17 листопада 2020 року справа №380/4243/20
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого-судді Сакалоша В.М.,
секретаря судового засідання Івать М.І.,
за участю: представника позивача Яцишина А.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області в якій позивач просить:
- визнати рішення відповідача від 01.11.2019 року щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області орієнтовним розміром 2,000га - протиправним та скасувати його;
- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області орієнтовним розміром 2,000 га;
- судові витрати у справі віднести на рахунок Державного бюджету України
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із клопотанням від 17.07.2019 року до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, орієнтовний розмір 2,000 га. Всі передбачені законодавством документи були надані відповідачу разом із клопотанням.
Оскаржуваним рішенням відповідача від 01.11.2019 року позивачу протиправно на його переконання було відмовлено у задоволені клопотання про надання такого дозволу.
Ухвалою суду від 20.06.2020 року позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлений строк недоліки позовної заяви усунув. Зокрема долучив до матеріалів позовної заяви копію посвідчення учасника бойових дій.
Ухвалою від 23.06.2020 року суддя відкрив провадження за цим позовом та ухвалив розглянути цю справу за правилами загального позовного провадження.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання або заперечення позовних вимог.
Відповідач будучи належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи, що стверджується відмітками у журналі реєстрації вихідної кореспонденції, наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення в судове засідання не з'явився. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
В судовому засіданні 19.11.2020 року представник відповідача позовні вимоги підтримав та просив позов задоволити.
Ухвалою занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до розгляду справи по суті.
Заслухавши доводи представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Миколаївської сільської ради із клопотанням від 17.07.2019 року про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, Пустомитівського району Львівської області, орієнтовний розмір 2,000 га.
Рішенням від 01.11.2019 року Миколаївської сільської ради позивачу було відмовлено у задоволені клопотання про надання такого дозволу.
Не погоджуючись із зазначеною позицією відповідача, вважаючи відмову у задоволенні заяви протиправою та безпідставною, ОСОБА_1 звернуся до суду з означеним позовом.
Суд враховує положення постанови КМ України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", зі змінами, якими запроваджено з 12.03.2020 до 22 травня 2020 на усій території України карантин, а також постанови КМ України від 20 травня 2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" якою установлено з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. продовживши на всій території України дію карантину.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 яким визначено, що "під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо строку розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину".
Вирішуючи спір суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Так, відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Виходячи з наведених правових норм вбачається, що право отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, може бути реалізовано громадянами у встановленому законом порядку, зокрема необхідним є подання відповідного клопотання, у якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, додавши до нього графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та інші документи, визначені Земельним кодексом України. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах своїх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-тереторіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, у встановлених законом порядку.
Згідно із статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Як вбачається із наявних у справі доказів, позивач звернувся із клопотанням 17.07.2019 року до зазначеної заяви додані документи, визначені Земельним кодексом України.
Судом встановлено, що оскаржуване рішення від 01.11.2019 року прийнято відповідачем на підставі відкритого голосування пленарного засідання І.Х-ї сесії VIІ-го демократичного скликання.
Таким чином, наведене свідчить, що позивачем дотримано встановлений Земельним кодексом України порядок для реалізації права на погодження місця розташування земельної ділянки та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а відповідачем в свою чергу відмовлено у наданні даного дозволу.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17, від 27 березня 2018 року в справі № 463/3375/15-а, від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17.
Верховний Суд у постанові від 18.10.2018 р. по справі № 818/1976/17 прийшов до такого висновку: «…Суд зазначає, що надання будь-яким особам дозволів на розроблення відповідних проектів землеустрою є лише первісним етапом процедури відведення земельних ділянок і не означає, що такі проекти землеустрою в наступному будуть затверджені компетентним суб'єктом владних повноважень, а земельні ділянки - передані заявникам (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17)…».
Суд звертає увагу на те, що обов'язок суб'єкта владних повноважень надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки обмежений лише підставами, визначеними ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Разом з тим, такі підстави не пов'язані з обставинами чи подіями, виникнення яких залежить від волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
На підставі вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не ґрунтується на нормах чинного законодавства та порушує права та інтереси позивача та, відповідно оскаржуване рішення у даній частині підлягає скасуванню.
Повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.
З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача вирішити питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 01.11.2019 року про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
У відповідності до вимог ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача вирішити питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовний розмір 2,000 га для ведення особистого селянського господарства заявою від 17.07.2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На підставі ст. 139 КАС України судові витрати належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 630,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 01.11.2019 року про відмову у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Миколаївської міської ради Пустомитівського району Львівської області, орієнтовний розмір 2,000 га.
Зобов'язати Миколаївську сільську раду Пустомитівського району Львівської області (81152, с.Миколаїв, Пустомитівський район, Львівська область ) вирішити питання про надання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовний розмір 2,000 га для ведення особистого селянського господарства заявою від 17.07.2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81152, Львівська область, Пустомитівський район, с. Миколаїв) судовий збір в сумі 630 (шістсот тридцять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 24.11.2020 року.
Суддя В.М. Сакалош