Справа № 420/7808/20
28 вересня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Одеський механічний завод» (вул..Чорноморського козацтва,23, м.Одеса, 65003) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №156050006420 від 16.06.2020 року, зобов'язання вчинити певні дії,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Одеський механічний завод» в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від № 156050006420 від 16.06.2020 року про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2020 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09 червня 2020 року звернувся до Суворовського районного відділу обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії за віком із повним переліком документів, відповідно до вимог чинного законодавства (паспорт, Ідентифікаційний номер, трудова книжка, військовий квиток). Заяву зареєстровано за № 4559. Після перевірки поданих документів повноважним представником Суворовського районного відділу обслуговування Громадян Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, повідомлено позивачу, що його загальний страховий стаж становить - 36 років, чотири місяці та двадцять днів, а отже він має право на отримання пенсії за віком, відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, 06 серпня 2020 року позивач отримав копію рішення відповідача №156050006420 від 16.06.2020 року, відповідно до якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки відповідач вважає, що загальний страховий стаж позивача складає 20 років та 4 місяці, оскільки відповідач не врахував період роботи з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року на посаді токаря 4 розряду в Одеському механічному заводі. Причина відмови в урахуванні даного страхового стажу - виявлення розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення.Позивач вважаючи зазначену відмову протиправною звернувся до суду.
Ухвалою суду від 21.08.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач вказує, що до страхового стажу не було зараховано період з 01.07.1981 по 21.07.1997 на посаді токаря 4 розряду в Одеському механічному заводі з тих підстав, що записи в трудовій книжці позивача за зазначений період не відповідають вимогам, встановленим Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58), а саме запис №9 в трудовій книжці Позивача не відповідає зазначеним вище вимогам, оскільки в графі 4 в якості підстави звільнення зазначено "Наказ №10к від 25.09.1997". Тобто, Позивача було звільнено 21.07.1997 на підставі наказу від 25.09.1997, що прямо суперечить п. 2.3 Інструкції №58.Враховуючи те, що запис у трудовій книжці не відповідає встановленим законодавством вимогам - в Головного управління відсутні підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу Позивача лише на підставі трупової книжки.Однак, неналежне оформлення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09 червня 2020 року звернувся до Суворовського районного відділу обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо призначення пенсії за віком, заяву зареєстровано за № 4559.
Рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області №156050006420 від 16.06.2020 року Про відмову в призначенні пенсії відмовлено позивачу у призначенні пенсі, оскільки страховий стаж позивача є меншим ніж 27 років та складає 20 років 4 місяці. До страхового стажу відповідача не зараховано період роботи з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року на посаді токара 4 розряду в Одеському механічному заводі. Причина відмови в урахуванні даного страхового стажу - виявлення розбіжності між датою звільнення та датою наказу про звільнення.
Не погодившись з зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату перерахованої пенсії.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до ст.1 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(далі - Закон України №1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ст. 11 Закону України №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.
Частиною 1 ст.24 Закону України №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 ст.44 Закону України №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
При цьому, ч.3 ст.44 Закону України №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні приписи також містяться у ст.101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон України №1788-ХІІ), яка передбачає, що органи, які призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до статті 62 Закону України №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що підставою відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є не врахування до загального страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що протягом вказаного періоду останній працював в Одеському механічному заводі на посаді токаря 4 розряду, про що внесено відповідний запис.
Проте відповідач у своєму рішенні зазначає що дата звільнення позивача є відмінною від дати наказу про звільнення.
Відповідно до ч.1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 48 КЗпП України, в редакції чинній на момент звільнення позивача з Одеського механічного заводу, передбачалось, що записи про причини звільнення в трудовій книжці мають робитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їx зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 літня 1993 року № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58) та постановою Кабінету Міністрів У країни від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчується підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звертається за призначенням пенсії, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/ 17.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок №637).
При цьому, ч.1 Порядку передбачено, щоосновним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи,служби,навчання,а також архівними установами.
Частина 2 Порядку визначає, що у разі коли документи про трудовий стаж незбереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до ч.3 Порядку за відсутності трудової книжки,а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи не точні записи про періоди роботи,для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення,характеристики,письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи,які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Проте, як зазначалось вище, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи позивача з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року в Одеському механічному заводі на посаді токаря 4 розряду, наведені записи засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.
На підставі викладеногосуд вважає, щоперіод роботи позивача 01.07.1981 року по 21.07.1997 року в Одеському механічному заводі на посаді токаря 4 розряду повинен бути зарахований відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 .
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.о. проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії позивача діяв неправомірно,без врахування права особи на соціальний захист передбачений Конституцією України, а також те, що прийняття рішення в замін рішення, без скасування попереднього не передбачено діючим законодавством, суд вважає, що наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області від № 156050006420 від 16.06.2020 року про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення пенсії є дискрецією пенсійного органу.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
З урахуванням викладеного суд вважає необхідним застосувати вимоги ч.4 ст.245 КАС України, якою встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обчислення страхового стажу,як і визначення розміру пенсії є повноваженнями відповідача, які реалізовуються в процесі прийняття рішення про призначення пенсії, тож на цьому етапі зазначені вимоги позивача є передчасними.
Таким чином з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.06.2020 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Частинами 1,3 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ДП «Одеський механічний завод» (вул..Чорноморського козацтва,23, м.Одеса, 65003) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №156050006420 від 16.06.2020 року, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) від № 156050006420 від 16.06.2020 року про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) від 09.06.2020 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 01.07.1981 року по 21.07.1997 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.