Справа № 420/8981/20
24 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бойко О.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області про визнання протиправними дії, зобов'язання надати інформацію та стягнення 250 000,00 грн. моральної шкоди, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, в якому просив:
(1). Визнати протиправними дії відповідача, що виражені у відмові надати інформацію за запитом від 10.08.2020 р..
(2). Зобов'язати відповідача надати інформацію за запитом від 10.08.2020 р.
(3). Стягнути з відповідача на користь позивача 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
10.08.2020 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання інформації, а саме про надання копії договору оренди ТРГО «Товариство власників індивідуальних дачних будинків «Міраж» земельної ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0267.
17.08.2020 р. відповідач надав позивачу відповідь на запит про надання публічної інформації, в якій зазначено, що відповідач не має можливості надати позивачу такі документи, оскільки позивач прагне отримати інформацію про особу, а частина 3 ст. 10 Закону України «про доступ до публічної інформації» передбачає, що розпорядник інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані вжити заходи щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб та надати її на вимогу осіб, яких вона стосується.
Позивач вважає відмову в наданні інформації з підстав, які не встановленні законом, так само як і відмова без обґрунтування наявності таких підстав шляхом застосування (трискладового тесту) є неправомірною.
Позивач зазначив, що відмовою відповідача завдано йому моральну шкоду.
(б) Позиція Відповідача
13.10.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просив відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив наступне.
В діях відповідача відсутні протиправні дії з огляду на те, що позивач не є членом ТРГО «Товариство власників індивідуальних дачних будинків «Міраж», відсутні докази того, що члени Товариства, а також керівник, який підписав договір надав згоду на отримання останнім відповідної інформації, а відтак відмова в наданні копії договору оренди є законною.
(в) Відповідь на відзив
20.10.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що Законом ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, крім того, формулювання «інформації про особу» не визначено прямо, а отже позивач вважає за доцільне розуміти саме як інформацію про фізичну особу, а не юридичну.
ІІІ. Процедура та рух справи
28.09.2020 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Справу суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтверження
10.08.2020 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання інформації, а саме про надання копії договору оренди ТРГО «Товариство власників індивідуальних дачних будинків «Міраж» земельної ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0267.
17.08.2020 р. відповідач надав позивачу відповідь на запит про надання публічної інформації, в якій зазначено, що відповідач не має можливості надати позивачу такі документи, оскільки позивач прагне отримати інформацію про особу, а частина 3 ст. 10 Закону України «про доступ до публічної інформації» передбачає, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані вжити заходи щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб та надати її на вимогу осіб, яких вона стосується.
Позивач вважає відмову в наданні інформації з підстав, які не встановленні законом, так само як і відмова без обґрунтування наявності таких підстав шляхом застосування (трискладового тесту) є неправомірною.
V. Джерела права та висновки суду
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон України «Про інформацію») інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно з ст.5 Закону «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ (далі - Закон України «Про доступ до публічної інформації»), відповідно до ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.
Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч.2). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.3) та має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч.5).
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об'єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Згідно з ч.3 ст.10 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Такими випадками є:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього закону.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення «публічна» не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб'єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв'язку із цим ознаки публічної. Обов'язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.
Крім того, виходячи з вищезазначених приписів, орган, до якого направлено запит громадянина, зобов'язаний об'єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, та надати відповідь на запит на інформацію у встановлені законом строки, зокрема не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, якщо такий запит не стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.
Статтею 20 зазначеного Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (частина 1 статті 21 Закону України «Про інформацію»).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Таким чином, нормами законів України «Про доступ до публічної інформації» та «;Про інформацію» передбачено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до статті 7 названого Закону конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації.
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Відповідно до п.5. ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 України «Про доступ до публічної інформації» передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
При цьому, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту». Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18 (провадження №11-840заі18).
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Повертаючись до обставин справи, суд встановив, що 10.08.2020 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання інформації, а саме про надання копії договору оренди ТРГО «Товариство власників індивідуальних дачних будинків «Міраж» земельної ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0267.
17.08.2020 р. відповідач надав позивачу відповідь на запит про надання публічної інформації, в якій зазначено, що відповідач не має можливості надати позивачу такі документи, оскільки позивач прагне отримати інформацію про особу, а частина 3 ст. 10 Закону України «про доступ до публічної інформації» передбачає, що розпорядник інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані вжити заходи щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб та надати її на вимогу осіб, яких вона стосується.
Отже відповідач листом відмовив позивачу у наданні інформації, однак відповідно п.5. ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно.
Таким чином, суд робить висновок, що відповідач протиправно відмовив позивачу у інформації, а саме про надання копії договору оренди ТРГО «Товариство власників індивідуальних дачних будинків «Міраж» земельної ділянки із кадастровим номером 5125082700:02:002:0267.
Для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачу інформацію за запитом від 10.08.2020 р.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Позивач обґрунтовує дану вимогу тим, що ненадання відповідей відповідачем на звернення позивача завдало останньому шкоди немайнового характеру у вигляді моральних страждань - і це призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків та втрати довіри до органів влади, внаслідок чого він зазнав втрат немайнового характеру, неможливість продовження активного громадського життя, адже протиправна бездіяльність відповідача унеможливлює функціонування його особистості на конституційних засадах.
Суд зазначає, що положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
При цьому, обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, але не виключно, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічний висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Разом з тим, до суду позивачем не надано доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Таким чином, позивачем в позовній заяві жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок такої бездіяльності відповідача.
Суд зауважує на тому, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди. Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 250000,00 грн., оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд вважає, що позовна вимога про стягнення зі відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 250000,00 гривень, є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною, та такою що не належить до задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене суд робить висновок про часткове задоволення позовних вимог.
VI. Розподіл судових витрат
6.1. Відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору. Таким чином, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 2, 139, 243-246 КАС України суд,
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії відповідача, що виражені у відмові надати інформацію за запитом від 10.08.2020 р.
3. Зобов'язати відповідача надати інформацію за запитом від 10.08.2020 р.
4. У решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач- ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Лиманська сільська рада Татарбунарського району Одеської області, адреса: 68141, Одеська обл., Татарбунарський р-н, с. Лиман, вул. Героїв України,47 А, код ЄДРПОУ 04379404.
Головуючий суддя Бойко О.Я.
.