24 листопада 2020 року справа №380/7989/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України (місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного ополчення, 9А, код ЄДРПОУ 08803498), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 90450,00грн. за період з 09.10.2019 по 07.09.2020.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Головного управління Національної гвардії України 08.10.2019. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 по справі №380/4898/20 відповідач здійснив остаточну виплату належних при звільненні сум індексації грошового забезпечення лише 08.09.2020. Позивач вважає, що період з 09.10.2019 по 07.09.2020 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи. Враховуючи принцип співмірності, розмір недоплаченої суми в порівнянні із середнім заробітком, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 90450,00 грн. за період з 09.10.2019 по 07.09.2020.
Ухвалою суду від 01.10.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав, про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі рекомендованою кореспонденцією за адресою відповідно до приписів ч.8 ст.126 КАС України. Ухвалу суду від 01.10.2020 відповідач отримав 13.10.2020.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Суд установив таке.
ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 23.06.2015.
Відповідно до наказу командувача національної гвардії України (по стройовій) від 08.10.2019 №210, ОСОБА_1 звільнено наказом командувача Національної гвардії України № 179 о/с від 04.10.2019 з військової служби в запас з правом носіння військової форми одягу, та направлено на військовий облік до Дніпровського РВК м. Києва, 08.10.2019.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993, звернувся до суду з адміністративним позовом.
27.07.2020 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення №380/4898/20, відповідно до якого задовольнив позов повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 жовтня 2019. Зобов'язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 жовтня 2019 року.
На виконання рішення суду ОСОБА_1 нарахована грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 94633,87грн., ці кошти зараховані на картковий рахунок позивача 08.09.2020.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами:
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учасник бойових дій у повному обсязі у день звільнення 08.10.2019, проте виконав свій обов'язок лише 08.09.2020.
Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 08.10.2019, а виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 08.09.2020, строк затримки розрахунку складає - 335 днів.
Згідно довідки Головного управління Національної гвардії України про розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від 21.09.2020, розмір грошового забезпечення позивача в серпні 2019року склав 41175,00грн., у вересні 2019 року 41175,00 грн.
Так, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 1350,00грн.
При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 452250,00грн. (331день х 1350,00грн.), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 452250,00 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій)/ 335 1350,00 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 09.10.2019 по 07.09.2020(335 день).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,20 % (94633,87грн. (сума виплаченої індексації) : 452250,00грн.(середній заробіток за весь період несвоєчасного розрахунку при звільненні)). Тому сума, яка підлягає відшкодуванню становить 90450,00грн.( 1350,00грн.(середньоденне грошове забезпечення)*0,20*335 (кількість днів затримки розрахунку).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.10.2019 по 07.09.2020 має бути виплачений позивачу у розмірі 90450,00грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу адвоката, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано документи, а саме: договір про надання правової допомоги від 10.09.2020, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Мицик і партнери»; ордер на надання правничої допомоги серії №1036711 від 28.09.2020, виданий адвокатом Розман В.С. ; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Розман В.С. серії ЛВ №001725 від 04.10.2019; акт виконаних робіт від 28.09.2020.
Як видно зі змісту акта виконаних робіт від 28.09.2020, Виконавцем (Адвокатським об'єднанням «Мицик і партнери») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 , згідно з договором про надання правової допомоги від 10.09.2020виконано зобов'язання:
- вивчення документів клієнта про звільнення, опрацювання рішення Львівського окружного адміністративного суду №380/4898/20, підготовка запиту Головне управління НГУ про надання довідки про грошове забезпечення, опрацювання відповіді на запит та довідки про грошове забезпечення, узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовці, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ-1год, 30хв;
-обрахунок середнього заробітку до позовної заяви-30хв.;
- складання позовної заяви та підготовка копій документів - 2 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1000,00грн. (4год. х 1000,00грн = 4000,00грн). Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становила 4000,00грн.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі «East/West Allianse Limited» суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №260/545/19, беручи до уваги предмет спору та розмір позовних вимог, відноситься до справ незначної складності, хоча і розглядалася в порядку загального позовного провадження.
Крім того, суд зважає на типовість та поширеність зазначеної категорії справ та, відповідно, велику кількість рішень у справах з аналогічним предметом спору.
Позивачем не надано також доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.
Також суд зауважує, що час, який був витрачений адвокатом на написання позовної заяви, вочевидь не відповідає складності спору.
Суд також зауважує, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, відповідно до положень ст.14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був вправі скористатися безоплатною правовою допомогою (оплаченою державою). В цьому контексті суд вважає, що позивач вільний у виборі представника та визначенні вартості його послуг, проте такий його вибір не повинен покладати на відповідача надмірного тягаря по відшкодуванню судових витрат на правничу допомогу.
Таким чином, зазначені обставини ставлять під сумнів відомості, наведені в рахунку, щодо понесених витрат у зазначеному розмірі.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що вартість послуг на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та можливістю отримання цих послуг в порядку отримання безоплатної правової допомоги.
Крім того, суд не наділений обов'язком присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на послуги адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що адекватною сумою витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача є 2000,00 грн.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної гвардії України (місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного ополчення, 9А, код ЄДРПОУ 08803498) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задовольнити повністю.
Стягнути з Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.10.2019 по 07.09.2020 у розмірі 90450,00грн.
Стягнути з Головного управління Національної гвардії України (місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного ополчення, 9А, код ЄДРПОУ 08803498) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу на суму 2000 (дві тисячі)грн.00коп.
Стягнути з Головного управління Національної гвардії України (місцезнаходження: 03151, м.Київ, вул.Народного ополчення, 9А, код ЄДРПОУ 08803498) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 904 (дев'ятсот чотири)грн. 50коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Лунь З.І.