справа№380/4314/20
24 листопада 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення індексації грошового забезпечення,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 до 20.09.2018 років;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.10.2019 роки у сумі 140 771, 27 грн;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1961, 28 грн сплачені за проведення судово-економічної експертизи та 3000, 00 грн витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно, не у повному обсязі здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.09.2018, а у деякій період служби індексація грошового забезпечення взагалі не проведена. Позивач вважає відповідні дії відповідача протиправними, що зумовило звернення останнього до суду. Просив позов задовольнити.
Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що позивач обрав невірний спосіб захисту щодо стягнення індексації грошового забезпечення у сумі 142561, 33 грн, оскільки розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, у якому особа проходила службу. Зазначив, що вимога щодо стягнення конкретної суми коштів є передчасною, відтак висновок експерта не підлягає оцінці. Відповідач пояснив, що у 2016-2018 роках у Національної гвардії України не було фінансування на виплату індексації грошового забезпечення, тому така не нараховувалась та не виплачувалась. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідач вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи. Просив відмовити у задоволенні позову.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що 09.06.2020 ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03.08.2020 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням викликом сторін.
24.11.2020 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відмовлено військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
04.10.2019 наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 219 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Як слідує із змісту картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення № 524, серед іншого ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення:
за період з липня по грудень 2016 року - 392, 11 грн;
за період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року - 1397, 95 грн.
22.01.2020 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
03.02.2020 військова частина НОМЕР_1 скерувала відповідь № 50/14/33-147, у якій повідомила, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України у 2016-2018 роках не було.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач з метою відновлення порушених прав звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 33 Закону України №108/95-ВР в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.ч. 1,6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно з ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З аналізу вказаних норм слідує, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону України №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі Порядок №1078 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Таким чином індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Як слідує із змісту картки особового рахунку про виплату грошового забезпечення № 524, серед іншого ОСОБА_1 виплачено індексацію грошового забезпечення:
за період з липня по грудень 2016 року - 392, 11 грн;
за період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року - 1397, 95 грн.
Не нарахування та невиплата позивачу індексації у період з січня 2016 року по липень 2016 року та з січня 2017 року по листопад 2018 року не заперечується відповідачем у відзиві на позов.
Суд зазначає, що не нарахування та невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Представник відповідача у відзиві зазначав, що індексація позивачу у 2016-2018 роках не нараховувалася та не виплачувалася, оскільки були відсутні фінансові ресурси на відповідні цілі.
Відносно цих доводів відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Таким чином, відсутність бюджетних коштів для виплати індексації жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Такі висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту не нарахування та не виплати у період з січня 2016 року по липень 2016 року та з січня 2017 року по листопад 2018 року індексації грошового забезпечення, що є порушенням вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у період з січня 2016 року по липень 2016 року та з січня 2017 року по листопад 2018 року, відповідач протиправно, без наявності для цього правових підстав не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому доводи позивача є обґрунтованими та підставними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи доказами та ґрунтуються на вимогах чинних нормативно-правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини.
Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.10.2019 у сумі 140 771, 27 грн, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного розміру індексації грошового забезпечення позивач посилається на висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3053 від 12.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 29.04.2020.
Надаючи оцінку наданому позивачем висновку експерта з урахуванням наданих відповідачем заперечень щодо нього, суд виходить з того, що відповідно до ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
З аналізу норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.
Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної у висновку експерта суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №420/1207/19.
За наведених підстав суд відхиляє висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3053 від 12.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 29.04.2020.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.10.2019 роки у сумі 140 771, 27 грн задоволенню не підлягає.
Разом з тим, відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, з метою належного захисту порушеного права позивача, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по липень 2016 року та з січня 2017 року по листопад 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період.
Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн, суд зазначає таке.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:
- договір про надання правової допомоги № 321 від 22.01.2020, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Мицик і Партнери»;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1025270 від 29.05.2020;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 001725;
- акт виконаних робіт від 29.05.2020;
- квитанцію від 23.01.2020 про оплату за надання правової допомоги відповідно до Договору № 321 від 22.01.2020.
Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Згідно з актом виконаних робіт від 29.05.2020 виконавцем у повному обсязі виконано зобов'язання:
- вивчення документів клієнта при звільненні, документів, підтверджуючих статус учасника АТО, підготовка запитів у військову частину та Архів, вивчення відповіді військової частини щодо компенсаційних виплат, надання консультацій та узгодження правової позиції, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального та правового захисту військовослужбовців, пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ - 1 год;
- підготовка документів для проведення експертизи, отримання висновку експерта, опрацювання висновку експерта - 1 год;
- складання позовної заяви та підготовка копій документів до позовної заяви - 1 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 год - 1000 грн.
Відповідно до квитанції від 23.01.2020 № 127 ОСОБА_1 оплатив 3000 грн за надання правової допомоги відповідно до Договору про надання правової допомоги № 321 від 22.01.2020.
Проаналізувавши розрахунок вартості наданих адвокатом послуг, суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді не є співмірними по відношенню до складності справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а розмір заявлених витрат є завищений.
Суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Більше того, Адвокатське Об'єднання "Мицик і Парнери", з яким позивач уклав договір про надання правової допомоги, представляє інтереси багатьох військовослужбовців по аналогічних справах, що, на думку суду, свідчить про те, що підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Також при вирішенні питання про розподіл понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що позов задоволено частково, зокрема відмовлено в частині позовних вимог щодо стягнення конкретної суми індексації грошового забезпечення позивача, у зв'язку з чим суд констатує відсутність необхідності здійснення обрахунків невиплаченої індексації, оскільки нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 2000,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи № 3053 від 12.05.2020 у розмірі 1961,30 грн, слід зазначити про те, що оскільки суд відхилив висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 3053 від 12.05.2020, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 та відмовив у стягненні на користь позивача, визначеної у ньому суми індексації грошового забезпечення, витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак, розподіл судових витрат на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення індексації грошового забезпечення,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 20.09.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.09.2018 з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок її бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Р.М. Брильовський