Справа № 420/5589/20
23 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -
До суду звернулося Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовною заявою до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 1086202,86 грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14120,60 грн., всього 1100323,46 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження. Позов, відповідь на відзив обґрунтовані тим, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2019 рік, наданого до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» склала 281 особу. На підприємстві протягом 2019 року працювала особа з інвалідністю ОСОБА_1 (12 міс.), ОСОБА_2 (12 міс.), ОСОБА_3 (2 міс.), ОСОБА_4 (12 міс.), ОСОБА_5 (12 міс.), ОСОБА_6 (5 міс.), ОСОБА_7 (11 міс.), ОСОБА_8 (12 міс.), ОСОБА_9 (12 міс.), ОСОБА_10 (10 міс.) =100 міс:12 міс.=08,33=8. За правилами заокруглення, якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення. Тому, якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяці звітного року, оскільки 6 (місяців) =0.5=1 особа. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 11 робочих місць, проте було створене лише 8. При цьому, у разі подання Державній службі зайнятості лише форми № 3-ПН не можна вважати, що роботодавець зробив усе можливе для працевлаштування фахівця з інвалідністю. Позивач, посилаючись на положення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», зазначив, що відповідач самостійно у встановлений Законом строк не сплатив адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим, відповідач повинен сплатити і пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь їх строк.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі. З відзиву на позовну заяву (аркуші справи 41-47) вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки у встановленому порядку відповідач подавав до Одеського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН інформацію про попит на працевлаштування особи з інвалідністю на створені відповідачем вакантні посади, які містили інформацію про вільні робочі місця для осіб з інвалідністю. Причини не працевлаштування інвалідів не залежали від підприємства, тому в таких діях відсутній склад правопорушення і на підприємство не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, заперечення відповідача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
З матеріалів справи вбачається, що на Казенному підприємстві «Морська пошуково-рятувальна служба» протягом 2019 року працювали особи з інвалідністю: ОСОБА_1 (12 міс.), ОСОБА_2 (12 міс.), ОСОБА_3 (2 міс.), ОСОБА_4 (12 міс.), ОСОБА_5 (12 міс.), ОСОБА_6 (5 міс.), ОСОБА_7 (11 міс.), ОСОБА_8 (12 міс.), ОСОБА_9 (12 міс.), ОСОБА_10 (10 міс.) =100 міс:12 міс.=08,33=8.
Середньооблікова чисельність штатних працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» у 2019 році склала 281 особа, що підтверджується звітом за формою №10-ПІ за 2019 рік, а тому відповідач мав створити 11 робочих місця для працевлаштування інвалідів (аркуш справи 5).
Відповідності до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
При цьому, відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто, заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно із Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Казенним підприємством «Морська пошуково-рятувальна служба» подавалася звітність, зокрема Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, (аркуші справи 53-86), однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування інваліди.
При цьому, відповідачем надсилалось на адресу позивача повідомлення про відсутність порушень нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Враховуючи надсилання до Одеського міського центру зайнятості Інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (аркуші справи 51-52).
Таким чином, відповідач подав до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2019 рік, чим вживав залежних від нього передбачених законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, причини не працевлаштування на підприємство відповідача особи з інвалідністю не залежали від Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», у зв'язку з чим у його діях відсутній склад правопорушення, та як наслідок, відсутні підстави для покладення відповідальності на підприємство за не виконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 22.03.2018 року по справі №807/545/17, від 12.07.2018 року по справі №820/2371/16.
Враховуючи, те що у 2019 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, виконані обов'язки, покладені на нього ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому у позивача були відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі №806/1368/17.
Крім того, суд зазначає, що до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З огляду на приписи ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону №875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Вказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 року у справі №817/652/17.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 1086202,86 грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14120,60 грн., всього 1100323,46 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не обґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню повністю.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 38016923) до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (65114, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 140 а, код ЄДРПОУ 38017026) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2019 році у розмірі 1086202,86 грн. та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14120,60 грн., всього 1100323,46 грн. -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида
.