24 листопада 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5159/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий зміст позовних вимог
17 вересня 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2020 №0193402-5133-1603 на суму 662,26 грн, №0202176-5133-1603 на суму 273,54 грн, №0202175-5133-1603 на суму 271,66 грн, №0193400-5133-1603 на суму 538,94 грн; стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими визначено грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, стосовно чотирьох об'єктів нерухомості, які не перебувають у його власності. Крім того, позивач вважає, що протиправні дії відповідача призводять до заподіяння йому суттєвої моральної шкоди, оскільки він змушений відчувати на собі додатковий стрес, сильні душевні хвилювання, тривогу і нервові напруження, переживання і почуття обмеженості, приниженої гідності.
2. Стислий зміст заперечень відповідача
08.10.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.38-47/, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до даних реєстру платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ІС "Податковий Блок" у приватній власності фізичної особи ОСОБА_1 перебувають об'єкти нежитлової нерухомості, у зв'язку з чим та керуючись положеннями статті 266 Податкового кодексу України винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Крім того, відповідач зауважує, що матеріали позову не дають можливості дійти висновку, що негативні емоції позивача від дій відповідача досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду позивачу, не містять обґрунтування розміру заявленої шкоди. Відсутні й докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу, як і відсутні докази щодо існування причинного зв'язку між діями відповідача та можливими моральними стражданнями позивача.
3. Процесуальні дії по справі
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
21.05.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано такі податкові повідомлення-рішення форми "Ф":
- №0193402-5133-1603, яким визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 662,26 грн /а.с.15/;
- №0202176-5133-1603, яким визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 273,54 грн /а.с.15/;
- №0193400-5133-1603, яким визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 538,94 грн /а.с.16/;
- №0202175-5133-1603, яким визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 271,66 грн /а.с.16/.
Копії наведених податкових повідомлень-рішень отримані ОСОБА_1 17.06.2020, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення /а.с.82/ та не заперечується позивачем.
19.06.2020 позивач засобами поштового зв'язку /а.с.20 зворотній бік/ звернувся до Кременчуцького управління ГУ ДПС у Полтавській області із заявою від 19.06.2020, в якій просив провести звірку даних, що містяться, зокрема, у спірних податкових повідомленнях-рішеннях щодо об'єктів нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності ОСОБА_1 та нарахованої суми податку; у разі виявлення розбіжностей між даними, провести перерахунок суми податку та відкликати ці податкові повідомлення-рішення /а.с.20/.
Крім того, 19.06.2020 засобами поштового зв'язку /а.с.21 зворотній бік/ позивач звернувся до ДФС України зі скаргою від 19.06.2020, в якій, зокрема, просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0193402-5133-1603, 0202176-5133-1603, 0193400-5133-1603, 0202175-5133-1603 від 21.05.2020 /а.с.21-22/.
08.07.2020 листом №ФОП/4639/16-31-51-33-25 ГУ ДПС у Полтавській області повідомило позивача про те, що відповідно до даних реєстрів платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки ІС "Податковий блок", за ним зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення, у зв'язку з чим контролюючим органом 21.05.2020 винесено податкові повідомлення-рішення, які отримані особисто позивачем 17.06.2020 /а.с.24-25/.
До листа додано розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік по об'єктах оподаткування /а.с. 26 - 28/, згідно із якими:
- податок на суму 662,26 грн нараховано щодо приміщення, загальна площа якого 105,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (дата реєстрації права власності 31.07.2013);
- податок на суму 271,66 грн нараховано щодо торгівельної будівлі, загальна площа 43.4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (дата реєстрації права власності 07.03.2013);
- податок на суму 273,54 грн нараховано щодо торгівельної будівлі, загальна площа 43.7 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (дата реєстрації права власності 07.03.2013);
- податок на суму 538,94 грн нараховано щодо нежилого приміщення, загальна площа 85.8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 (дата реєстрації права власності 07.12.2018).
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 13.08.2020 №25484/6/99/00/06-02-04-06 скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення, в тому числі, №0193402-5133-1603, 0202176-5133-1603, 0193400-5133-1603, 0202175-5133-1603 від 21.05.2020 - без змін /а.с.29-30/.
ОСОБА_1 , вважаючи податкові повідомлення-рішення №0193402-5133-1603, 0202176-5133-1603, 0193400-5133-1603, 0202175-5133-1603 від 21.05.2020 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (у редакції на час спірних правовідносин).
Пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України передбачено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
За змістом підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункту 265.1.1 пункту 265 статті 265 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно, до якого належить, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пунктом 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2.1 пункту 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За правилами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
В силу положень підпунктів 266.8.1 та 266.8.2 пункту 266.8 статті 266 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.
Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Частиною 1 статті 182 Цивільного кодексу України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
ІV. ВИСНОВКИ СУДУ
Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Факт перебування нерухомого майна у власності фізичних та юридичних осіб встановлюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Визначення платником податку іншої особи, окрім як власника нерухомого майна, суперечить правовій природі податку, є непропорційним втручанням у право власності позивача та не переслідує легітимну мету, що передбачена статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, а саме для забезпечення сплати податків.
Беручи до уваги розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік по об'єктах оподаткування, додані до листа ГУ ДПС у Полтавській області від 08.07.2020 л№ФОП/4639/16-31-51-33-25 /а.с. 26 - 28/, розрахунки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , надані відповідачем на вимогу суду /а.с.83/, судом встановлено, що:
- податковим повідомленням-рішенням №0193402-5133-1603 від 21.05.2020 визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 662,26 грн у зв'язку із перебуванням у власності приміщення загальною площею 105,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- податковим повідомленням-рішенням №0202176-5133-1603 від 21.05.2020 визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 273,54 грн у зв'язку із перебуванням у власності торгівельної будівлі, загальна площа 43.7 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 ;
- податковим повідомленням-рішенням №0193400-5133-1603 від 21.05.2020 визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 538,94 грн у зв'язку із перебуванням у власності нежилого приміщення, загальна площа 85.8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 ;
- податковим повідомленням-рішенням №0202175-5133-1603 від 21.05.2020 визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 271,66 грн, у зв'язку із перебуванням у власності торгівельної будівлі, загальна площа 43.4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення №0193400-5133-1603 від 21.05.2020, суд враховує таке.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики від 04.07.2013 б/н /а.с.70/, згідно з яким позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти у сумі 38000,00 доларів США (пункт 1 Договору). Позичальник зобов'язався повернути таку ж суму грошових коштів в повній сумі і в строк до 05 липня 2014 року включно (пункт 2 Договору).
На забезпечення виконання зобов'язань, що випливають із договору позики від 04.07.2013 б/н, ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки від 04.07.2013, за умовами якого предметом іпотеки визначено нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 71-73/.
04.07.2013 право іпотеки на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом /а.с.34/.
Відповідно до положень Закону України "Про іпотеку" №898-IV від 05.06.2003 іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 Закону).
Статтею 4 того ж Закону встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
В силу вимог статті 5 вказаного Закону предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:
нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;
нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно зі статтею 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" регулюється питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, відповідно до яких встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.
Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання покликаний захистити майнові інтереси кредитора та стимулювати боржника до належного виконання зобов'язання. Водночас, суд зауважує, що у разі виникнення права іпотеки за іпотекодавцем зберігається право власності на це майно з обмеженням правомочності розпоряджатися ним. Законом України "Про іпотеку" чітко визначені підстави та порядок набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому право власності на предмет іпотеки у іпотекодержателя виникає з моменту державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав.
Суд наголошує, що відповідачем не надано доказів, що позивач, як іпотекодержатель та обтяжувач в межах договору іпотеки (серія та номер: ВТЕ934144, ВТЕ934145, НОМЕР_1 за р. № 1453, виданого 04.07.2013) скористався своїм правом задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, як і не надав доказів на підтвердження наявності у позивача права власності на об'єкт нерухомого майна загальною площею 85,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Також суд враховує, що 22.04.2019 ОСОБА_1 складено нотаріально посвідчену заяву /а.с.74/, якою останній підтвердив той факт, що ОСОБА_2 здійснено повний розрахунок за договором позики, укладеним 04.07.2013 у сумі 38000,00 доларів США та про те, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які матеріальні претензії до ОСОБА_2 , які б стосувалися розрахунку за договором позики.
Крім того, з 04.06.2019 власником об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 77449753104) - адміністративно-торгові та побутові приміщення, площею 85,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , є ТОВ «ДАКОРДД» (код ЄДРПОУ 42763481), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна /а.с. 75/.
Отже, наведені обставини, що не спростовані відповідачем, свідчать про те, що у позивача не виникло право власності на об'єкт нерухомого майна - адміністративно-торгові та побутові приміщення загальною площею 85,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що виключає можливість визначення йому грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За таких обставин, зважаючи на те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження наявності у позивача станом на 2019 рік права власності на об'єкт нерухомого майна - адміністративно-торгові та побутові приміщення загальною площею 85,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.05.2020 № 0193400-5133-1603, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 538,94 грн, а отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування такого податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оцінюючи правомірність податкових повідомлень-рішень від 21.05.2020 №0193402-5133-1603, 0202176-5133-1603, 0202175-5133-1603, суд враховує таке.
Судом встановлено, що 07.03.2013 між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувачем (позивач у справі)) укладено спадковий договір, що посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. та зареєстрований у реєстрі за №1868, згідно з яким набувач зобов'язується виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача і в разі його смерті набуває право власності на належне відчужувачу на праві приватної власності власності нерухоме майно, а саме приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 43,7 кв.м., та розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку /а.с.66-67/.
На підставі спадкового договору, укладеного 07.03.2013, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження №301191 щодо об'єкта нерухомого майна - приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 43,7 кв.м. При цьому зазначено, що обтяжувачем є ОСОБА_1 (позивач), а особа, майно/права, якої обтяжуються - ОСОБА_3 /а.с.32/.
Крім того, 07.03.2013 між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувачем) укладено спадковий договір, що посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. та зареєстрований у реєстрі за №1863, згідно з яким набувач зобов'язується виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача і в разі його смерті набуває право власності на належне відчужувачу на праві приватної власності власності нерухоме майно, а саме магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43,4 кв.м., та розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку /а.с.68-69/.
На підставі спадкового договору, укладеного 07.03.2013, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження №3000664 щодо об'єкта нерухомого майна - магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 43,4 кв.м. При цьому зазначено, що обтяжувачем є ОСОБА_1 (позивач), а особа, майно/права, якої обтяжуються - ОСОБА_4 /а.с.33/.
31.07.2013 між ОСОБА_3 (відчужувач) та ОСОБА_1 (набувачем) укладено спадковий договір (серія та номер ВТІ №352899, ВТІ №352900), що посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г. та зареєстрований у реєстрі за №5200, згідно з яким набувач зобов'язується виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача і в разі його смерті набуває право власності на належне відчужувачу на праві приватної власності власності нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 105,8 кв.м., та розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку /а.с.64-65/.
На підставі спадкового договору, укладеного 31.07.2013, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження №1952593 щодо об'єкта нерухомого майна - вбудоване приміщення магазину промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 105,8 кв.м. При цьому зазначено, що обтяжувачем є ОСОБА_1 (позивач), а особа, майно/права, якої обтяжуються - ОСОБА_3 /а.с.31/.
Відповідно до статті 1302 Цивільного кодексу України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Згідно з статтею 1303 Цивільного кодексу України відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу викладених норм, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. При цьому, право власності на майно, визначене таким договором, набувається після смерті відчужувача.
Доказів смерті відчужувачів за спадковими договорами, наведеними вище, та, як наслідок, переходу, у встановленому законом та відповідними договорами порядку, права власності до позивача суду не надано.
Натомість із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на дату розгляду справи вбачається, що об'єкти за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_3 перебувають у власності ОСОБА_3 (обтяжувач ОСОБА_1 (позивач)) /а.с. 100 - 105/, а об'єкт за адресою: АДРЕСА_2 , з 14.02.2020 перейшов у власність ОСОБА_5 /а.с. 98-99/
Виходячи з викладеного, відповідачем при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень помилково ототожнено поняття власника об'єкта нерухомого майна та обтяжувача такого майна.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень від 21.05.2020 №0193402-5133-1603, яким визначено ОСОБА_3 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 662,26 грн, №0202176-5133-1603, яким визначено ОСОБА_3 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 273,54 грн; №0202175-5133-1603, яким визначено ОСОБА_3 грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 271,66 грн, а відтак позовні вимоги про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
При цьому, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказаних об'єктів нерухомого майна судом не встановлено, що право власності на нежитлові приміщення, за які нараховані грошові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, зареєстровані за позивачем /а.с.86-93/.
Водночас, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 13.08.2020 №25484/6/99/00/06-02-04-06 прийнято з порушенням строків, встановлених статтею 56 ПК України, що є наслідком повного задоволення скарги ОСОБА_3 , оскільки пунктом 528 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" ПК України передбачено, що тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу.
За таких обставин суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 21.05.2020 №0193402-5133-1603, 0202176-5133-1603, 0202175-5133-1603 прийняті відповідачем всупереч встановленому законом порядку, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
Відносно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд враховує наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною п'ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згдіно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" передбачає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд зауважує, що матеріали справи не дають можливості дійти висновку, що негативні емоції позивача від дій відповідача досягли рівня страждання або приниження, які заподіяли моральну шкоду позивачу, не містять обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди.
Суд критично оцінює посилання позивача на те, що відповідачем свідомо проігноровано рішення суду у справі № 440/4242/19 від 18.02.2020, яким скасовано податкові повідомлення-рішення із визначеними грошовими зобов'язаннями з податку на майно за 2018 рік, та за тими ж об'єктами визначено грошові зобов'язання спірними у цій справі податковими повідомленнями -рішеннями. Суд зауважує, рішення суду у справі № 440/4242/19 від 18.02.2020 набрало законної сили 25.06.2020 /а.с. 35 - 40/, натомість спірні податкові повідомлення-рішення прийнято 21.05.2020, тобто до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи достатніх доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних страждань та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіянням моральної шкоди, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21 лютого 2020 року у справі №363/3520/16-а, від 21 лютого 2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15 квітня 2020 року у справі №815/63/18.
Отже, дослідивши письмові пояснення учасників справи, що викладені у заявах по суті справи, оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2020 №0193402-5133-1603 на суму 662,26 грн, №0202176-5133-1603 на суму 273,54 грн, №0202175-5133-1603 на суму 271,66 грн, №0193400-5133-1603 на суму 538,94 грн. Водночас, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн задоволенню не підлягають.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу).
Позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 15.09.2020 /а.с.55/.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 217,65 грн.
Також у позовній заяві міститься заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, як визначено частиною дев'ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано копії договору про надання правничої допомоги від 09.09.2020 /а.с.51/, що укладений між Ульяновою Ю.А. (адвокат, представник) та ОСОБА_3 (клієнт), згідно з пунктом 1 якого адвокат, представник зобов'язується забезпечити надання клієнту послуг з правничої допомоги, а саме: складання процесуального документа - позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди, а клієнт зобов'язується оплатити послуги адвоката, представника та виконувати інші умови цього договору. Ціна послуг адвоката за надання зазначених послуг визначається сторонами в 3000,00 грн та сплачується в наступному порядку до 30.09.2020, після отримання рахунку (пункт 2 Договору).
Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджено, що Ульянова Ю.А. має статус адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №536 від 20.07.2007) /а.с.94-95/.
На підтвердження надання правничої допомоги, на підставі договору від 09.09.2020, Ульяновою Ю.А. (адвокат, представник) та ОСОБА_3 (клієнт) складено та підписано акт надання послуг №43 від 15.09.2020, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги з правової допомоги зі складання позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди на суму 3000,00 грн /а.с.54/.
Оплата послуг адвоката здійснювалася на підставі рахунку №43 від 09.09.2020 /а.с.52/ та підтверджується квитанцією АТ "А-Банк" від 15.09.2020 /а.с.53/.
Отже, позивачем підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 776,59 грн на користь позивача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 21.05.2020 №0193402-5133-1603, №0202176-5133-1603, №0202175-5133-1603, №0193400-5133-1603.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) витрати на сплату судового збору у розмірі 217,65 грн (двісті сімнадцять гривень шістдесят п'ять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 776,59 грн (сімсот сімдесят шість гривень п'ятдесят дев'ять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя М.В. Довгопол