23 листопада 2020 р. № 400/4097/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовоум провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Новоодеського районного військового комісаріату Миколаївської області, вул. Шмідта, 8, м. Нова Одеса, Новоодеський район, Миколаївська область,56600 Миколаївського обласного військового комісаріату, вул.Спаська, 33, м.Миколаїв, 54030
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2018 року;
- зобов'язати Новоодеський районний військовий комісаріат Миколаївської області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2018 року.
Ухвалою від 25.09.2020р. суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 20.10.2020р. суд залучив до участі у справі другого відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 2).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551).
Відповідач 1 надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки Законом 3551 не передбачено, що у разі звільнення працівника йрму виплачується грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку. Такий вид відпустки не належить до виду щорічних відпусток, а тому відповідно до ст.11 вказаного вище Закону, не може бути перенесена ан інший період, крім того, така відпустка не визначена статтею 24 даного закону, як додаткова. При звільненні позивача зі служби, з ним були проведені всі нарахування, в тому числі одноразова грошова допомога при звільненні. Також, відповідач 1 зазначив, що в п.7 Постанови КМУ № 389 від 03.06.2013р. "Про затвердження Положення про військові комісаріати" вказано, що обласні військові комісаріати є юридичними особами, що мають самостійний баланс, реєстраційні
рахунки в органах казначейства, а військові комісаріати є відокремленими підрозбілами відповідних обласних військових комісаріатів, тому позовні вимоги до Новоодеського РВК є необгрунтованими.
Відповідач 2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , надав відзив, в якому зазначив, що військовослужбовець до проведення з ним всіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Додаткова відпустка не належить до виду щорічних додаткових відпусток. Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що в особливий період , що діє на території України, надання додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.
У відповіді на відзив позивач вказав, що доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими. Законом України «Про відпустки» передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження заробітної плати. У разі звільнення зі служби та в разі невикористання військовослужбовцем щорічної основної або додаткової відпустки, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, а також дні додаткової відпустки. В особливий період з моменту оголошення мобілізації в Україні військовослужбовцям надаються вказані вище відпустки та якщо особа має статус учасника бойових дій й не проходить військову службу, їй належить право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Порядок та підстави надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій передбачені Законом України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Представники сторін надади до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 2015 року по 2018 роки проходив військову службу в Новоодеському районному військовому комсаріаті Миколаївської області на посаді заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , у військову званні «підполковник».
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 02.03.2018р. № 88 позивача звільнено у відставку за пунктом "б" (за станом здоров'я) ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджуються копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 виданого 13.01.2015р.
Згідно Витягу з Наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по строковій частині) від 16.03.2018 року №32 позивача з 16.03.2020р. виключено зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення.
Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає ст.5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551. Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної
відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або
до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий
період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551 , припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за період з 2015 р. по 22.01.2019 р.
Аналогічна правова позиція висловнена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В рішенні від 16.05.2019 по справі № 620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України "Про відпустки", статті 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стаття 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", стаття 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України "Про відпустки", Закону України "Про статус ветеранів
війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Такий самий суб'єктний склад сторін та предмет спору і в справі № 400/858/20.
Тому справа № 400/858/20 в частині позовних вимог 1-2 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/19.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судові витрати по справі розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Новоодеського районного військового комісаріату Миколаївської області (вул. Шмідта, 8, м. Нова Одеса, Новоодеський район, Миколаївська область, 56600, код ЄДРПОУ 26614739) , ІНФОРМАЦІЯ_4 (вул.Спаська, 33, м.Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 08299180) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2018 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.03.2018 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя І. А. Устинов