справа №380/4891/20
18 листопада 2020 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Тронки О.В.,
представника відповідача Попович Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 у день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.10.2018 по 23.04.2020, але не більше суми нарахованої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Ухвалою від 26.06.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Ухвалою від 02.09.2020 суд витребував докази.
Ухвалою від 02.09.2020 суд перейшов з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 18.11.2020 суд закрив провадження в частині позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період із 03.10.2018 по 23.04.2020.
28.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивачу на підставі рішення суду виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вважає, що немає обґрунтованих підстав стверджувати, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом.
У судове засідання позивач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 12.11.2015.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №220 від 05.10.2018 позивача виключено зі списків особового складу військової частини.
У зв'язку з ненарахуванням та невиплатою у день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.12.2019 у справі №1.380.2019.005972, яке набрало законної сили 08.04.2020, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задоволено повністю, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.10.2018; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби 05.10.2018.
На виконання вказаного рішення суду, відповідач 23.04.2020 нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18694,89 грн (фактично виплачено 18414,47 грн).
Виходячи з наявності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.10.2018 по 23.04.2020, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 05.10.2018.
Суд встановив, що 23.04.2020 відповідач нарахував позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18694,89 грн (фактично виплачено 18414,47 грн).
Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 05.10.2018, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 06.10.2018, а тому у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 03.10.2018 по 05.10.2018 необхідно відмовити.
Крім цього, суд вважає, що за 23.04.2020 відповідач не повинен нараховувати та виплачувати позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у цей день заборгованість виплачена, а тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.
Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.
Відтак, період з 06.10.2018 по 22.04.2020 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 385 робочих дні.
Згідно з довідкою відповідача від 18.09.2020 № 71/1/1129 розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 20030,24 грн.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 476,91 грн (20030,24грн / 42 робочих дні)
Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 18694,89 грн (нараховане грошове забезпечення 23.04.2020) / 183610,35 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 10,18%.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,18% становить: 476,91 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 10,18 % = 48,55 грн; 48,55 грн * 385 (кількість днів затримки розрахунку) = 18691,75 грн.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 18691,75 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -
позов задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2018 по 22.04.2020 у розмірі 18691,75 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 23 листопада 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик