справа№380/7433/20
18 листопада 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області, в якому просить:
- прийняти позовну заяву та відкрити провадження у справі;
- стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (код ЄДРПОУ 20001591, м. Львів, вул. Д. Вітовського, 55) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 147779,94 грн.;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 2007 року по 2019 рік проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України у Львівській області на посадах старшинського та офіцерського складу. Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 13 вересня 2019 року № 1228-ОС його звільнено в запас Служби безпеки України відповідно до підпункту «а» пункту 61 та підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а згідно наказу начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області № 581-ОС від 26 вересня 2019 року з 03 жовтня 2019 року виключено зі списку особового складу Управління.
Станом на день звільнення з військової служби (03 жовтня 2019 року) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, а саме не виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, а також грошову компенсацію за невикористані календарні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Лише на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20 відповідач 17 серпня 2020 року виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відтак, остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 17 серпня 2020 року.
Позивач вважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а саме не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку, сума якого становить 147779,94 гривень.
У зв'язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що Управлінням Служби безпеки України у Львівській області добровільно, у повному обсязі та в стислі терміни виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20, одразу ж після набрання ним законної сили.
Звертає увагу на неспівмірність суми грошової компенсації за невикористані календарні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (32598,46 грн.) і суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку просить стягнути позивач (147779,94 грн.). Вважає, що стягнення такої суми з відповідача становитиме надмірний та явно непропорційний тягар по відношенню до суми заборгованості, насамперед в порівнянні з сумою уже виплаченої заборгованості.
Також відповідач зауважує, що застосування до спірних правовідносин вимог Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства є помилковим.
У зв'язку з вищенаведеним, у задоволенні адміністративного позову просить відмовити в повному обсязі.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому додатково зазначає про те, що посилаючись на добровільне, у повному обсязі та у стислі терміни виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20 відповідач жодним чином не пояснює факт ненарахування та невиплати позивачу саме при звільненні з військової служби, тобто станом на 03 жовтня 2019 року грошової компенсації за невикористані календарні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Вважає, що формулювання частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України не надає права застосовувати принцип співмірності, оскільки це суперечить імперативному принципу дії цієї ж норми.
Також позивач просить врахувати суд, що відповідач мав змогу добровільно у позасудовому порядку виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зменшити заявлену до стягнення суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак цього не зробив, а виплатив указану грошову компенсацію лише на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20, яке відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України обов'язкове до виконання.
Крім того, позивач зауважує, що для приблизної оцінки розміру його майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2018-2020 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Отже, у разі сплати виплаченої грошової компенсації в сумі 32598,46 гривень, як відсотків по кредиту, який позивач міг би взяти з метою збереження рівня свого життя на строк 319 днів (час затримки розрахунку при звільненні), то сума такого ймовірного кредиту (тіло кредиту) є більшою, ніж заявлена до стягнення сума середнього заробітку в розмірі 147779,94 грн.
Тому, з огляду на наведене, позивач переконаний, що жодних підстав для зменшення розміру заявленого ним до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, немає.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18 вересня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 13 вересня 2019 року № 1228-ОС ОСОБА_1 звільнено в запас Служби безпеки України відповідно до підпункту «а» пункту 61 та підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника Управління Служби безпеки України у Львівській області № 581 - ОС від 26 вересня 2019 року ОСОБА_1 виключено з списків особового складу Управління з 03 жовтня 2019 року.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 04 червня 2015 року Службою безпеки України, позивач є учасником бойових дій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 03 жовтня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2019 роки.
Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби - 03 жовтня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20 відповідач 17 серпня 2020 року перерахував на картковий рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 32598,46 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 16 серпня 2020 року по 17 серпня 2020 року.
Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки відповідач у день його звільнення не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Предметом спору у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період затримки такого розрахунку з 04 жовтня 2019 року до дня фактичного розрахунку 17 серпня 2020 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 03 жовтня 2019 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 - 2019 роки. Зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення з військової служби - 03 жовтня 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Зазначеним рішенням встановлено, що «на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з 2015 по 2019 роки».
Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік встановлений у вищезазначеному рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.
Так, позивач виключений зі списків особового складу 03 жовтня 2019 року, а грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік виплачена йому відповідачем 17 серпня 2020 року.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Суд відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.
Системний аналіз спеціального законодавства та положень Кодексу законів про працю України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, тому суд такі відхиляє.
Щодо аргументів відповідача про те, що Управлінням Служби безпеки України у Львівській області добровільно, у повному обсязі та в стислі терміни виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20, одразу ж після набрання ним законної сили, суд зазначає, що такі аргументи жодним чином не спростовують факту проведення несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні його з військової служби.
Оскільки грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу (03 жовтня 2019 року), то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації), враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі № 380/3570/20, був спірним.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.003696.
Таким чином, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом восьмим цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за 2 календарних місяці перед звільненням старшого лейтенанта ОСОБА_1 з 01 серпня 2019 року по 30 вересня 2019 року розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (03 жовтня 2019 року) становив 33345,81 грн. До цієї суми увійшла також компенсація ПДФО (18%) - 5086,77 грн.
Відповідно до підпункту «е» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються компенсаційні виплати.
З огляду наведене, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (03 жовтня 2019 року) без урахування суми компенсації ПДФО (18%) у розмірі 5086,77 грн. становить 28259,04 грн. (33345,81 грн. - 5086,77 грн.), що не заперечується позивачем.
Кількість календарних днів за серпень-вересень 2019 року становить 61 календарний день.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 463,26 грн.
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 04 жовтня 2019 року до дня фактичного розрахунку 17 серпня 2020 року становить 318 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 147316,68 грн. (463,26 х 318 календарних днів).
Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього заробітку, який належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на таке.
У порівнянні із розміром присудженої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (32598,46 грн.) визначену судом у цій справі суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (147316,68 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш ніж у 4,5 рази її перевищує.
Суд відзначає, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Враховуючи наведене, та, вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно з пунктом 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц «для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України середньозважена облікова ставка за кредитами становила: з 04 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року - 16,5% річних; з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року - 15,5% річних; з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року - 13,5% річних; з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року - 11% річних; з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року - 10% річних; з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року - 8% річних; з 12 червня 2020 року по 16 серпня 2020 року - 6% річних.
З огляду на розмір несвоєчасно виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (32598,46 грн.), приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 3191,38 грн.
Розрахунок:
1) 16,5% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 04 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року (21 день) в розмірі 32598,46 грн. х 0,05% х 21 день = 342,28 грн.
2) 15,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 25 жовтня 2019 року по 12 грудня 2019 року (49 днів) в розмірі 32598,46 грн. х 0,04% х 49 днів = 638,93 грн.
3) 13,5% річних/365 днів року = 0,04% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13 грудня 2019 року по 30 січня 2020 року (49 днів) в розмірі 32598,46 грн. х 0,04% х 49 днів = 638,93 грн.
4) 11% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 31 січня 2020 року по 12 березня 2020 року (42 дні) в розмірі 32598,46 грн. грн. х 0,03% х 42 дні = 410,74 грн.
5) 10% річних/365 днів року = 0,03% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 13 березня 2020 року по 23 квітня 2020 року (42 дні) в розмірі 32598,46 грн. х 0,03% х 42 дні = 410,74 грн.
6) 8% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 24 квітня 2020 року по 11 червня 2020 року (49 днів) в розмірі 32598,46 грн. х 0,02% х 49 днів = 319,46 грн.
7) 6% річних/365 днів року = 0,02% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу за період з 12 червня 2020 року по 16 серпня 2020 року (66 днів) в розмірі 32598,46 грн. х 0,02% х 66 днів = 430,30 грн.
Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат складає 3191,38 грн.
За таких обставин, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 04 жовтня 2019 року до дня фактичного розрахунку 17 серпня 2020 року, яку, на переконання суду, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача з урахуванням критеріїв співмірності становить 3191,38 грн.
Зважаючи на розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд з огляду на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат розмір грошового відшкодування у сумі 3191,38 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Підсумовуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що за таких обставин, у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача грошового відшкодування у сумі лише 3191,38 грн.
Крім того, суд зазначає, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пункт 163.1 статті 163 Податкового кодексу України.
В підпункті 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно із підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абзацу 5 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до квитанції № 18 від 11 вересня 2020 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 1477,80 грн., відтак, враховуючи часткове задоволення позову судом, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області на користь ОСОБА_1 належить стягнути 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Служби безпеки України у Львівській області (вул. Дмитра Вітовського, 55, м. Львів, 79012) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволити частково.
Стягнути з Управління Служби безпеки України у Львівській області (вул. Дмитра Вітовського, 55, м. Львів, 79012, код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 жовтня 2019 року по 16 серпня 2020 року (включно) в сумі 3191,38 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України у Львівській області (вул. Дмитра Вітовського, 55, м. Львів, 79012, код ЄДРПОУ 20001591) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору згідно квитанції № 18 від 11 вересня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 23 листопада 2020 року.
Суддя Клименко О.М.