справа№380/6417/20
24 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 визнати протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,-
Встановив:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 26.10.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач у період з січня 2016 року по жовтень 2018 року протиправно не здійснив нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Позивач вважає відповідні дії відповідача протиправними, що зумовило звернення останнього до суду. Просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву суду не надав та жодних клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З огляду на те, що військова частина НОМЕР_1 у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надала суду відзив на позов та не повідомила суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що 17.08.2020 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
24.10.2018 наказом начальника Регіонального центру радіоелектронної розвідки «Захід» (по особовому складу) № 38-РС ОСОБА_1 звільнено у запас.
26.10.2018 ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 233 виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, однак відповіді від військової частини НОМЕР_1 не отримав.
У червні 2020 року адвокат Трифонова В.О. звернувся до військової частини НОМЕР_1 з запитом про надання інформації щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1
16.06.2020 військова частина НОМЕР_1 скерувала на адресу адвоката позивача відповідь № 68/51/708, у якій зазначила, що для виплати індексації у період з січня 2016 року - лютий 2018 року фінансового ресурсу в Міністерства оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Водночас величина індексу споживчих цін у квітні-серпні 2018 року не перевищила поріг індексації в розмірі 103 відсотка, тому індексація грошового забезпечення за цей період не проводилась. Вказала, що на момент виключення із списків особового складу з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок.
Як слідує із змісту наявних у матеріалах справи довідок про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення, ОСОБА_1 у 2016 році, у 2017 році та у 2018 році індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач з метою відновлення порушених прав звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч. 1,6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Таким чином індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як слідує із змісту наявних у матеріалах справи довідок про грошове забезпечення та додаткові і одноразові види грошового забезпечення, ОСОБА_1 у 2016 році, у 2017 році та у 2018 році індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення підтверджується відповіддю військової частини НОМЕР_1 №68/51/708 від 16.06.2020.
Суд зазначає, що не нарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Підставою для невиплати індексації позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач посилається на відсутність фінансових ресурсів на відповідні цілі.
Відносно цих доводів відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Таким чином, відсутність бюджетних коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту не нарахування та не виплати позивачу у період з 01.01.2016 по 26.10.2018 індексації грошового забезпечення, що є порушенням вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у період з 01.01.2016 по 26.10.2018, відповідач протиправно, без наявності для цього правових підстав не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами та ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.
Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що за своєю правовою природою протиправні дії суб'єкта владних повноважень це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичної чи юридичної особи.
Поняття ж бездіяльності було неодноразово надано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 26.06.2019 року по справі №807/583/14, від 15.03.2019 у справі №805/1953/18-а та від 23.05.2018 у справі №802/490/16-а, в яких зазначено, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов'язків (завдань) згідно із чинним законодавством.
Таким чином, не здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у встановлений законом строк, всупереч передбаченому законом обов'язку здійснити таке нарахування та виплату, суд кваліфікує як протиправну бездіяльність, а не як дії, як визначає позивач.
Тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 26.10.2018.
Щодо встановлення для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, суд зазначає наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. При цьому, питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації у взаємозв'язку з розміром грошового забезпечення, що має виплачуватись позивачу, також належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
За таких обставин, у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» та «березень 2018 року» відсутні.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, з метою належного захисту порушеного права позивача, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн, суд зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги № 363 від 03.03.2020, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським Об'єднанням «Мицик і Парнери»;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1026696 від 12.06.2020;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000876;
- акт виконаних робіт від 29.07.2020;
- квитанцію від 04.03.2020 про здійснення позивачем оплати за надання правової допомоги у розмірі 2000, 00 грн.
Як вбачається з акту виконаних робіт від 29.07.2020, адвокатом надано наступні послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції 0,5 год; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення 1 год, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ 1 год; складання позовної заяви 2,5 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год 1000 грн. Сума до оплати за виконані роботи становить 6000, 00 грн.
Сторони домовились, що оплата за даним актом проводиться клієнтом із врахуванням знижки за надані послуги та становить 2000, 00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 2000 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) визнати протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.М. Брильовський