Справа № 420/8942/20
23 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бутенка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 05.03.2019 призначенної та перерахованої ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром та зменшення основного розміру пенсії з 90%' до 70% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії.
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 05.03.2019 перерахунок ОСОБА_1 пенсії з урахуванням розміру пенсії за вислугу років виходячи з 90% грошового забезпечення та здійснювати виплату з 05.03.2019 року без обмеження максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 05.03.2019 року по день проведення доплати.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що під час проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 05.03.2019р., Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області протиправно зменшено основний розмір пенсії позивача з 90% до 70% грошового забезпечення, а також, при здійсненні даного перерахунку відповідачем було протиправно обмежено розмір виплачуваної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та виплачується пенсія з урахуванням її обмеження в сумі 17120,00 грн.
06.10.2020 року від ГУПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що питання щодо проведення з 05.03.2019 перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років в розмірі 90% грошового забезпечення вже вирішено в межах іншої справи, а саме рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 по справі № 420/2818/19, яким відмовлено Позивачу в цій вимозі до Головного управління.
Щодо обмеження виплачуваної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, то таке законодавче обмеження пенсії Позивача максимальним розміром є правомірним та відповідає нормам Конституції України та Законам України, забезпечує належний рівень пенсійного забезпечення Позивача. Як результат, дії Головного управління щодо обмеження пенсії Позивачу максимальним розміром є правомірними та реалізовані в межах діючого законодавства України.
Заяви чи клопотань від сторін.
07.10.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 22 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 після звільнення з військової служби в жовтні 2005 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено та виплачується пенсія за вислугу років.
Органом, яким здійснюються призначення пенсії, її перерахунок та виплата, є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
В серпні 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з 05.03.2019 проведено перерахунок пенсії позивача.
Як вбачається з Перерахунку пенсії з 05.03.2019, пенсія позивачу перерахована виходячи з 70% грошового забезпечення та у підсумку з урахуванням надбавок і доплат до пенсії, пенсія обчислена та має складати 18681,23 гривень.
Проте відповідач, посилаючись на вимоги частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, під час проведення перерахунку з 05.03.2019 обмежив розмір виплачуваної позивачу пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та визначив здійснення виплати пенсії позивача з урахуванням її обмеження в сумі 17120,00 гривень, та таке обмеження пенсії позивача наразі триває.
Зазначене підтверджується листом ГУПФУ №7979-7630/К-02/8-1500/20 від 07.09.2020 та доданими до нього Розрахунком на доплату від 26.08.2020 та перерахунками пенсії з 05.03.2019 та з 01.09.2020.
Також, при проведенні даного перерахунку відповідачем було зменшено основний розмір пенсії позивача з 90% на 70% врахованого грошового забезпечення, що підтверджується Перерахунком пенсії з 01.01.2019 та Розрахунком на пенсію за вислугу періодів служби від 06.10.2005.
Позивач вважає, що розмір грошового забезпечення, яке враховується для обчислення позивачу пенсії, становить 26259,75 гри., та з урахуванням основного розміру пенсії позивача 90% грошового забезпечення, розмір пенсії позивача з 05.03.2019 має складати 23 633,77 грн. Але відповідачем він протиправно та безпідставно зменшений.
В свою чергу таке обмеження відповідачем пенсії позивача максимальним розміром, а також зменшення основного розміру пенсії з 90% на 70% грошового забезпечення є протиправним, не відповідає нормам Конституції України та порушує право позивача на належний рівень пенсійного забезпечення, а тому вважає такі дії відповідача протиправними та незаконними, в зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права(статті 1, 3 та 8).
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Статтями 22, 64 Конституції України, передбачено, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.4 ст.63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до положень статті 13 Закону України № 2262-XII, пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; тим же особам, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт «б» статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті визначено, що загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-XII та змінено до 70% максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.
Порядок перерахунку призначених відповідно до Закону № 2262-XII пенсій визначений статтею 63, відповідно до якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України (редакція, чинна на час проведення перерахунку пенсії).
Відповідно до частини другої статті 63 цього Закону у разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно з пунктами 2 та 3 якого Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача).
Відповідно до пункту 4 цього Порядку перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пунктом 5 згаданого Порядку визначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Висновки суду.
Як вбачається із доданих до позовної заяви Розрахунку на пенсію за вислугу років від 06.10.2005 та перерахунку пенсії з 01.01.2019, позивачу було призначено пенсію за вислугу років, та за 36 календарних років вислуги основний розмір пенсії позивача становив 90% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії.
Проте, з 05.03.2019 відповідач, здійснюючи перерахунок пенсії позивача, безпідставно зменшив основний розмір пенсії позивача з 90% на 70% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії.
Більше того, таке протиправне зменшення розміру пенсії позивача з 90% на 70% грошового забезпечення відповідачем ГУПФУ вже здійснювалося раніше, а саме з 01.01.2018 ГУПФУ вже припускалося порушення права позивача на одержання пенсії в належному розмірі.
Проте рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2018 у справі №1540/3272/18 такі дії ГУПФУ вже були визнані протиправними та відповідача було зобов'язано провести перерахунок пенсії позивача з урахуванням основного розміру пенсії у розмірі 90% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018.
Посилання відповідача на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі №420/2818/19 є безпідставними, а наведені доводи не відповідають дійсності, оскільки судом встановлено, що у справі № 420/2818/19, позивачем не заявлялося позовних вимог щодо визнання протиправними дій ГУПФУ стосовно зменшення основного розміру пенсії позивача з 90% на 70% грошового забезпечення та зобов'язання проведення відповідного перерахунку.
Також, як вбачається із постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі № 420/2818/19, апеляційним судом вказане питання щодо зменшення розміру пенсії з 90% на 70% грошового забезпечення також не досліджувалося у зв'язку з відсутністю такої позовної вимоги.
Отже доводи відповідача у відзиві про те, що таке питання вирішене постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 у справі № 420/2818/1, суд не приймає.
Стосовно позовної вимоги щодо виплати пенсії без обмеження максимальним розміром суд зазначає наступне.
По-перше, викладені у позовній заяві висновки щодо протиправності дій відповідача безпосередньо підтверджуються правовими висновками Верховного Суду.
Зокрема, правові висновки Верховного Суду щодо протиправності застосування частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ стосовно обмеження пенсії максимальним розміром після 20.12.2016, тобто після визнання рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 неконституційною частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, містяться в постановах Верховного Суду, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 та багатьох інших.
Так, Верховний суд в своїх постановах зазначає, що згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7- рп/2016 від 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина 7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-УІІІ, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-УІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7- рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Отже, протягом 2018 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічні правові позиції висловлені у відповідних судових рішеннях Одеського окружного адміністративного суду (справа № 420/1303/20, справа № 420/1309/20, справа № 420/1307/20, справа № 420/6455/18, справа №420/940/19, справа № 420/1255/19, справа № 420/481/19, справа № 420/5286/18, справа № 420/5416/18 та інші) та П'ятого апеляційного адміністративного суду (справа № 420/6455/18, справа №420/940/19, справа № 420/1255/19, справа № 420/481/19, справа № 420/5286/18, справа № 420/5416/18 та інші).
По-друге, посилання відповідача на норми статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-УІ є також безпідставним виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 1-1 Закону №2262-ХІІ визначено, що "законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно- правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262- XII) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, в тому числі й встановлення обмеження розміру таких пенсій, іншими законами є неможливою, та такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення.
В свою чергу, Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-УІ, ст. 2 якого встановлюються обмеження пенсій певних категорій осіб максимальним розміром, не є спеціальним законом, який має законодавчо регулювати умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, а саме з 20.12.2016 по теперішній час в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно- правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
По-третє, відповідно до частини 4 статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Аналізуючи положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-ргі/2016 вже визнані неконституційними як такі, що суперечать Конституції України, безумовно вбачається те, що норма ст. 2 Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є абсолютно тотожною нормі ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За таких обставин суд має дійти висновку про те, що ст. 2 Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») суперечить Конституції України, та на виконання приписів ч. 4 ст. 7 КАС України не повинен її застосовувати.
По-четверте, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на постанову Верховного Суду від 03.04.2018 по справі № 361/4922/17 є безпідставним.
Судове рішення, на яке посилається відповідач, прийнято в судовій справі за позовом, предметом якого є обчислення пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та предмет позову даної справи є іншим, ніж той, щодо якого позивач звернувся до суду.
Також безпідставним є посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 15.08.2018 по справі № 161/9572/17, оскільки предметом судового розгляду цієї справи було питання проведення перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Суд зазначає, що зазначені справи не стосувалися питань призначення та виплати пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та у жодній з цих справ Верховним Судом не надавалася оцінка застосування норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Крім того, посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 № 20-рп/2008, від 26.12.2011 №20-рп/2011, від 25.01.2012 №3-рп/2012, від 22.05.2018 № 5-рп/2018 є також безпідставними та необгрунтованими, оскільки зазначені рішення Конституційного Суду України жодним чином не стосуються правового регулювання питань пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, як спеціальних суб'єктів права, особливий статус якого ґрунтується на Конституції України.
Проте відповідач свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.
Відповідно до ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Сєрков проти України» (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Колегія суддів Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17 зазначає, що в указаних вище рішеннях Європейського суду з прав людини закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
До того ж, саме Конституційний Суд України, приймаючи рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, у даному рішенні безпосередньо зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7- рп/2004).
Конституційний Суд України вважає, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуюче зазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 05.03.2019 призначенної та перерахованої ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром та зменшення основного розміру пенсії з 90% до 70% грошового забезпечення, врахованого для обчислення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 05.03.2019 перерахунок ОСОБА_1 пенсії з урахуванням розміру пенсії за вислугу років виходячи з 90% грошового забезпечення та здійснювати виплату з 05.03.2019 року без обмеження максимальним розміром, а також провести доплату різниці в пенсії між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами з 05.03.2019 року по день проведення доплати.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бутенко А.В.
.