Справа № 420/316/20
24 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення, визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 рік, стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року в сумі 42138,85 грн., визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з 01.07.2017 року із позивачем остаточного розрахунку, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 11 серпня 2018 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 497,78 грн. за календарний день, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року.
За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі. Позов, відповідь на відзив обґрунтовані позивачем тим, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу нараховані 3106,31 грн. індексації грошового забезпечення. Проте, позивач зазначає, що загальна сума індексації грошового забезпечення, яку відповідач мав нарахувати позивачу за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року складає 25120,64 грн. Позивач також вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.08.2018 року, оскільки його грошовий дохід збільшився на 1061,39 грн., у зв'язку із чим сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Таким чином, позивач зазначає, що оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не було виплачено в день його виключення зі списків частини, вказане свідчить що відповідач не провів повного розрахунку, у зв'язку із чим відповідач має бути зобов'язаний судом нарахувати та виплатити на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки військова частина при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача діяла відповідно до вимог законодавства, тому позовна вимога щодо визнання протиправними дій відповідача в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року не підлягають задоволенню. При цьому, звільнення позивача з військової служби відбулось законно, наказ про виключення зі списків особового складу позивачем не оскаржувалось та при звільненні не було виплачено лише індексацію грошового забезпечення, розрахунок по всім іншим виплатам проведений. Крім того, з боку Військової частини НОМЕР_1 відсутні жодні порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у зв'язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 12.06.2018 року №100 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Наказом Міністерства оборони України командира військової часини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2018 року ОСОБА_1 з 10.08.2018 року виключено зі списків особового складу частини.
Військову службу позивач проходив у Командуванні Військово-Морських Сил Збройних Сил України, на грошовому забезпеченні знаходився у період з січня 2016 року по липень 2017 року при Військовій частині НОМЕР_2 , у період з серпня 2017 року по серпень 2018 року при Військовій частині НОМЕР_1 , де нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/1229/19 від 25 квітня 2019 року (яке постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року залишено без змін) позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 01.03.2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.07.2017 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 01.03.2018 року. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 10.08.2018 року та про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.08.2018 року - відмовлено.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі 420/1229/19 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 01.03.2018 року у розмірі 3106,31 грн. із застосуванням у період з серпня 2017 року по лютий 2018 року базового місяця жовтень 2015 року, а в період з березня по квітень 2018 року базового місяця березень 2018 року (аркуш справи 142).
Відповідно до розрахунково-платіжної відомості Військової частини НОМЕР_1 на виплату індексації доходів військовослужбовця за рішенням суду ОСОБА_1 у 2019 році виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 3106,31 грн.
Позивач не погодився із правомірністю дій Військової частини НОМЕР_1 в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 рік та звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 55 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
При цьому, ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Відповідно до ст. 18, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Виключно законами України визначаються величина порогу індексації грошових доходів громадян.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України № 76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону України № 2148-VIII від 03.10.2017 року чинній з 11.10.2017 року проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Законом № 911-VIII від 24.12.2015 року, який набув чинності 01.01.2016 року внесено зміни у частині першій статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та цифри « 101» змінені цифрами « 103».
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає «Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Згідно п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (в редакції від 15.09.2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абз. 2 цього пункту.
Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та цифри « 101» замінено цифрами « 103».
Абзац другий пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Відповідно до п. 4, 6 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Так, на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі 420/1229/19 Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 01.03.2018 року у розмірі 3106,31 грн. із застосуванням у період з серпня 2017 року по лютий 2018 року базового місяця жовтень 2015 року (аркуш справи 142).
При цьому, відповідно до п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Тобто він є базовим для обчислення індексу споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
При цьому, у разі підвищення посадових окладів у місяці, в якому право на індексацію ще не виникло, такий місяць є базовим.
Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців (тарифних сіток), яка набрала чинності 01 січня 2008 року, а отже січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення.
Наступним підвищенням посадових окладів військовослужбовців було 01 березня 2018 року, зі вступом в дію постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
При цьому, відповідачем не надано до суду доказів підвищення посадового окладу позивача за його посадою з 2008 року.
З урахуванням зазначеного, оскільки у період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 підвищення посадового окладу позивача за посадою відбулось у січні 2008 року, тому обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватись наростаючим підсумком за цей період.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року саме із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) жовтень 2015 року.
При цьому, щодо позовної вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача суми індексації за вказаний період, суд звертає увагу на наступне.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені.
Так, з наданого позивачем розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 01.03.2018 року у розмірі 3106,31 грн. із застосуванням у період з серпня 2017 року по лютий 2018 року базового місяця жовтень 2015 року.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходить службу, і який виплачує йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року.
Враховуючи протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року, у суду є всі підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року, в редакції від 24.02.2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Відповідно до ч. 2 п. 1.9 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року №260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
З огляду на зазначене, суд вважає, що місяць березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
При цьому, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в березні 2018 року становив 101,1 %, в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року 100,0%, в червні 100,0 %, в липні 99,3 %, в серпні 100,0 %, в вересні 101,9 %, в жовтні 101,7%.
Таким чином лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8 % * 100,0 % * 100,0 % * 99,3% * 100,0 % * 101,9 % * 101,7 % * 100) було перевищено, отже у позивача виникає право на індексацію заробітної плати. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно було проводити з грудня 2018 року.
Враховуючи вищевикладені обставини, підстави для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з березня 2018 року по листопад 2019 року у відповідача були відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.08.2018 рік, стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.08.2018 року в сумі 42138,85 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2018 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 497,78 грн. за календарний день, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом ч. 1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Аналіз ст. 116, 117 КЗпП України, які передбачають обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні, а також те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, доводять, що визначальними є такі юридично значимі обставини як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Такий аналіз статей кодексу дають підстави для висновку, що в спірних правовідносинах зазначений строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні навіть ще не розпочався, оскільки відсутній факт остаточного розрахунку з позивачем.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду по справі справа № 120/1407/19-а від 30 вересня 2020 року.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1, 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні вимоги містяться в Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: - нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); - порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); - затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; - зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; - доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання виплатити йому компенсацію за несвоєчасно виплачену йому індексацію грошового забезпечення також є передчасною, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу станом на момент звернення до суду та прийняття даного рішення нарахованою та виплаченою з порушенням строків не була, а відтак у її задоволенні слід відмовити.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення з детальними розрахунками, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є засобом судового контролю за виконанням судового рішення, який застосовується судом за власною ініціативою та розсудом і не може бути предметом позовних вимог, проте в даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати позивачу не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 в частині виплати не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 рік, стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року в сумі 42138,85 грн., визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з 01.07.2017 року із ОСОБА_1 остаточного розрахунку, зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 11 серпня 2018 року по день фактичного розрахунку з розрахунку 497,78 грн. за календарний день, зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме - порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 10.08.2018 року - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 не у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида
.