є втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки такий звертався до відповідача з питанням щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, проте відповідач протиправно відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення у повному обсязі.
При цьому, суд враховує п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, де суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
Щодо питання відшкодування позивачу понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Як слідує з положень ст.134,139 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, а розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналогічну позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 у якій, зокрема, зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Разом з позовною заявою ОСОБА_1 подано попередній розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., до якого долучено договір №11/а про надання правничої (правової) допомоги від 09.07.2020, укладений позивачем з адвокатом Музикою-Дубравським Василем Анатолійовичем , довідку про оплату правничої допомоги адвоката Музики-Дубравського Василя Анатолійовича від 09.07.2020 №15 в сумі 2000,00 грн., а також квитанцію до прибуткового касового ордера №15 від 09.07.2020 (а.с.23-26).
Отже, матеріалами справи підтверджено фактичне понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а тому такі витрати в сумі 2000,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду, підстави для розподілу такого судового збору відповідно до ч.1 ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області (вул. Незалежності, 12, с.Острожець, Млинівський район, Рівненська область, 35113, код ЄДРПОУ 04386775) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " від 29.05.2020 №1301-34/2020.
Зобов'язати Острожецьку сільську раду Млинівського району Рівненської області прийняти, за результатами розгляду заяви від 05.03.2020, рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Острожецької сільської ради Млинівського району Рівненської області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 23 листопада 2020 року.
Суддя С.А. Борискін