23 листопада 2020 р. № 400/2704/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020
про:визнання протиправним та скасування рішення про припинення виплати пенсії від 26.05.2020 № 29/2; визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про: визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії за довіреністю; визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2020 р. № 29/2 про припинення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити недоотриману пенсію.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що отримувала пенсію за віком. У зв'язку з тим, що позивач тимчасово перебувала на території Італії, пенсію отримувала її представник на підставі довіреності. Заява позивача про поновлення виплати пенсії, посвідчена Генеральним консульством України в Неаполі, а також заява представника були подані до відповідача. Відповідач відмовив у поновленні пенсії, оскільки позивач мала особисто звернутися з відповідною заявою. В подальшому виплату пенсії припинено з підстави її неотримання протягом 6 місяців. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" позивач вважає, що виплату їй пенсії має бути відновлено, оскільки не допускаються обмеження права на соціальний захист за ознакою місця проживання.
Відповідач 04.08.2020 р. подав відзив на позов (а. с. 21-25), в якому зазначив, що пенсія позивачу виплачувалась через засоби поштового зв'язку за довіреністю. 06.12.2019 р. представнику позивача необхідно було подати заяву про продовження виплати пенсії, заяву подано не було, а тому з грудня 2019 року були відсутні підстави для виплати пенсії. На адресу представника позивача було направлено запрошення з пропозицією подати заяву про продовження виплати пенсії через поштове відділення. На підставі викладеного, відповідач вважає оскаржуване рішення законним. 20.02.2020 р. представник позивача подала заяву довільної форми про поновлення виплати пенсії, а тому вона розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян". Враховуючи те, що представник позивача не звернулась із заявою про продовження виплати пенсії за формою, визначеною додатком № 3 Порядку № 22-1, а відповідачем рішення про відмову в продовженні виплати пенсії не приймалося, то позовні вимоги в частині поновлення виплати пенсії відповідач вважає передчасними.
За клопотанням представника позивача справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).
У зв'язку з тим, що позивач тимчасово перебувала на території Італії, пенсію отримувала її представник Почтова Яна Володимирівна на підставі довіреності, посвідченої Генеральним консульством України в Неаполі 06.12.2018 р. (а. с. 4).
15.11.2019 р. Генеральним консульством України в Неаполі посвідчено заяву позивача про поновлення виплати пенсії за довіреністю (а. с. 5).
20.02.2020 р. ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою довільної форми про поновлення виплати пенсії за довіреністю, додавши також заяву позивача від 15.11.2019 р. (а. с. 26).
Листом від 04.03.2020 р. відповідач повідомив, що для поновлення виплати пенсії за довіреністю ОСОБА_2 необхідно звернутися з відповідною заявою до Корабельного відділу обслуговування громадян м. Миколаєва (а. с. 6).
Рішенням від 26.05.2020 р. № 29/2 позивачу припинено виплату пенсії з 01.06.2020 р. у зв'язку з тим, що пенсіонерка не отримує пенсію протягом 6 місяців підряд (а. с. 7).
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За визначенням ст. 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
А згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058. Зазначено, що положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 р., та яке за приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зазначено що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому, заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.
Відповідно до п. 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, враховуючи наведене, а також обставини справи щодо тимчасового перебування позивача в Італії, остання як громадянка України, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 цієї статті пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Підстави припинення виплати пенсії передбачено ст. 49 Закону № 1058, відповідно до частини 1 якої встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Довіреність позивача на виплату пенсії посвідчена Генеральним консульством України в Неаполі 06.12.2018 р. строком на п'ять років, а відтак, заява про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік мала бути подана позивачем особисто або ОСОБА_2 .
Ані позивач, ані відповідач не надали суду доказів того, що відповідна заява була подана до 06.12.2019 р. Звернення ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії за довіреністю датовано 20.02.2020 р.
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Доводи відповідача про невідповідність форми заяви про продовження виплати пенсії додатку № 3 Порядку № 22-1 суд не приймає, оскільки про відсутність у заяві будь-яких даних для поновлення виплати пенсії відповідач не вказав. Невідповідність заяви встановленій Порядком № 22-1 формі не може мати наслідком позбавлення позивача права на отримання пенсії.
За змістом наданих до пенсійного органу документів, наявних у матеріалах справи доказів та наведених норм законодавства у сукупності, слідує, що позивач як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання дій, пов'язаних з її поновленням, зокрема, подання заяви про поновлення виплати пенсії за довіреністю.
Отже, саме з дати звернення ОСОБА_2 з відповідною заявою, тобто з 20.02.2020 р., має бути поновлено виплату пенсії позивача до довіреністю.
Рішення від 26.05.2020 р. № 29/2 про припинення виплати пенсії стало наслідком протиправної бездіяльності відповідача та не поновлення виплати пенсії за довіреністю, а тому таке рішення також є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваних бездіяльності та рішення, що є підставою для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надала квитанцію про сплату судового збору в сумі 1681,60 грн (а. с. 13).
Щодо заперечень відповідача з приводу розміру сплаченого судового збору суд зазначає, що позов містить дві вимоги немайнового характеру, а саме: визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії за довіреністю; визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2020 р. № 29/2 про припинення виплати пенсії. Вказані позовні вимоги є окремими способами захисту порушеного права позивача. При цьому, вимога про зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити недоотриману пенсію є похідною від вимоги про визнання відповідних дій протиправними.
Частиною третьою ст. 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Розмір судового збору розраховується, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року.
Відтак, позивач обґрунтовано сплатила судовий збір у розмірі 1681,60 грн за дві вимоги немайнового характеру. Відповідна сума має бути стягнута за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення виплати пенсії за довіреністю; визнання протиправним та скасування рішення від 26.05.2020 р. № 29/2 про припинення виплати пенсії; зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити недоотриману пенсію - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за довіреністю, виданою на ім'я Почтової Яни Володимирівни, посвідченою Генеральним консульством України в Неаполі 06.12.2018 р.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 26.05.2020 р. № 29/2 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.02.2020 р. та виплатити недоотриману пенсію.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) судовий збір у сумі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн 60 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 23.11.2020 р.
Суддя Н. В. Лісовська